Олег Петренко – один із ідеологів медичної реформи, засади якої сформувалися у 2014-2015 роках і яка почала втілюватися в часи міністерської каденції Уляни Супрун. У лютому 2018 року він виграв конкурс на посаду голови Національної служби здоров’я України (НСЗУ) – новоствореного державного органу, який виконує функції державного страховика: укладає договори із закладами охорони здоров’я та платить їм за надані пацієнтам послуги. Власне, сам орган як нова державна інституція був створений з нуля. У грудні 2019 року Петренко залишив цю посаду через зміну керівництва Міністерства охорони здоров’я (МОЗ). Він також був кандидатом на посаду очільника МОЗ в уряді Олексія Гончарука, проте відмовився від неї. А в травні 2020 року знову подався на добір голови НСЗУ попри особисте переконання, що ця процедура – фікція для призначення на цю важливу посаду особи, лояльної до МОЗ, яке очолює Максим Степанов.
“Букви” поспілкувалися з Олегом Петренком про шанси відкату медичної реформи, намагання керівництва МОЗ повернути контроль над управлінням бюджетом охорони здоров’я, тарифи за лікування хвороб та зарплати лікарів.
“Мені можуть відмовити на “конкурсі” попри те, що я створив Національну службу здоров’я з нуля”
Громадськість спостерігає майже піврічну епопею з конкурсом на керівника НСЗУ. Багато в кого складається враження, що Зоряна Скалецька хотіла поставити туди свою людину, Максим Степанов зараз хоче того самого. Про це свідчать як терміни нового конкурсу (три дні включно з вихідними), так і вимоги до кандидатів. Чи відомо вам про якісь підводні торги за цю посаду?
Ви недалекі від істини. В політичних умовах зараз будь який керівник, який приходить із не дуже добрими намірами, зацікавлений застовбити за собою найбільш грошовиті напрямки і мати людей, які будуть виконувати вказівки, а часто й забаганки. Національна служба здоров’я була створена як фінансовий оператор у межах Програми медичних гарантій і за законом про державні фінансові гарантії медичного обслуговування. І вона зараз розпоряджається 86 млрд грн.
Відповідно, такі гроші – це ледь не 10% сумарного бюджету. І бажання міністра та міністерства мати над ними контроль – нездоланне. Проте НСЗУ – незалежний оператор, і це обов’язкова умова його ефективного функціонування.
За нової влади були внесені зміни у закон про державну службу, що, як на мене, дуже велика помилка, тому що вони призвели до політичних чисток. Новий уряд упродовж чотирьох місяців після призначення отримав право і волюнтаристично вирішив питання про звільнення окремих державних чиновників категорії А, яких в Україні близько 220. Це всі керівники і заступники центральних органів виконавчої влади, зокрема так пішли з посад голова Державної митної служби Максим Нефьодов, голова Державної податкової служби Сергій Верланов, голова Національного агентства з питань державної служби Олександр Стародубцев, в.о. голови Держекоінспекції Єгор Фірсов, заступник міністра енергетики та охорони довкілля Олексій Рябчин.
Цей калейдоскоп нормотворчості отримав інший відтінок під час пандемії. Не скористатися нею не змогли люди, які хотіли вирішити питання заповнення вакантних місць на власний розсуд. І в закон про боротьбу з COVID-19 внесли кілька пунктів, які ніяк її не стосуються, але які значно спростили класичний порядок відкритого змагального конкурсного відбору на посади так званим добором на період карантину, який передбачає дуже спрощений порядок вибору, співбесіди і призначення шляхом укладання контракту людей, яких дуже швидко обирають.
Це відбувається зараз. Міністр Кабінету міністрів заявив, що за цим законом уже заповнили близько 800 посад державної служби. Раніше ці люди туди просто не пройшли б в умовах відкритого змагального конкурсу. Так виглядає негативна селекція.
