Ефір програми “Право на владу” телеканалу 1 + 1 став своєрідною квінтесенцією роздмухуваного в Україні “байденгейту”. 11 друзів Коломойського, на чолі з ведучою, не соромилися у висловлюваннях для того, щоб переконати аудиторію – Україні й США явно не по дорозі, Вашингтонський обком встановив зовнішнє управління над нашою країною. Договорилися навіть до того, що саме США винні в анексії Криму та війні на Донбасі.
Ця ганебна антиамериканська кампанія, котра змогла б прикрасити “найкращі” випуски російських програм Кисельова і Скабєєвої, безумовно ляже плямою ганьби на Україну. І ситуація ускладнюється тим, що президент Зеленський і його оточення замість того, аби зупинити це сповзання в дикість, наполегливо підіграють нашим ворогам.
Але почнемо по черзі. Приводом до всього стали раніше опубліковані близьким до Кремля нардепом Андрієм Деркачем певні плівки, на яких нібито тодішній віцепрезидент США і нинішній кандидат від демократів на пост президента Джо Байден обговорює з нібито президентом Петром Порошенком виділення фінансової допомоги та звільнення тодішнього генерального прокурора Віктора Шокіна, а також питання націоналізації “ПриватБанку”.
“Сенсацйними” плівки Деркача можуть видатися лише обивателям, що зовсім не стежать за новинами. Через те, що про факт такої розмови публічно говорив сам Джо Байден ще кілька років тому. На думку віцепрезидента США, яка показувала й думку американського істеблішменту, Віктор Шокін гальмував реформу генеральної прокуратури, яка була однією з умов отримання зовнішньої допомоги Україні.
Якщо відстежити історію всіх плівкових скандалів, стає зрозуміло, що всі вони в підсумку призводили до одного зовнішньополітичного наслідку: рівень залежності України від Росії зростав. Шляхом компромату, кольчужного скандалу і “плівок Гонгадзе” було зламано трек на зближення президента Леоніда Кучми з Вашингтоном. Внаслідок чого прем’єр-міністром України з подачі росіян зміг стати Віктор Янукович, а відносини США і Києва почали виправлятися лише після введення українських миротворців до Іраку.
Удару по Віктору Ющенку свого часу було завдано комісією Ради під проводом ще одного випускника (як і у випадку з Деркачем) російського військового училища, підзабутого нині депутата від Партії регіонів Валерія Коновалюка, який звинуватив третього президента України в нібито “контрабанді” українських систем ППО в Грузію під час грузинсько-російської війни.
Тоді інформаційна атака на Ющенка була настільки масованою, що підірвала довіру до українського президента. Хоча ніякої контрабанди не було. Постачання систем ППО були законними і, поклавши руку на серце, лише цей гідний вчинок Віктора Ющенка виправдовує чимало помилок його президентства. “Плівки Онищенка”, які на моє переконання були легалізовані російськими спецслужбамичерез опального депутата, завдали величезної шкоди авторитету Петра Порошенка і постмайданної влади.
Проаналізувавши склад інтересантів чергового “касетного скандалу” можна дійти висновку, що в Україні сформувалася парадоксальна проросійська коаліція за інтересами. Новини “байденгейту” поширюються через близькі до Віктора Медведчука та Ігоря Коломойського ЗМІ, афілійованими з ними “лідерами громадської думки” і політиками. А юридичний супровід, очевидно, здійснює відомий ексзаступник голови адміністрації Януковича і де-факто юрист Коломойського Андрій Портнов. Близький до Портнова суддя Вовк днями зобов’язав ГПУ відкрити провадження щодо Джо Байдена — нечувана за своїми масштабами провокація! І якщо з інтересами кума Путіна все зрозуміло, то інтереси Ігоря Коломойського вочевидь полягають у тому, щоб врятуватися від всюдисущої руки американського правосуддя, яке почало з властивою американцям методичністю обмацувати Ігоря Валерійовича та його міжнародні операції.
