Судові засідання у справі про розстріли на Інститутській добігають кінця. У березні Святошинський районний суд Києва завершив слухати свідків і перейшов до наступного етапу: стадії доповнень. Як випливає з назви, тут учасники судового процесу можуть уточнити ті чи інші матеріали, які впродовж 5 років досліджувала Феміда. Далі – допит обвинувачених, дебати і нарадча кімната. У самому суді прогнозують, що суд присяжних почне писати вирок ще до кінця весни 2021-го. Втім, і це важливо, з високою імовірністю його отримають лише двоє з п’яти обвинувачених екс-беркутівців. Така ситуація виникла з двох причин: через те, що свого часу генпрокурор Руслан Рябошапка відпустив колишніх силовиків на обмін, і через проблеми з українським законодавством, які депутати не можуть вирішити ще з 2017 року.

Важливий обмін

28 грудня 2019 року Апеляційний суд Києві відпустив з-під домашніх арештів та СІЗО всіх п’ятьох бійців «Беркуту», обвинувачених у масових розстрілах на Інститутській: Сергія Зінченка, Павла Аброськіна, Олександра Маринченка, Олега Янішевського та Сергія Тамтуру. Вже наступного дня відбувся передноворічний обмін з ОРДіЛО (окремими районами Донецької і Луганської областей – тобто з «ДНР» та «ЛНР»): Україна змогла повернути собі 76 громадян з підвалів і тюрем бойовиків, віддавши натомість понад 120 людей, серед яких були вже згадані екс-беркутівці. Обвинувачених у вбивствах на Інститутській віддали попри протести родин Небесної сотні, їхніх адвокатів, громадськості і навіть прокурорів. Як відомо, група представників державного обвинувачення відмовлялася виконувати вказівки тогочасного генпрокурора Рябошапки, тож йому довелося завести у справу більш лояльну команду. Вже під час засідань в апеляції з’ясувалося, що очільник Генпрокуратури тиснув на своїх підлеглих, вимагаючи відпустити колишніх бійців «Беркуту» на обмін з проросійськими бойовиками. Відповідний лист опублікували ЗМІ. Більше того: цей самий документ до суду подали і прокурори. Його використали як один з аргументів для звільнення обвинувачених у масових розстрілах.

Прочитати про те, як звільняли бійців «Беркуту», можна тут:

Адвокатів і родичів загиблих цікавило, як в подальшому відбуватимуться засідання у Святошинському суді (саме він розглядає справу про розстріли на Інститутській). Адже обвинувачені зникли. Їх намагалася заспокоювати Генпрокуратура, яка заявила: судові засідання триватимуть. Керівництво ГПУ пророкувало два сценарії. За першим обвинувачені бійці «Беркуту» повертаються після обміну в Україну й суд працює так, як раніше. Якщо ж Тамтура, Янішевський, Маринченко, Аброськін та Зінченко не з’являються – суд переходить у заочний процес. Тобто починає судити всіх п’ятьох без їх присутності у залі засідань. Суд присяжних, щоправда, на такі заяви образився. Він заявив, що прокуратура не має права вказувати Феміді, як працювати. Натомість, на думку суддів, ГПУ варто ретельніше контролювати своїх прокурорів. Наостанок Святошинський райсуд відвів лояльних до Рябошапки представників державного обвинувачення і вже Офіс генпрокурора (саме відбувалася реформа) був змушений повернути стару команду, яка працювала з цією справою від самого початку.

Важлива деталь: станом на грудень 2019 року за оцінками і прокурорів, і адвокатів, і суддів треба було приблизно півроку, аби отримати вирок у справі. Тобто, якби не відбувся обмін, вже влітку 2020 року присяжні пішли б до нарадчої кімнати. Натомість суд простоював майже рік. Спочатку тривалу перерву оголосили через зміну державного обвинувачення, згодом – через карантин, пов’язаний з COVID-19, пізніше перерву взяли через переїзд суддів з одного приміщення до іншого. Весь цей час присяжні і головуючий суддя Сергій Дячук чекали на повернення обвинувачених. В залі засідань, у результаті, з’явилися лише двоє з п’яти обміняних екс-беркутівців: Маринченко і Тамтура. Інші троє, за словами адвокатів, перебувають на окупованому Донбасі й не можуть звідти виїхати через карантин і проблеми з документами. Напередодні роковин розстрілів на Інститутській Букви намагалися з’ясувати, чи відомо прокурорам, де ж саме зараз Янішевський, Зінченко й Аброськін. В Офісі генпрокурора заявили, що офіційної інформації надати не можуть, проте, за їх інформацією, щонайменше один обвинувачений досі перебуває на території ОРДіЛО.

Фактично суд заблокували: він не міг ані продовжити розгляд справи, ані перейти в режим заочних засідань. Адже після обміну повернулася лише частина обвинувачених. Був втрачений майже рік: за 11 місяців не відбулося й десятка судових засідань. Врешті, у листопаді 2020-го присяжні ухвалили компромісне рішення: справу про розстріли на Інститутській розділили на дві. Перша пов’язана з Маринченком і Тамтурою, тобто тими обвинуваченими, які повернулися в Україну. І саме цю справу майже завершили розглядати.

