У комунікаціях є така вправа – «поясни дитині». Тобто виділи найважливіше, прибери зайве, скажи простими словами – і тебе зрозуміє хто завгодно, при чому зрозуміє правильно. У політиці діти теж мають своє усталене амплуа. Позувати з дітьми однаково люблять і диктатори, і лідери вільного світу. Вчені-приматологи вважають, що люди в цьому питанні – навчені тварини. Наприклад, самці шимпанзе, які бажають стати новим ватажком зграї, починають помітно більше возяться з дитинчатами. Таким чином вони завойовують симпатії матерів в обмін на їх підтримку або, хоча б, нейтралітет у вирішальній сутичці за владу.

Рішення Володимира Зеленського оформити новорічне привітання у вигляді довірчої бесіди з дітьми, не виключено, продиктовано саме цими міркуваннями – бажанням достукатися до розуму і сердець своїх слухачів, так, щоб напевно.

Але тут є і щось зовсім інше – властиве тільки нинішнього українському президенту і саме в його нинішньому психологічному статусу. Згадаймо початок новорічного ролика: президент йде по червоній доріжці повз струнко витягнутих солдатів почесної варти, щоб, зайнявши належне йому місце за трибуною, зачитати офіційне привітання народу. І раптом обриває себе на півслові і каже – нудно, правда? Діти -вони якраз з’являються в кадрі в цей момент – згодні: нудно.

Якщо в двох словах спробувати пояснити, як себе почуває себе Володимир Зеленський на другому році своєї першої президентської каденції, то найпростішим поясненням буде, мабуть, таке – йому нудно.

Похід у владу, який обіцяв бути веселою і зухвалою пригодою, лягає на президента задушливим вантажем утомливих рутинних обов’язків. Президент зобов’язаний робити, пам’ятати, контролювати, прораховувати безліч деталей і подробиць, які здалися б нудними не тільки дитині.

Влада – безумовно, приз, але приз вкрай важкий. І Володимир Зеленський чим далі, тим виразніше цією владою тяготиться. Він навіть виглядати став інакше, ніби сам поважчав. При цьому, як не парадоксально, реальна влада Зеленського за останні місяці серйозно втратила в обсязі. Він уже давно не блискучий тріумфатор виборів на чолі конституційної монобільшості. Якщо зазвичай українські президенти згодом консолідують свою владу, розплачуючись за це втратою рейтингу, Володимир Зеленський втрачає і те, і інше.

З приходом Зеленського у владу можна було очікувати, що на перших порах він буде більше грати в президента, ніж бути ним, але в міру накопичення політичного досвіду справжній Володимир Зеленський буде витісняти вигаданого. В кінцевому рахунку сучасна психологія розглядає владу як лакмус, що виявляє справжню природу особистості. Однак відбувається щось зовсім протилежне.

Чим довше нинішній президент перебуває при владі, тим менше ми бачимо власне Володимира Зеленського. Ніби необхідність грати невластиву собі роль поступово з’їдає людину. І президент реагує на це потрясіння втечею туди, де все простіше і чесніше. Наприклад, до дітей. До речі, це досить характерний для Володимира Зеленського спосіб відходу від небажаної реальності – в цілком офіційних ситуаціях він неодноразово посилався на необхідність приділити час сім’ї і дітям як більш кращий спосіб проведення часу.

Однак це не найголовніше, що можна сказати про новорічний виступ президента. Як талановитий актор і досвідчений продюсер, Володимир Зеленський вміє тонко вгадувати настрої і психологічний стан своєї публіки. І тому, звертаючись до нації через дітей, можливо він просто намагався говорити з співгромадянами на тій мові, яка їм наразі найбільш зрозуміла.

Зрештою, саме дитяча віра в можливість раптового і всеосяжного чуда, що заволоділа рекордним числом українських виборців, привела Володимира Зеленського у владу. Сьогодні велика частина цих виборців розчарована цим вибором, але чи означає це, що наше суспільство в цілому стало більш зрілим? Навряд чи.

Українські політики взагалі не володіють іншою політичноюю мовою, крім патерналістської. На цій мові добре виходить обіцяти, але більше вона ні для чого не годиться. Звичайно, це вулиця з двостороннім рухом. Українське суспільство в основному звикло саме до такого спілкування, і, незважаючи на бурхливу історію революцій, по-справжньому не готове від неї відмовитися. Перехід на мову дорослих означає не тільки повну свободу лихослів’я. В першу чергу ця мова зобов’язує до вислову від першої особи, з повним усвідомленням власної відповідальності за сказане, зроблене або незроблене.

В мережі давно гуляє байка про клятву вірності, яку середньовічна каталонська аристократія начебто давала своєму монарху. Клятва, за переказами, звучала так: «Ми, які такі самі хороші, як ти, клянемося тобі, який не кращий за нас, визнавати тебе нашим королем і правителем, за умови, що ти будеш дотримуватися всіх наших свобод і законів; але якщо ні, то ні». Навіть якщо це вигадка, вона хороша і повчальна. За останні два десятки років українці досконало оволоділи заключною частиною цієї міфічної клятви – тієї, яка про ні. Але це мало що дає без освоєння інших її частин.

Володимир Зеленський, може, не найкращий президент, хоча на цей рахунок є різні думки, але він, безумовно, найточніше дзеркало, в якому відображаються кращі і гірші прояви нашого суспільства. І якщо в цьому дзеркалі сьогодні відображаються діти, які сидять один напроти одного на маленьких стільчиках і мріють як-небудь подолати суспільні вади, то нам немає на кого особливо нарікати.

Щоб бачити інше відображення, потрібно дорослішати. І цю роботу за нас не зробить ніхто інший.

А якщо ні, то ні.