Те, чому Ігор Коломойський шукає захисту від США в Москві, виставляючи на торг зовнішньополітичний вибір України й співробітництво нашої країни з МВФ — не дивно. Дивно інше — те, як охоче в скандал, що загрожує нашому партнерству з США, втягується президент Володимир Зеленський.
Що б там собі не думав президент і його оточення, мета нового “касетного скандалу” – абсолютно ідентична минулим. Інтерес Кремля полягає в тому, щоб Україна залишилася з ним сам на сам, без зовнішньої підтримки та закордонноъ фінансової допомоги. Цю гру російські спецслужби грають за звичними нотами. Користуючись відточеними методами таємної човникової дипломатії.
Адвокату Трампа Руді Джуліані й штабу президента США ситуація підноситься в розрізі виборів і саме того непереборного бажання “знайти бруд на Джо Байдена”, яке вже довело Трампа до оголошення імпічменту в нижній палаті Конгресу. Володимиру Зеленському ситуація подається виходячи з його радянських комплексів про “Вашингтонський обком” і фрустрації стосовно п’ятого президента України Петра Порошенка, якого шостий президент обіцяє посадити з інтенсивністю кількох заяв на пів року.
Бажання настільки контрпродуктивне, що чинний президент вже дозволив втягнути себе у скандал, трактований у США як втручання у вибори, під час останньої пресконференції, активно роздаючи коментарі щодо перспектив висмоктаної з пальця справи про “державну зраду Порошенка”, оперативно порушеної ГПУ після публікації плівок. Крім того, корисні ідіоти Кремля на пару з його агентами можуть переконувати Зеленського в тому, що ставка на Трампа і проти Байдена може спрацювати йому на користь.
Те, чого не розуміє Зеленський, Коломойський, і поклавши руку на серце, і Путін з Трампом — це те, наскільки сильними є державні традиційні державні й недержавні інституції США — або те, що у світі заведено характеризувати терміном “deep state”, “глибинна держава”. Американська зовнішня політика — це величезний авіаносець, чий курс визначається впливовими й консервативними спільнотами кар’єрних дипломатів, політичних династій і спецслужб. Авіаносець може бути неповоротким, важким, він повільно розвертається на ціль. Але коли ціль взято під приціл — величезний корабель не залишає від неї каменя на камені.
Саме корабель глибинної держави з його віковими цінностями, принципами й традиціями визначає курс США. І своїми необачними іграми в геополітику малотоннажні джонки Коломойського, Зеленського і Путіна лише заохочують запал величезного авіаносця.
Саме наявність непорушних цінностей і принципів роблять США центром сучасного однополярного світу. І нерозуміння непорушності цих засад завжди призводить до того, що в протистоянні з США завжди зазнають краху пострадянські шахраї й різноманітні третьосортні диктатори.
Володимиру Зеленському варто замислитися над тим, чому у світі спостерігається одна закономірність: країни колективного Заходу, в тому числі США, готові надавати фінансову і військову допомогу Україні як жертві російської агресії на прозорих умовах здійснення реформ і зміцнення держави. І поважаючи наше бажання стати частиною цивілізованого світу, просто просять помити руки перед тим, як сідати за стіл.
Росія ж завжди готова підтримувати грошима, зброєю й своїми головорізами будь-якого схибленого диктатора, за умови що цей диктатор спалюватиме на головній площі країни прапор США. І те, що діячі, які постійно кричать про уявне зовнішнє управління США, завжди хочуть одного й того ж: щоб Україна потрапила в цілком реальне зовнішнє управління Росії. І за це вона ладна платити банальні хабарі президентам, політикам і окремим олігархам.
Нашому президенту варто нарешті обрати, з якого боку глобальної барикади він хоче перебувати. І це не примітивний вибір між США і Росією. Це вибір між сучасною сильною демократичною державою і черговою середньовічною відсталою і злиденною “Джамахірією” на кремлівському повідці.