Сказати, що останнє розслідування програми “Схеми” про можливу зустріч в Омані президента України з секретарем Радбезу Росії Миколою Патрушевим пройшло непоміченим, було б великим перебільшенням. У колах експертів, політиків, журналістів і просто небайдужих громадян інформація про те, що одночасно з Зеленським у Маскаті перебував Микола Патрушев і що саме літак, що доставив секретаря російського Радбезу в Оман, відвіз президента Зеленського в Україну, справив ефект вибуху бомби.
Ефект цей був багато в чому спровокований атмосферою секретності, яка супроводжувала поїздку Зеленського, й подальшою брехнею Офісу президента щодо цього візиту. Адже протягом півтора місяця влада ніяк не могла дати будь-якого послідовного й несуперечливого пояснення цієї поїздки. Версії змінювалися в турборежимі. І створювали враження, що сам Зеленський ніяк не може визначитися був візит приватним чи державним.
Відбувався він за свій рахунок чи за рахунок бюджету. Було метою візиту “збереження динаміки відносин з Оманом” чи відпочинок. І якщо це була просто відпустка з родиною, то яким чином у цю схему вписувалася присутність на сімейному відпочинку тоді ще помічника президента Андрія Єрмака, що займається переговорами з Росією. Жодних відповідей на питання про те, чому після катастрофи українського літака в Ірані Зеленський перебував в Омані ще цілу добу і чому повернувся чартером, який до цього привіз до Маската якихось росіян з Москви, не було.
Зеленський вже пообіцяв подати до суду на авторів розслідування. Однак, якщо уважно ознайомитися з його змістом — то стане зрозуміло, що ніяких тверджень про те, що в Омані Зеленський зустрічався з Патрушевим, журналісти не робили. Навпаки, вони вказали прості факти — чартерний рейс привіз до Омана Патрушева.
Якийсь час Зеленський і Патрушев перебували в цій близькосхідній державі паралельно. Президент України залишив Маскат чартером, який раніше доставив до Омана секретаря Радбезу Росії. І якщо це – прості факти, підтверджені базами перетину кордону РФ, підозрілими виглядають вже сама реакція Зеленського й обіцяний судовий процес. Суд про що? Про неправдивість фактів? Така реакція сама по собі підливає масла у вогонь, створюючи враження що на злодієві й шапка горить.
Публічна лінія захисту Зеленського, яку відразу ж почали проводити близькі до Банкової експерти й блогери з-поміж членів наглядової ради “Укрзалізниці” замість того, щоб рятувати ситуацію, лише додали підозр. Основна теза провладної пропаганди про неможливість зустрічі в Омані Зеленського саме з Патрушевим побудована саме на тому, що українське питання в Кремлі курує Дмитро Козак. І що Патрушев просто не уповноважений вести переговори з Україною.
При детальному аналізі ці аргументи розсипаються на порох. Бо в їх основі лежить повне нерозуміння логіки дій Кремля та ієрархії російської влади.
Путін — не якийсь східний деспот. Він передусім — легіст, що виріс в системі КДБ з її чіткими повноваженнями, протоколами й звітами. Кожне рішення Путіна і, ширше, російської влади має бути зафіксоване на папері, законом — або рішенням колективного органу. Будь-які репресії всередині самої Росії завжди ґрунтуються на чіткій нормативній базі та з точки зору внутрішньої політики завжди є передусім законними й легітимними. Так само рішеннями офіційних органів підкріплюється й агресивна політика Кремля.
Згадаймо хоча б рішення Ради Федерації 2014 року про введення в Україну військ. Радбез Росії з цієї точки зору є саме тим верховним органом, рішення якого лягають в основу будь-яких подальших дій державних органів Росії. І говорити про те, що секретар Радбезу, який розробляє всі подібні рішення, ніяк не впливає на українську політику — означає не розуміти зовсім нічого про те, як функціонує влада в Росії. Саме Козак — як виконавець, виконує рішення Путіна, підготовлені Патрушевим за допомогою інститутів СВР РФ і ФСБ РФ. А не навпаки. Козак — всього лише функція з правом дорадчого голосу. Тоді як Патрушев — стрижень системи, що вказує в якому напрямі сьогодні повинна крутитися функція.
