Колядка стала вступом до мюзиклу 2001 року “Вечори на хуторі біля Диканьки” за мотивами однойменного оповідання Миколи Гоголя. В аранжуванні композитора Костянтина Меладзе пісня стала родзинкою кінострічки. Однак, на тому аранжуванні й було зосереджено всю увагу. Тоді акцентувати на українському не було в моді, і навіть мюзикл на українську тематику максимально перетинався з порядком денним по розмиванню культурних і національних кордонів.
Та цей мюзикл зробив неочікувану для його творців добру справу – колядку почули усі, і саме це зробило її відомою. До 90-х років ця обрядова пісня взагалі була маловідомою – її зафіксувала етномузикологиня Ганна Коропніченко у 1994 році, у селі Грузьке (Київська область).
У мюзиклі звучав саме видозмінений християнством варіант обрядової пісні, що стала космологічною колядкою. На початку ж ця пісня розповідала слухачам про створення світу на основі язичницьких міфів. У ній ішлося про те, що коли ще не було ні неба, ні землі, було лише синє море. Посеред цього моря був лише явір (за іншою версією – три явори), а на ньому сиділи три птахи (сині птахи, у пізнішій версії – голуби). І вони вирішили заснувати світ – пірнали на дно моря та діставали звідти камінці, які ставали небесними світилами та землею, з якої почали зростати рослини.
Одна із версій стародавнього варіанту виглядає так:
Християнізація, яка зокрема зачепила і прадавні обряди, змінила образи цієї пісні, проте сюжет не зазнав значних метаморфоз. Тільки цього разу замість птахів були янголи або святі. Ще пізніше їх замінили Бог та апостоли Петро й Павло. У пізніх версіях тепер уже християнської колядки на яворах сиділи Господь з двома апостолами. І Бог сказав їм дістати з дна моря жовтого піску. Апостолу Петрові він сказав з цього пісну створити небо та землю, небеса покривши зорями, а землю – квітами. Проте, апостол не дістав до дна та не виконав завдання. Тоді Господь звернувся до апостола Павла – але той також не зміг виконати наказ. І так Бог створив землю та небеса самостійно.
Джерело: Музей Івана Гончара
До нас колядка вже прийшла у скороченому варіанті – без дерев, а з апостолів лишився лише Петро. Її виконували на Правобережній Україні на Різдво – у процесі християнізації народження світу було прирівняним до народження Ісуса Христа.
- Ой як же було ізпрежди віка
- Ой дай Бо.
- Ой як не було неба і землі
- Ой дай Бо.
- А тільки було синєє море
- Ой дай Бо.
- На тому морі горіли огні
- Ой дай Бо.
- Коло тих огнів сиділи святи.
- Ой дай Бо.
- Радять радоньку, кого в море послать.
- Ой дай Бо.
- Ой пойди, Петро, по море на дно
- Ой дай Бо.
- Та достань Петро жовтого піска
- Ой дай Бо.
- Та посіємо по всьому світу,
- Ой дай Бо.
- Щоб уродилось небо і земля
- Ой дай Бо.
- Небо зорями, земля квітами
- Ой дай Бо.
Автентичне виконання космологічної колядки збереглося у виконанні хору. Виконують: Опар’єнко Віра Тихонівна (1922 р.н., соло, заводить); Машовець Марія Володимірівна (1921 р.н., сольний підголосок); Машковець Катерина Миколаївна (1929 р.н.); Піхур Одарка Онопрієвна (1913 р.н., соло); Моголівець Надія Григорівна (1914 р.н.); Цируль Раїса Гаврилівна (1929 р.н.). На жаль, у живих виконавиць уже не лишилося, але їх доробок живе крізь десятиліття, і, сподіваємося, буде жити у віках.
Запису вже 29 років, і якби не він – ймовірно, одну з найяскравіших обрядових пісень чекала б доля сотень скарбів прадавньої творчості наших земель – забуття.
Пісня перейшла з рівня суто фольклорно-наукового надбання та набула популярності у вигляді різноманітних аранжувань. Особливо вона актуальною стала у період культурного українського піднесення під час російсько-української війни – її виконували як сучасні попвиконавці, так й хори або просто аматори у соцмережах.
Багато хто, хто чує цю колядку вперше, відзначає відчуття спорідненості з мелодією “на генетичному рівні”. Попри суб’єктивність цього відчуття, воно є дуже вираженим – і це є черговим доказом того, що необхідно збирати та популяризувати скарби українського минулого, аби лишити його наступним поколінням.