Конкурс на голову НСЗУ був оголошений у кінці січня, конкурсанти пройшли всі етапи. Всі троє – працівники НСЗУ, представники нової державної служби, одна з яких – Оксана Мовчан – після мого звільнення виконувала обов’язки голови майже півроку. Ніщо не вимагало швидких рішень, вона могла б їх виконувати до кінця карантину, потім можна було б оголосити відкритий конкурс.
Але зрозумівши, що в законодавстві є лазівка, новий міністр вирішив закінчити цей конкурс, провівши останній етап – співбесіди. На співбесідах всі троє кандидатів, у кваліфікації яких я абсолютно впевнений, дізналися, що вони не відповідають баченню міністра. І він вирішив одразу ж скористатися карантинним законодавством і оголосити добір на цю посаду шляхом укладення контракту. Добір не передбачає нічого, крім подачі документів та співбесіди. І вони його зробили у “класичній” формі, оголосивши про його старт у п’ятницю ввечері й давши на це три дні – суботу, неділю й понеділок. Але піднявся шум, добір вимушені були продовжити на два дні, швидше за все тому, що людина, яка хоче туди потрапити, щось не встигала – як у нас завжди буває.
Після цього буде день на опрацювання документів, і вже в п’ятницю міністр отримає перелік тих, хто відповідає формальним вимогам. Проводиться проста співбесіда, на основі якої міністр подає проект розпорядження про призначення керівника НСЗУ. Людина працюватиме на час карантину, плюс два місяці після карантину дається на оголошення конкурсу, конкурс триває приблизно стільки ж – таким чином до кінця року ця людина буде розпоряджатися величезним бюджетом на охорону здоров’я. І це створює великі ризики.
Вимоги, оголошені в цьому доборі – абсолютно дискримінаційні. Я, створюючи НСЗУ як новий і прозорий орган виконавчої влади, знав, що дві третини моїх людей не мають досвіду державної служби, вони прийшли з бізнесу, громадського сектору, різних міжнародних організацій, але були об’єднані єдиною метою.
Нинішній добір має дві вимоги. Перша – досвід роботи на керівних посадах державної служби в центральних органах влади чи органах місцевого самоврядування. Тобто якийсь умовний начальник управління ЖКГ ОДА Миколаївської області підходить на цю посаду, бо пропрацював три роки. А кваліфікований фахівець, який працював в іншій сфері – не підходить. Друга – три роки роботи у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення. Закону про фінгарантії, який визначає цю сферу публічної політики, ще немає трьох років, НСЗУ – два роки. Не існує людей, які мають три роки досвіду у цій сфері. Відповідно, коло людей, які можуть претендувати на цю посаду, обмежене лише чиновниками, міцними господарниками, які, швидше за все, будуть лояльно виконувати забаганки політичної команди.
Перчинкою цього дійства було моє рішення подати документи на цей добір. Як перший голова служби і людина, яка реєструвала НСЗУ як юридичну особу публічного права, створювала всю команду і розбудовувала інституцію, за формальними ознаками на цю посаду тепер не підходжу. Мені можуть відмовити попри те, що я вже вигравав цей конкурс і створив НСЗУ. Ось так зараз формується актив керівників державних органів влади. Наслідки таких дій очевидні.
“Мені було сумно ухвалювати рішення про звільнення, але заради збереження власної репутації і вірності принципам я це зробив”
Чому ви пішли з посади голови НСЗУ? І чи не шкодуєте, що відмовилися очолити МОЗ?
Я прийшов на цю посаду волею змін і не дуже вірив, що вдасться втілити все, над чим ми працювали ще з моменту розробки стратегії у 2014 році, на базі якої потім була створена концепція і ухвалений закон про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення.
