Взагалі взаємини Зеленського із журналістами нерозривно пов’язані із їжею. Це важко не помітити. Багатогодинний пресмарафон у фудкорті, зустрічі із представниками медіа у резиденції “Залісся” під шаурму та шашлики.

У 2019 році було вперше випробувано подібний формат зустрічі на День журналіста. Тоді Зеленський ще приміряв на себе роль президента і все мало виглядати дуже по-сучасному, тож гостей розмістили у кріслах-мішках на галявині для довірливої розмови офф-рекордз. Цьогоріч були шашлики, “розмова без табу” та “чесні відповіді на гострі запитання”. Принаймні так охарактеризував цю зустріч сам президент.

Проте реакція на цю зустріч з боку громадськості була геть іншою, ніж очікували Зеленський та організатори пікніка. Фотки, як журналісти їдять шашлик з рук президента, швидко розійшлися на меми, а учасники пікніка – як президент так і журналісти – швидко стали об’єктом глузувань.

Чому так сталося? Бо триває розчарування владою. Зеленський гарячково намагається знайти антураж для своїх популістських меседжів, але громадськість все менше довіряє картинці. Не допомогає навіть літак “Мрія” та власноруч зроблені шашлики. Все, що раніше заходило на ура, зараз висміюється.

Президент стрімко пройшов еволюцію від “свого хлопця” до звичайнісінького бюрократа, який за звичкою намагається продати свої популістські меседжі у красивій обгортці. І ця невідповідність між формою та змістом і є смішною. Зеленський – це Брежнєв у кросівках Yeezy. Хай як красиво та ефектно не виглядає картинка, все одно крізь неї пробивається запах нафталіну.

Дісталося і журналістам, які побували на пікніку. На нещодавній пресконференції президента літак “Мрія” без шасі та двигунів став втіленням політики президента, яка красиво виглядає, але ніколи не злетить. Журналіст із повним ротом м’яса – це символ того, якою хоче бачити журналістику українська влада. Тобі смачно, комфортно, весело, але через повний рот їжі неможливо поставити гостре запитання.

І знову щось не збігається. Влада не може бути другом для журналіста, чий обов’язок її контролювати та об’єктивно інформувати про її зловживання. Невідповідність між формою та змістом знову смішить. Ще вранці ти – викривач влади та її головний критик, але час обіду настав, і ти летиш займати чергу до президентського шашлика.

Влада перетворила День журналіста на банальну пиятику, але самі журналісти, для кого журналістика – це покликання, чудово знають, що це відповідальна та небезпечна професія.

День журналіста – це не про шашлик, грамоти та відзнаки. Це привід згадати про колег, які ризикують життям та помирають, сумлінно виконуючи свою роботу.

Почуття вдячності ще ніхто не скасовував, і журналіст – це звичайна людина, якій важко не відчувати вдячність за увагу до себе. Але погано, коли після такої уваги журналіст не ставить гостре запитання через післясмак від президентського шашлику.