Друга ж пов’язана з Зінченком, Аброськіним і Янішевським. Суд виділив її в окреме провадження й лишив за собою право продовжити її розгляд. Крім того, Дячук заявив: присяжні можуть знову об’єднати два різні судові провадження, якщо для цього будуть причини. Тобто, якщо обміняних екс-беркутівців оголосять у міжнародний розшук. Це б дозволило почати заочний суд щодо Зінченка, Аброськіна та Янішевського, в подальшому можна було б знову об’єднати дві справи в одну і винести вирок всім п’ятьом обвинуваченим, не втрачаючи при цьому років роботи. І 20 жовтня минулого року суд вирішив оголосити у міжнародний розшук трьох колишніх міліціонерів.

Проблемна заочка

Варто пояснити, що до 2014 року в Україні було неможливо судити людину заочно, тобто без її присутності у залі суду. Вже восени 2014-го народні депутати ухвалили зміни до законодавства, які дозволили таку процедуру. Щоправда, для її початку слід було виконати цілу низку критеріїв. Наприклад, існує вичерпний перелік злочинів, за якими можна починати процедуру заочного розслідування і суду – загалом кілька десятків статей. Крім того, перед тим, як отримати дозвіл на заочку, варто довести, що підозрювані чи обвинувачені знали про свої підозри та обвинувачення, їх «належним чином» повідомили про час і місце суду тощо. Однак найбільшою проблемою для слідства став міжнародний розшук. Оскільки закон не конкретизує це поняття, в українських судах склалася різна практика: окремим суддям достатньо рішення слідчого про необхідність міжнародного розшуку, окремі судді визнають лише розшук за базами Інтерполу. От тільки впродовж 7 років після Майдану ця структура шукала лише тітушок. Тож очікувано, що через півроку після рішення Святошинського райсуду ані Інтерпол, ані поліція інших країн не шукає Зінченка, Янішевського та Аброськіна. Відповідно, заблокована можливість почати заочний суд.

«Ми впираємося у трактування закону. Святошинський суд зафіксував, що міжнародний розшук цих трьох обвинувачених почнеться тоді, коли будь-яка інституція за межами України, яка на це уповноважена, почне їх розшукувати. Але за півроку прокуратура так і не змогла цього домогтися. І тут, насправді, виникають питання до Національного бюро Інтерполу, яке протидіє будь-яким рухам щодо міжнародного розшуку. А Міністерство внутрішніх справ блокує взаємодію з поліцією інших держав для розшуку обвинувачених на територіях інших країн. Фактично керівництво поліції вигороджує беркутівців, воно не зацікавлене, аби продовжували судовий розгляд. І за таких умов міжнародний розшук – не реалістичний. Якщо ми говоримо про міліціонерів і посадовців, то у справах Майдану ми за 7 років жодного разу не отримали дозволів на розшук Інтерполом. Шукали лише тітушок», – коментує Буквам ситуацію адвокат родин Небесної сотні Євгенія Закревська.

Окрім того, є ще один нюанс: оскільки законодавство виписане не чітко, то судді, адвокати і прокурори по-різному бачать процедуру заочного суду. Скажімо, прокуратура і адвокати у справі про розстріли на Інститутській у коментарях Буквам свого часу пояснювали, що у разі старту заочного суду засідання мають починатися спочатку, тобто із зачитування обвинувального акту. Так само вони мають починатися, якщо під час заочного суду обвинувачені повертаються в Україну і з’являються у залі засідань. Судді ж трактують закон інакше: на їхню думку засідання мають починатися з моменту, коли обвинувачені зникли.

Через ці проблеми родині Небесної сотні та їхні адвокати неодноразово просили прокуратуру і народних депутатів внести зміни до законодавства, аби прибрати проблеми заочного слідства й суду. Обіцянки розібратися із законодавством лунали ще за часів генпрокурора Юрія Луценка. Вже згодом, після обміну з ОРДіЛО 2019-го такі обіцянки давали у генпрокуратурі Рябошапки. Ще пізніше про них говорили в Офісі генпрокурорки Ірини Венедіктової. А зміни до законодавства розробляли кілька робочих груп.

Законопроєкт №2164, який би мав прибрати проблеми заочки, з’явився у Верховній Раді ще у вересні 2019 року. Однак у листопаді того ж року його розгляд відклали. За півтора року депутати повернулися до проблеми й 17 лютого таки проголосували документ у першому читанні. У родичів загиблих на Інститутській були сподівання, що цей законопроєкт остаточно ухвалять до квітня, аби Святошинський суд безболісно міг об’єднати розділену справу про масові розстріли 20 лютого 2014-го. Проте цього не сталося. 17 березня профільний комітет парламенту, з питань правоохоронної діяльності, мав розглянути цей документ. Однак його навіть не внесли до порядку денного.