Команда, яка тоді прийшла, таки довела справу до кінця. Я пішов на конкурс в НСЗУ, виграв його і створив цей орган з нуля. А звільнився з посади, тому що після зміни влади, дочасних парламентських виборів почався турборежим. Я був одним із претендентів на посаду міністра охорони здоров’я, але після формальних співбесід із політичним керівництвом вимушений був відмовитися. Думав, що вдасться далі працювати головою НСЗУ і продовжувати те, що ми робимо. Але нове керівництво міністерства та профільного парламентського комітету не розуміло, що відбувається у цій сфері, для чого і як втілюються заплановані зміни. Всі мої розмови з цими дилетантами були малопродуктивними. Після чергових спроб переконати в чомусь чи то комітет, чи то міністерство я вирішив дати їм шанс показати, що вони можуть. Нова міністерка до того не керувала навіть п’ятьма людьми чи компанією, не те що міністерством. Кожен повинен критично ставитися до своєї кваліфікації та можливостей.
Я прийняв рішення піти з посади, при тому що команда була повністю робоча, була майже повністю готова концепція запуску другого етапу медреформи. Але потім почалося невчасне напрацювання нормативно-правової бази, погане інформування населення та системи охорони здоров’я про логіку змін. Нинішня комунікація реформи з боку МОЗ і комітету вводить у ступор навіть тих людей, які вірили у зміни, тому що сьогодні вони чують одне, а завтра інше, брехню і критику, хоч натомість нічого не пропонується. Все завершується заявами “Я продовжую реформу і рятуватиму медицину”.
Тому мені було сумно ухвалювати рішення про звільнення, але заради збереження власної репутації і дотримання принципів я це зробив. Потім була випадкова чи невипадкова заміна міністра і уряду. Нинішній міністр називає себе ефективним менеджером, хоч не має достатнього рівня кваліфікації у предметній сфері.
Вони не змогли переконати команду НСЗУ, що треба відхилитися від запланованого курсу реформи. Жодних аргументів не було, просто волюнтаристичні бажання все поміняти, втручання в тарифи, логіку програми медичних гарантій, хоча це не компетенція МОЗ, ну й доступ до величезного ресурсу, одного з найбільших.
Плюс у їхньому баченні реформи немає пацієнтів. Реформа – для пацієнта, а ми чуємо лише про лікарів. Вони важливий елемент реформи, але треба турбуватися насамперед про те, що отримає пацієнт, як він це зробить, про пріоритетні послуги. Чи чули ви від міністерства за останні півроку, що вам треба укласти декларацію із лікарем первинки, аби отримати доступ до безоплатної медичної допомоги в новій системі відносин? Що її можна отримати або через електронне направлення, або без нього в разі екстреної медичної допомоги? Особливо важливим є опис маршруту пацієнта в пріоритетних випадках при інфаркті, інсульті, пологах, складних неонатальних випадках. Цього немає, чутно лише какофонію.
Зараз ми маємо справу з рейдерством успішної інституції, щоб вручну розпоряджатися величезними фінансовими ресурсами. Думаю, до кінця цього тижня чи на початку наступного ми отримаємо або кота в мішку, або відомого діяча старої команди, міцного господарника, який покаже, як треба “працювати”. Але це точно не про складний, але такий необхідний шлях до цивілізованої системи охорони здоров’я.
Я не дуже розраховую, що мене туди покличуть, але якщо покличуть, я спробую пояснити, в чому сенс реформи, що ми її робимо для людей і універсального доступу кожного до медичних послуг належної якості. Вони цього не розуміють.
“Результат відкату медреформи – пацієнт залишиться ні з чим”
Чи існують механізми для того, щоб зупинити медичну реформу чи серйозно змінити її курс? Що буде, якщо МОЗу це вдасться?
Механізми існують завжди. Ті викривлені меседжі, які транслюють міністр і президент, допоможуть досягти цього результату. Ми ж зараз чуємо про “туберкульозних хворих, які будуть ходити вулицями”, “закриття 300 лікарень”, “звільнення 50 тисяч лікарів” – безліч мемів, кожен із яких є брехнею. Вони не відповідають дійсності, але дуже впливають на вразливі уми. Люди, які їх озвучують, хочуть подобатися, вони не готові до болючих реформ. А реформа охорони здоров’я – дуже болюча.
