Україна — горда незалежна країна, яка дуже любить приймати подарунки та дешеві кредити. Не сказати, щоб стояла довга черга з охочих нам щось подарувати або дати в борг під мізерний відсоток, тим цінніше ті, хто таке прагнення все ще проявляє. А ось крутити мордою перед стратегічним партнером, як узвичаєно в нас та панібратськи величати Сполучені Штати, взагалі непристойно.
Тож потрапляння під американські санкції першого представника чинної влади – досягнення видатне. Олександр Дубінський – це ж не просто депутат від “Слуги народу”, він керівник Київської партійної організації, один із найвпливовіших людей у керівній партії.
Ні партія, ні її неформальний лідер, президент Зеленський, нітрохи не заперечували проти хороводів, які Олександр відкрито водив з Андрієм Деркачем, народним депутатом неприховано прокремлівських переконань.
При чому санкції проти Деркача, який, на думку офіційного Вашингтона, “підтримує тісні зв’язки з російською розвідкою і намагався впливати на погляди американських виборців за допомогою керованої з Росії кампанії прихованого впливу, зосередженої на маніпуляції американським політичним процесом для просування ворожих інтересів Росії в Україні”, були запроваджені ще у вересні минулого року, і наведена цитата – з опублікованої саме тоді заяви Державного департаменту.
Часу, щоб відреагувати, було більш ніж достатньо. Напевно, логічно було б, якби відповідні служби терміново запросили в американців матеріали, на підставі яких був зроблений висновок про те, що Андрій Деркач — російський агент, якщо вже у самих такі докази чомусь були відсутні, і запустити необхідні в такому разі процеси викриття і покарання. Але СБУ якось було не до цього. А Дубінський навіть в гору пішов, зміцнивши свої позиції в партії Зеленського перед місцевими виборами та очоливши Київську обласну організацію.
Очевидно, не справили на керівництво країни враження і претензії до нардепа, які з’являлися в матеріалах журналістів-розслідувачів, від дивного добробуту до його джерел. Нинішня влада любить “бігусів” приблизно так само, як всі попередні, і намагається показово ігнорувати. До чого це ігнорування призводить, загальновідомо, але хто ж відмовить собі в задоволенні стрибнути на свої власні граблі?
Уже після нинішньої заяви США влада увімкнула дурня, тобто радника глави Офісу Михайла Подоляка, який сказав, що президент не повинен реагувати на повідомлення про санкції проти Олександра Дубінського, не його рівень.
Уже тривалий час очевидно, що Зеленському в Офісі вселяють, що його рівень – кататися на лижах, розмовляти з дітьми та читати перед екраном написані кимось іншим тексти. А ось міжнародні відносини, в яких величезну роль грають контакти з Вашингтоном, це не його. В гіршому разі, Єрмак підхопить, що той власне і робить.
Одна з найскладніших проблем у політичній діяльності – це вимушена відповідальність не лише за свої власні вчинки, а й за людей, які є поруч, так би мовити, на одному гектарі. Тим більше якщо вони виявилися поруч завдяки саме тобі. Вони можуть як компенсувати слабкості лідера своєю силою, так і яскраво їх підсвітити. А ще запросто можуть затулити своїми фігурами, не захищаючи, а витісняючи в ніщо, позбавляючи суб’єктності, перетворюючи на офірного цапа – носія чужих гріхів. І ось вже ми говоримо “Зеленський”, а виходить Єрмак-Татаров-Дубінський.
Штати поки не запроваджують санкції щодо Зеленського. Чого б це? Але ніби вже й так. І тут би якраз зняти лижі та задуматися. У вряди-годи – самому.