Новин з чергового засідання РНБО всі чекали з нетерпінням. Другий тиждень у політичних колах обговорювалася реакція, а точніше відсутність реакції, президента Зеленського на американські санкції щодо Ігоря Коломойського. Так само в повітрі зависло питання про дії влади щодо облгазів, контрольованих Фірташем.
Деякі спостерігачі підозрювали, що уподобаний останнім часом президентом майданчик РНБО може виступити базою для рішень щодо цих українських олігархів. Хоча б, декларативних рішень.
Тим часом останні засідання РНБО видали на-гора принаймні дві гучні новини. По-перше, новина про націоналізацію підприємства “Мотор-Січ” і новина про те, що СБУ займеться перевіркою на предмет державної зради в діях депутатів, які віддали свій голос за ратифікацію “харківських угод” у 2010 році. Спікери Банкової почали навперебій вихваляти останні рішення, доводячи що прийняті рішення є яскравим свідченням патріотичного розвороту Володимира Зеленського.
У складній ситуації опинилася й опозиція — якій виявилося не з руки критикувати очікувані дії СБУ щодо депутатів шостого скликання — адже тоді, у 2010 саме демократична опозиція намагалася зробити все для того, щоб зірвати ратифікацію “Харкова” із застосуванням димових шашок у залі парламенту.
Тим часом її величність правда варта того, щоб розібрати ці рішення по кісточках і зрозуміти — чи став Володимир Зеленський таким вже щирим патріотом. Почнемо з рішення щодо “Мотор-Січі”, оскільки воно здається простішим для аналізу.
Купівля пакета акцій В’ячеслава Богуслаєва китайською компанією. Історія ця почалася ще у 2017 році. В’ячеслав Богуслаєв продав пакет своїх акцій китайцям, що відразу ж викликало бурю протестів з боку США. Вашингтон цілком обґрунтовано побоювався, що мета цієї покупки — передача їх стратегічному противнику КНР ракетних, вертолітних і інших військових технологій. Ситуація і справді була непростою. Оскільки формально держава не могла заборонити приватному власнику Богуслаєву розпоряджатися своїми акціями, на скупку яких китайські компанії витратили 250 мільйонів доларів. Аж до зміни влади у 2019 році держава намагалася діяти правовими методами, блокуючи угоду через АМКУ і судові позови.
Однак повний контроль над підприємством Китай отримав у грудні 2019 року — при повній пасивності нової влади Володимира Зеленського. Цілком очевидно, що свіжоспечені президент і парламент нових облич просто випустили історію з “Мотор-Січчю” з фокуса своєї уваги. Також цілком очевидно і те, що рішення РНБО щодо націоналізації підприємства продиктоване бажанням розблокувати відносини з новою американською адміністрацією, яка не зовсім пробачила Володимиру Зеленському його загравання з Дональдом Трампом.
Здавалося б, все логічно. Але тут, як в старому анекдоті, і починаються нюанси. Які полягають в необхідності заведення рішення РНБО в правове річище. Рада нацбезпеки й оборони — орган конституційний, але ніяк не виконавчий. Рішення РНБО вводяться в дію указом президента. А повноважень по націоналізації підприємств у президента точно немає.
Для націоналізації “ПриватБанку” свого часу Верховною Радою був проголосований цілий спеціальний закон. Логічно, щоб щодо “Мотор-Січі” був залучений такий самий політичний механізм. Але для пускання в дію цього механізму президенту потрібно взяти на себе персональну відповідальність за реєстрацію законопроєкту і голосування. А відповідальність — не те слово, яке любить Володимир Зеленський.
До того ж не варто забувати, що порядок денний США для України зараз визначається багато в чому позицією Володимира Зеленського щодо Коломойського. А тут рішучих рухів президента не проглядається.
Ще абсурднішою, при всьому патріотичному флері, виглядає історія з перевіркою СБУ голосування за “харківські угоди”. І річ тут навіть не в тому, що згідно з нашим законодавством і всім корпусом міжнародного права, парламентарій не несе персональну кримінальну відповідальність за голосування й виступи у Верховній Раді.
Почнемо з того, що один з архітекторів “харківських угод” Руслан Демченко, який обіймав у 2010 пост заступника міністра закордонних справ, зараз цілком собі безнапасно працевлаштований Володимиром Зеленським на пост першого заступника секретаря РНБО і глави комітету з розвідки при президенті України. Ситуація докорінно абсурдна. Адже це рішення РНБО передбачає, що займатися дослідженнями щодо гіпотетичної державної зради парламентаріїв, буде людина, яка свого часу де-факто і занесла “харківські угоди” до зали парламенту.
Дуже хочеться подивитися на те, як глава комітету з розвідки Руслан Демченко даватиме завдання шукати ознаки державної зради в діях заступника міністра Руслана Демченка. Шизофренія, як вона є! Але річ навіть не в цьому. Питання тут стоїть ширше. Що сталося у 2010 році? Народ України усвідомлено проголосував на виборах президента за кандидата Віктора Януковича. Людину, яка ніколи не приховувала своєї любові до Російської Федерації. Віктор Янукович в антиконституційний спосіб, користуючись впливом на Конституційний суд, сформував під себе більшість у парламенті 6-го скликання. І загалом реалізовував політику колаборації з Кремлем, користуючись наданим мандатом.
Для того, щоб привести українське суспільство в стан усвідомлення всіх загроз, які несе Кремль, знадобилася Революція гідності, анексія Криму та російська агресія на Сході. Можна скільки завгодно приписувати заднім числом депутатам від Партії регіонів державну зраду. Але при цьому варто пам’ятати, що з юридичної точки зору вони просто реалізовували отриманий від українців мандат на зближення з Росією. Особливо при цьому, до речі, не криючись. І якщо судити 2010 рік мірками 2021, то варто запитати у Володимира Зеленського чому його патріотизм не прокинувся тоді ж — коли сам майбутній президент спокійно освоював російський ринок, давав там по десять концертів на рік, вів програми на російському телебаченні й стояв на сцені разом з Кіркоровим.
І не зрозумійте мене неправильно. Я теж вважаю, що “харківські угоди” були справжньою зрадою України. Але в даній ситуації для того, щоб кричати привселюдно про свій патріотизм, президенту слід вибрати або труси, або хрестик.
Неможливо розслідувати всі причинно-наслідкові зв’язки “харківських угод” силами людей, які їх готували. Неможливо говорити про свій патріотизм, спостерігаючи за вироком Стерненку і переслідуючи проукраїнську опозицію. Жоден патріот не повірить у щирість Зеленського, поки його офісом керує Єрмак, а в заступниках Єрмака ходить діяч антимайдану Татаров, якого влада посилено рятує від кримінальних справ, а питання в судах для тебе “закриває” ще один видатний діяч Януковича Портнов.
Таке роздвоєння особистості просто немислимо для політики. Однак воно цілком прийнятне, якщо в його основі лежать не погляди й позиція, а банальний піар. Створюється враження, що останній “дорослий” орган влади в країні — РНБО, захопили сценаристи “95 кварталу”, яким поставили завдання — щотижня генерувати інформаційні приводи для патріотичного середовища. Приводи яскраві, але безглузді. Так, щоб вистачило на тиждень обговорень у телестудіях. Якраз до наступного засідання. Цей піар не має нічого спільного з державною політикою. Але послідовна політика — взагалі не коник Зеленського. Президент перетворює на шоу все, до чого дотягуються його руки. Головне, щоб публіка була задоволена і весела.