Які будуть результати такого відкату: пацієнт залишиться ні з чим. Ми вже чуємо, що пологи не можуть бути безоплатними, тарифів не вистачає, бо хтось вважає, що треба розділити пологи на природні і кесарський розтин. Але цього не можна робити, бо будуть погані результати: якщо більше платити за кесарський розтин, то лікарня робитиме більше кесарських розтинів. Ризик-зважені тарифи дозволяють підтримувати правильний баланс, а не спонукати провайдера робити перекос на дорожчі послуги. Нас цікавить пацієнт. Якщо реформи не буде, пацієнт ще довго не матиме доступу до цивілізованої медичної допомоги. Заклики повернути лікарням історичний бюджет – це не лише повернути гроші закладам, які недопрацьовують чи не готувалися, не оптимізували себе, а й забрати їх у найкращих, які можуть надавати якісні послуги і куди приходять люди. Відкат реформи – це допомогти гіршим за рахунок кращих. 64% закладів охорони здоров’я у межах програми медичних гарантій отримують більше, ніж отримували минулого року. А є частина – близько 220, – яка отримала на 50-80% менше. Ми їх чуємо. Але пацієнт із його інтересами буде загублений.
Цей шлях непростий, він завжди вимагає корекції в процесі реалізації, бо не буває ідеальної реформи. Але він дає надію. Те, що пропонує МОЗ зараз – це зрівнялівка, непрозоре ухвалення рішень і намагання зберегти статус кво. Всі ми бачимо, як зараз закуповуються захисні костюми для медиків. Люблять говорити, що COVID-19 проявив, яка погана реформа. Але він проявив лише те, що реформу треба було почати набагато раніше. І без цієї реформи в нас ніколи не буде шансів ефективно реагувати на такі виклики, як пандемія.
“Зараз подвір’я МОЗ нагадує парковку дорогого ресторану – поважні люди приїздять вирішувати питання”
Не секрет, що медреформа не подобається тим, хто роками до цього мав можливість заробляти на закупівлях ліків, відкатах і схемах. Дев’ять місяців у МОЗі триває хаос, там помічають попередників часів Віктора Януковича , які кілька років не показувалися. За вашими спостереженнями, яка мафія знову підняла голову?
Коли тривала розробка реформи, в неї закладався принцип прозорості та zero corruption: “нічого без електронних інструментів” і “нічого прихованого в електронних інструментах” – всі дані відкриті. Якщо зайти на сайт НСЗУ, там можна побачити дашборди, які в режимі реального часу показують усе: оплату, угоди – нічого не можна приховати. Для людей, які були бенефіціарами тіньових потоків у цій системі, це катастрофа. Вони звикли жити в тіні.
Ми розуміли, що така прозорість не буде подобатися головним лікарям та чиновникам, які на цьому паразитують. МОЗ більше не займається централізованими закупівлями. Втрата контролю над цими коштами викликає великий спротив, які на кожній ланці мали невеликі чи великі тендери і могли це робити приховано.
Відкритість призвела до того, що ці люди втратили свої доходи. Тому вони будуть протистояти, дискредитувати будь-які кроки реформи. А помилки будуть і предмет критики знайдеться, тому що реформа складна. Госпітальні реформи загалом в світі викликали навіть електоральні наслідки, згадайте ObamaCare. Політики думають про наступні вибори, а державні діячі – про наступне покоління. То реформа охорони здоров’я – це якраз про наступне покоління. На жаль нам не щастить із державниками. Ті люди, які на політичному олімпі зараз міряють успішність рейтингами, ніколи від неї не виграють. А ті “бенефіціари”, які зараз повернулися в коридори МОЗ… Я не зовсім обізнаний, але мені розповідають, що всі старі тендерники там у великій пошані.
