Британський вчений Ернест Резерфорд вважав, що всі природознавчі науки діляться на фізику і збирачів марок. Цю обурливо снобістську тезу можна не тільки пробачити нобелівському лауреату і батькові ядерної фізики, але й застосувати до української економіки, яка складається з АПК і решти.
Ця нерівність стає все очевиднішою в міру того, як промисловість зі швидкістю, що переходить в піке, падає вниз, а сервісні бізнеси лежать в нокауті через пандемію коронавірусу. Галузі з нееластичним попитом, такі як харчопром і – більшою мірою – сільське господарство, традиційно вистоюють під час криз, бо людям перш за все потрібна їжа. Ба більше, в кризові періоди такі напрямки навіть зміцнюються: вже зараз “Київхліб” звітує про тридцятивідсоткове зростання попиту на свою продукцію в столиці, а “Молочний Альянс” збільшив обсяги добового виробництва майже на 20%.
Україні в цьому сенсі пощастило, якщо, звичайно, можна говорити про везіння в контексті епідемії.
Ми не торгуємо айфонами, автомобілями та іншими приємними факультативними речами, на яких споживач буде економити в першу чергу. Наші профільні товарні категорії прості і брутальні, але й попит на них так просто не скасувати – пшениця, кукурудза, соя, соняшникова олія.
Навіть в докризові часи від сільського господарства держава отримувала 16% ВВП і 40% валютної виручки плюс працевлаштування близько 3 млн осіб. Не потрібно бути Адамом Смітом, щоб припустити, що із просіданням інших галузей роль АПК зросте пропорційно.
Безсумнівно, глобальна економіка якийсь час буде в рецесії, що означає зниження попиту і цін на сировину. В першу чергу під ударом опиняться технічні культури. При ціні нафти менше 25 доларів за барель попит на етанол летить маршрутом фанери над Парижем – і передає привіт цукру і кукурудзі, які застосовуються при його виробництві. Соя – кормова культура, на цінах на яку негативно позначиться скорочення споживання м’яса, неминуче в кризу. Неприємно, але все пізнається в порівнянні: 10% просідання цін на пшеницю виглядають не так уже й погано на тлі нафтової катастрофи. Так, урожай-2020 буде дешевшим, але також дешевшим стало паливо, добрива та пестициди.
АПК був і залишиться тим фундаментом наднаціональної економіки, на якому можуть виникати і руйнуватися банки, відкриватися і банкрутувати кафе та ресторани, організовуватися і скасовуватися конференції-форуми – все це без катастрофічного збитку для стійкості системи. Причому в силу прив’язки до земельного банку аграрії статичні, і, на відміну від IT-підприємців, не можуть знятися в один день і поїхати в умовну Польщу, прихопивши із собою ноутбук. Тут українському уряду, безсумнівно, пощастило, а представникам агросектора – ні, але їм не звикати.
Найближчим часом, поки хіпстери будуть сумувати за збанкрутілим кафе з правильним еспересо, аграрії будуть рятувати економіку. Безперебійне забезпечення продуктами – друга за значимістю, після надання медичної допомоги, функція в державі.
Що отримують аграрії натомість?
Якщо коротко – нічого. Плюс трохи шкідництва.
Хаотичні метання навколо земельної реформи послабили галузь – масштаб питання настільки великий, що навіть прості розмови про нього провокують цунамі. Це вже відбилося у статистиці, яка, як відомо, некваплива: Держстат відзвітував про різке зниження в минулому році капітальних інвестицій в сільгоспсектор. Тоді як загальний показник виріс +15% порівняно з 2018 роком, інвестиції в АПК знизилися на 10%. Питома вага інвестицій в агро знизилася в загальному обсязі інвестицій з 13% (65901,1 тис. грн) в 2018 році до 9% (55 254 тис. грн) в 2019-му.
Ліквідація профільного міністерства також погіршила ситуацію в галузі. Можна кілька разів пообіцяти відновити Мінагрополітики, але аграрії не сліпі і бачать, що з січня ніяких зрушень, крім заяв, у цьому напрямку не відбулося. Мінагрополітики як окремого суб’єкта не існує 200 днів – з другого вересня 2019 року, якщо вести рахунок від відповідної постанови КМУ.
Визнавати помилку – неприємний момент для будь-якої влади (хоча це також можна трактувати як особливу мужність), але ця помилка щільно і цілком справедливо асоціюється з урядом Олексія Гончарука і, таким чином, винних вже покарано.
Зрозуміло, що черги з кандидатів на пост міністра АПК немає, але зараз той випадок, коли є сенс попросити трохи краще і забути про партійну доцільність. Мінагро – не бутафорський об’єкт в системі агропромислового комплексу. Відомство виконувало масу технічних функцій, які зараз розчинилися в Мінекономрозвитку і зробили можливою ситуацію, коли в кінці минулого року через недогляд залишилися неоплаченими 1 млрд гривень держдотацій фермерам.
Пункт, тісно пов’язаний із попереднім, – програми держпідтримки агросектора. Дотації – це не послуга, а закріплений в Бюджетному кодексі обов’язок держави направляти 1% аграрного ВВП на користь галузі. У реальному житті аграрії в принципі не можуть зрозуміти, на які виплати з держбюджету можуть розраховувати в поточному році. З огляду на те, що влітку вони одні, можливо, будуть працювати, це вкрай безвідповідально з боку уряду.
Назвемо речі своїми іменами: грошей на те, щоб балувати сільгоспвиробників, в бюджеті немає. При цьому вони постраждали від курсової різниці, почав набирати обертів імпорт, тваринництво летить в прірву, адже Мінекономрозвитку не змогло забезпечити спадковість програм підтримки, ринок землі максимально за всі 20 років “не на часі”, а зростання в АПК сповільнилося до мінімальних 1,1% за 2019 рік.
Зважаючи на глобальний економічний колапс, все це вийшло за межі проблем однієї окремо взятої галузі і перетворилося (повинно перетворитися) в проблему всієї країни. Адже альтернатив, чим можна замінити сільгоспвиробництво, в Україні немає. І лише уряд, який не в змозі зробити такий мінімум, як відновлення Мінагрополітики, вдає або щиро не розуміє цього.