«Наразі ми розглядаємо справу лише щодо тих обвинувачених, які повернулися після обміну. І у нас уже зараз закінчився етап, на якому можна було безболісно об’єднати справи. Ми завершили допит свідків, суд на етапі доповнень. І якщо справи знову об’єднають в одну, то нам доведеться повторно досліджувати докази. Однак якщо не буде змін до заочки, суд допитає обвинувачених і піде в дебати – то вирок буде лише щодо двох: Маринченка і Тамтури. І ми втратимо велику частину роботи. От такий ризик», – пояснює Закревська.

Вона додає: весь час, доки тривала робота над законопроєктом 2164, вона, як і родичі загиблих, як і прокуратура, спілкувалася з головою комітету, депутатом від Слуги народу Денисом Монастирським. Щойно документ проголосували у першому читанні і депутати подали свої правки – він перестав виходити на зв’язок.

«Так, після того, як депутати внесли свої пропозиції змін до другого читання, комунікація з паном Монастирським припинилася», – заявила Закревська.

Водночас у самому комітеті кажуть, що проєкт закону 2164 цілком могли розглянути минулої середи, однак із невідомих причин цього не зробили. Імовірно через відсутність єдиного бачення, як має виглядати остаточний варіант документу.

«Законопроєкт цілком можна було розглянути на комітеті 17 березня і винести на голосування під час позачергової сесії, як зараз винесли інші законопроєкти. Про це просили всі: і адвокати родин Небесної сотні, і представники Офісу генпрокурора, які працюють по справам Майдану. Але цього не сталося. Я так розумію, що у влади досі немає консенсусу щодо того, як саме має виглядати кінцевий документ. Бо, на моє переконання, він в першу чергу має бути націлений на те, аби покарати людей, які скоїли злочини і переховуються або в Росії, або на тимчасово окупованих територіях. Зараз однією з умов заочки є міжнародний або міждержавний розшук. І я так розумію, що оце положення про міжнародний розшук хочуть прибрати взагалі. І я вважаю, що це неприпустимо, адже воно є запобіжником від свавілля правоохоронців. Якщо ж це станеться, заочку зможуть використати для політичних переслідувань: людина може бути за кордоном і не знати, що проти неї вже триває суд. І за таких умов будь-хто, проти кого порушили заочку, може прийти в ЄСПЛ і заявити про політичні переслідування», – коментує Буквам ситуацію депутатка від Голосу, член комітету з питань правоохоронної діяльності Олександра Устінова.

Вона також додає, що наразі до законопроєкту подали низку правок, які готові підтримати більшість парламентських фракцій (за виключенням ОПЗЖ). «Ці правки стосуються виключно Росії і злочинів, вчинених під час Революції гідності. Їх узгодили і з адвокатами родин Небесної сотні, і з прокуратурою. Про що ідеться: людину можна не оголошувати у міжнародний розшук у двох випадках – якщо вона переховується на території країни-агресора і якщо вона переховується на тимчасово окупованих територіях. Агресор у нас зараз один – це Росія. І, насправді, ці правки стосуються не лише справ Майдану, але, наприклад, і злочинів, скоєних на Донбасі, воєнних злочинів. Ці правки дозволять використовувати заочну процедуру у провадженнях, які зараз заморожені. В інших випадках треба буде отримувати підтвердження, що людину таки оголосили у міжнародний розшук», – говорить Устінова.

Закревська додає, що депутати також погодилися уточнити, з якого саме моменту має починатися заочний суд, якщо обвинувачені зникли. «Всі ці роки було питання: що робити, якщо обвинувачені повернулися? Починати суд спочатку? А якщо посеред судового розгляду обвинувачені зникли і почалася заочка – то з якого моменту треба починати? Я знаю, що свої правки подавали Слуги народу, Євросолідарність, Голос, навіть Батьківщина. І комітет цілком міг 17 березня ці пропозиції розглянути. Але цього не зробив. Вони навіть не винесли його на обговорення. Хоча був погоджений варіант», – говорить Закревська.

Власне, вона наголошує, що зміни до заочки важливі не лише для справи про розстріли. Якщо депутати їх таки ухвалять, то деблокують цілу низку справ Майдану: і в судах, і на етапі розслідувань. І мова не лише про злочини високопосадовців, як от Януковича чи Захарченка, але й про міліціонерів. Наприклад, йдеться про події 18 лютого. Про побиття на колонаді стадіону «Динамо», про злочини інших беркутівців, які брали участь у розстрілах 20 лютого і втекли до Росії.

Прокурори ж, до яких зверталися Букви, від коментарів відмовилися до кінця березня, аби не нашкодити процесу. Втім варто розуміти: чим довше депутати затягуватимуть голосування за зміни до заочки, тим менше часу лишатиметься у Святошинського суду до вироку. І тим менше буде шансів на безболісне об’єднання двох справ про розстріли на Інститутській. Врешті, суспільство має реальні шанси отримати урізаний, неповний вирок, у якому фігуруватимуть лише двоє обвинувачених. І який, цілком імовірно, не зможе оцінити всі події, які відбулися зранку 20 лютого 2014-го на Інститутській.