За каденції Уляни Супрун там цих людей не було, а зараз подвір’я МОЗ нагадує парковку дорогого ресторану – поважні люди приїздять вирішувати питання. В НСЗУ вони приїхати не можуть, там не можна “домовитись”, там правила однакові для усіх і їх це дуже дратує, тому їм потрібна на чолі НСЗУ людина, яка буде “входити в обставини” і “шукати потрібні рішення”. Це дуже сумно. Тому що ризик корупційного реваншу в короткостроковій перспективі найбільш імовірний. Це дуже ризикований наслідок, тому що люди, які дорвалися до влади, не мають ідей, не говорять про сенси. Немає дискусій про те, що ваша концепція не така, у нас є інша, є розрахунки і бачення, і ми прийдемо до ось таких результатів. Чуємо лише про гроші, закупки і хто кому що винен.
На жаль, система завжди відновлюється. Якщо нові практики не приживаються, особливо прозорі, то їм на зміну швидко приходять старі. В міністерство замість талановитих людей, які виграли конкурси, повертаються діячі часів Раїси Богатирьової, коли все з усіма можна вирішити.
Мабуть, так ж сама відповідь на запитання про те, що зараз відбувається із закупівлями, зокрема ліків від важких хвороб?
У МОЗ часів Уляни Супрун було створене спеціальне державне підприємство, щоб перебрати на себе всі закупівлі, зокрема ті, які зараз тимчасово здійснюють міжнародні організації – ДП “Державні закупівлі”. Його очолив Арсен Жумаділов, який уже третій місяць перебуває м’яко кажучи в протистоянні з МОЗ, тому що його всіма способами намагаються дискредитувати. Я попереджав, що наступною після Арсена буде НСЗУ, так і сталося. Потім я писав, що наступною буде митниця, податкова служба, Прозорро, НАБУ, Національний банк… Всі осередки прозорого мислення, суспільного поступу й некорупційного управління зараз під атакою. Головна причина цих подій – відсутність верховенства права та нездатність правоохоронної системи забезпечити рівність усіх перед законом. На цьому полі всі грають за класичним принципом українського феодалізму “Друзям усе, ворогам закон”.
“Універсальне охоплення: кожен отримує необхідну йому медичну допомогу вчасно, належної якості та без фінансових труднощів. Ту допомогу, яка необхідна, а не яку хочеться”
Тарифи – найбільш гучне і найменш зрозуміле питання медичної реформи. Чому лікарі скаржаться на те, що тарифних грошей за пролікований випадок бракує на те, щоб вилікувати людину, скажімо, від інсульту?
Враховуючи найкращий міжнародний досвід усі тарифи на пріоритетні послуги ми порахували за принципом ризик-тарифу. Він передбачає розрахунок певного слоту послуг, певної їх кількості. Лікування інсульту за тарифом коштує приблизно 20 тис. грн. Хтось каже таке: як за ці гроші лікувати геморагічний інсульт, який вимагає операції й коштує 100 тис. грн? Або таке: один флакон тромболітика коштує 16 тис. грн – як у 20 тисяч вмістити все? Це ж неправильно!
Ризик-тариф передбачає слот: НСЗУ купує в лікарні сто інсультів, які вона вилікує в цьому закладі. На сто інсультів припадає близько 75% ішемічних. Серед ішемічних інсультів робити тромболізис (розчинення тромба, – ред.) треба лише 10%, якщо людину привезли в межах терапевтичного вікна до трьох годин від моменту початку симптомів. В українських реаліях це 1-2%. Відповідно, зі 100 людей лише одному треба зробити тромболізис. Тариф розрахований так, що лише 1-2% пацієнтам з інсультом потрібна така дорога процедура. 19 тис. грн оплачується і за того, кому робили тромболізис, і за того, кому не робили. Відповідно, вартість цих одного-двох пацієнтів зі ста уже включена в тариф.
Інший приклад: кровотеча при пологах. Ефективний препарат коштує 35 тис. грн, а тариф на пологи – 8 тис. грн. Але цей препарат входить у тариф. Та ж сама ситуація: кількість пологів, під час яких виникає критична кровотеча, яка вимагає застосування такого препарату, ще менша – приблизно один випадок на 250. Ризик-тариф розрахований, скажімо, на 500 пологів. За кожні пологи лікарня отримає 8 тис. грн – природні чи шляхом кесарського розтину. І сюди закладена необхідність використання дорогого препарату при кровотечах один раз на 250 випадків.