У розгляді цього питання неможливо обійти й постать самого Патрушева, багаторічного голови ФСБ РФ і беззмінного, з 2008 року, секретаря Радбезу. Адже стрижнем системи він є не просто за посадовими повноваженнями. У деяких джерелах Патрушева називають чи не хрещеним батьком Путіна. Але це — перебільшення. Хоча б у тому сенсі, що високопоставлений функціонер Контррозвідки КДБ СРСР навряд чи до 90-х був знайомий з рядовим офіцером, що відповідав за зовнішню розвідку першого управління КДБ, Путіним.
Перетин їх доль швидше за все відбувся пізніше.
Відповідальний за інвестиції заступник мера Петербурга Собчака Путін від імені колишнього КДБ займався питаннями виведення грошей КДБ за кордон, а також контрабандними потоками через порт Санкт-Петербурга, не міг не потрапити в поле зору головного контррозвідника регіону, який відповідав у тому числі за питання боротьби з контрабандою. В якомусь сенсі Патрушева можна було б назвати не так хрещеним батьком Путіна, але куратором майбутнього президента Росії. Представником системи спецслужб, що відповідає за те, щоб радянські фонди генералітету КДБ-ФСБ продовжували крутитися, збагачувати представників системи й були використані в інтересах тієї групи осіб, які шляхом розвалу СРСР і перемоги над КПРС отримали повний контроль над Росією.
Вважається, що президентство Путіна було зрежисоване Борисом Березовським. Однак паралельна траєкторія кар’єр Путіна й Патрушева, які практично одночасно перейшли на роботу в адміністрацію президента Єльцина, каже нам про те, що система наглядала за своїм вихованцем, переміщаючи куратора слідом за ним. Саме Патрушев, який в єльцинський період кар’єри Путіна перебував на посадах заступника майбутнього президента — в Кремлі, а потім — у ФСБ, дає уявлення про те, хто виступив реальним архітектором президентства Путіна. І архітектором перемоги Путіна на виборах.
Незалежні журналісти й російські опозиціонери вважають, що саме Патрушев став куратором обрання Путіна, організувавши вибухи будинків у декількох містах Росії як привід до другої чеченської війни — яка й створила в російському суспільстві запит на президента-силовика. Саме Патрушев вважається людиною, яка наполягла на вбивстві Литвиненка і узаконила цей план у Путіна. Саме Патрушеву зобов’язаний своєю кар’єрою той же Борис Гризлов — однокласник секретаря РНБО РФ і багаторічний голова МВС і спікер Думи.
Саме Патрушева можна назвати не просто стрижнем системи влади в Росії, але її стовпом. Стовпом, на якому тримається багаторічне домінування вихідців зі спецслужб у владі й добробут колишніх генералів КДБ, які посіли відповідальні пости в системі російського олігархату й керували фінансовими потоками російського бізнесу у власних інтересах і в річищі поставлених цією ж групою осіб завдань для держави.
Ми до кінця не знаємо, чи відбулися які-небудь переговори Зеленського з Патрушевим в Омані. Або все що ми спостерігаємо — майстерна операція Кремля з делегітимізації президента України в очах українського суспільства. Адже перша інформація про сам оманський візит з’явилася на сторінках проросійського видання, яке курує за чутками СВР РФ. Однак сам факт готовності до прямих переговорів з Росією без участі західних країн — це те, про що відкрито заявляли й сам Зеленський, і Єрмак.
Проблема Зеленського полягає не лише в його переконаності в силі власної харизми. Але і в тому, що впевнений в магії власної посади він ніяк не може зрозуміти — люди калібру Патрушева, з руками по лікоть у крові, зовсім не сприймають його як рівноцінного партнера. Володимир Зеленський для них — це хлопчик з анекдоту про зварника й педофіла. І завданням Кремля в цій грі є не запрошення хлопчика до зварювальних робіт, а заманювання його в пастку.
Головне — щоб дитина сіла в фургон. І те, що він — не справжній зварювальник, нікого в цьому бажанні не зупинить. З раннього дитинства хлопчиків вчать не розмовляти й не зустрічатися з незнайомими дорослими. Тому що підсумком такої зустрічі можуть стати наручники та сирий підвал. Наш Пітер Пен вже сів в оманський корабель Капітана Крюка. І було б наївним думати, що кремлівські маніяки так просто випустять свою жертву. Дестабілізація в Україні вже почалася. І, на жаль, Зеленський внаслідок власної некомпетентності не може зрозуміти, що для Росії він цінний не як друга сторона будь-яких переговорів. А як інструмент хаосу. Хаосу, який на думку кураторів Володимира Путіна, має поглинути та розвалити Україну.