Такий ризик-тариф розрахований для всіх пріоритетних послуг у складній математичній моделі на основі аналізу сотень тисяч випадків лікування подібних захворювань у різних лікарнях України та обліку витрат, потім всі дані узгоджені з робочими групами лікарів-спеціалістів. Це класика економіки охорони здоров’я. 99% опонентів змін, людей, з якими я спілкувався – це стосується лікарів, працівників міністерства і самого міністра, – уявлення не мають про економіку охорони здоров’я і те, як рахують тарифи. Є велика різниця коли я чую: “нам не пояснили” і “ми не зрозуміли, як розраховані тарифи” у Програмі медичних гарантій. Пояснили, а от можливість зрозуміти пояснене вимагає кваліфікації і сумління. Дві третини людей, з якими я дискутую на цю тему, нездатні прочитати базові документи, які стосуються підходів до фінансових обрахунків в сфері охорони здоров’я. Звідки беруться цифри, що таке облік витрат… Є постанова Кабінету міністрів із 2017 року, яка називається “Про методику визначення вартості послуг медичного обслуговування населення”, яка передбачає розрахунок “зверху вниз”.
Інше питання: чи відповідають ці тарифи їхньому наповненню в розумінні собівартості в кожній лікарні. Ні, такого немає в жодній країні – завжди використовується середньозважений тариф з урахуванням наявного ресурсу. А ми бідна країна, в нас обмежені ресурси. Ми завжди обрахунок починаємо “зверху”, тобто з кількості коштів, яка в нас є на Програму медичних гарантій. У законі написано, що на ПМГ передбачено 5% ВВП. Але в реальності маємо лише 2,8%. Якби було 5%, то ПМГ мала б не 72 млрд грн, а майже 169 млрд – чудові були б, певно, тарифи. Але ми вимушені бути реалістами і працювати з ресурсом чесно.
Усім треба вчитися економіки охорони здоров’я: і головним лікарям в лікарнях, і міністерству, і місцевим адміністраціям як власникам закладів. Але осередок цього знання – в НСЗУ. І цей осередок та експертизу хочуть знищити.
Реформа робить медичні заклади автономними некомерційними підприємствами, які самі собі визначають фінансовий план, зокрема рівень зарплати. Візьміть середньостатистичне відділення в міській чи районній лікарні – в ньому 10 хірургів, з яких четверо на чверть ставки. І вони разом роблять 50 операцій. А є інша лікарня, де троє хірургів, які теж роблять 50 операцій. Керівник лікарні більше не має тарифної сітки і здатен самостійно підняти цим хірургам зарплати, бо так працює економіка підприємства. Вгадайте, в якій лікарні хірурги отримують більше.
Чому пріоритетні послуги – інфаркт, інсульт, пологи й неонатальні випадки? Тому що серцево-судинні хвороби – це основні потенційні вбивці українців. Якщо людину з інсультом привезуть у звичайну районну лікарню, а не обладнану, яка відповідає вимогам НСЗУ і має комп’ютерний томограф – людина не виживе. А якщо й виживе, то отримає інвалідність, і держава ще 5, 10 чи 30 років платитиме їй гроші. Плюс домогосподарство, в якому є паралізована людина, стає бідним, адже хтось повинен за нею доглядати. Це тягне за собою наслідки. Тому на основі оцінки медичних технологій з експертами та іноземними фахівцями ми думали, як найбільш пріоритетно використати наявні в нас кошти. Щоб пріоритет був для здоров’я пацієнта, а не лише зарплати лікаря. Добре, коли в лікаря хороша зарплата. Але НСЗУ та реформа – це про пацієнта і його потреби. Гідна зарплата хорошого лікаря – це теж частина запланованих змін.
А Юлія Тимошенко продовжує мантру про страхову медицину. Та модель, яка реалізується в Україні за Програмою медичних гарантій – це один із видів загальнообов’язкового солідарного медичного страхування, яке фінансується із загальних податків (державного бюджету). Так відбувається в Канаді, Іспанії, Італії, Великій Британії і багатьох інших країнах. Це те ж саме страхування, яке лише не передбачає оподаткування фонду оплати праці. Тому що в країнах, де тіньова економіка більше 20%, це не спрацює. Нас порівнюють із Німеччиною. Але спробуйте не заплатити податок у Німеччині.
Простий переклад універсального охоплення в межах солідарного медичного страхування: застраховані всі. І всі мають право на однаковий обсяг медичної допомоги в межах гарантованого пакета послуг. Кожен отримує необхідну йому медичну допомогу. Не ту, яку він хоче, а яка йому необхідна. Ніде не можна потрапити напряму до алерголога чи дерматолога, лише через кілька тижнів і за направленням сімейного лікаря. Необхідна допомога надається вчасно – є екстрена допомога. І ця допомога якісна і для всіх.
Є пологові будинки, де роблять 150 пологів на рік – там ризик ускладнень у десятки разів вищий, ніж у пологових, які роблять 1 тисячу випадків. Тому що при малій кількості пологів відбувається дискваліфікація персоналу і зростають ризики. Через це пріоритетні послуги концентруються – краще пацієнт їхатиме довше на півгодини навіть з інсультом, але отримає можливість зробити КТ, тромболізис і більший шанс вилікуватися.
Найголовніше – фінансовий аспект. Те, що гарантується безоплатно, має бути надано безоплатно. Якщо пацієнт хоче одномісну палату, інше покращене харчування – це можуть надати за додаткову оплату. Якщо пацієнт хоче консультацію чи маніпуляцію за власні кошти – він її отримує через самозвернення за офіційним прайсом лікарні. Але в межах ПМГ спочатку треба піти до сімейного лікаря й отримати там направлення в заклад, де нададуть допомогу безплатно.
Міністр цього не пояснює. З вересня міністерство перестало пояснювати пацієнту, який його маршрут в новій системі і як він буде лікуватися. Це нікого не цікавить. Цікавлять лише закупівлі і контроль над бюджетом. А мене цікавить, щоб кожна людина в Україні мала право на медичну допомогу, навіть із таким невеликим бюджетом це можна зробити.
“Кожен лікар повинен знайти своє місце під сонцем”
Лікарі неуспішних лікарень побачили єдиний результат реформи – зниження їхніх зарплат. Вони так і кажуть: ми не розбираємося в медреформі, але вона неправильна, це геноцид, її треба скасувати. Що б ви їм порадили?
У системі охорони здоров’я є такий показник, як мобільність кадрів. В Україні вона нульова. Людина прийшла у свою районну лікарню і працює там все життя, попутно дискваліфікується, бо пацієнтів немає, або розвитку немає. Я б їм порадив проаналізувати, що вони можуть робити. Можна працювати приватно, можна перекваліфікуватися. Коли почалася реформа первинки, були випадки, коли хірурги йшли працювати терапевтами та сімейними лікарями. Тому що в їхній сфері роботи не було, а зарплата становила 5 тисяч. А лікар первинки почав отримувати втричі більше. Вони перекваліфікувалися, стали ФОПами, підписали договір з НСЗУ і мають 25 тис. грн.
Цим лікарям треба подивитися правді у вічі, почитати історію, наприклад, про Маргарет Тетчер, яка закривала збиткові та дотаційні шахти у Великій Британії. Класичний випадок – треба було звільнити 800 тис. людей. Але вона сказала, що держава не буде дотувати збиткові шахти. Хтось програв, але суспільство в цілому виграло.
У нас безліч міст, де бракує лікарів. Якщо тут бракує, а тут забагато, то треба прийняти рішення і знайти своє місце під сонцем.