Після гучної зустрічі з низкою великих бізнесменів, на якій були присутні в тому числі Коломойський, Ярославський, Ахметов і представники Пінчука,  Офіс президента відрапортував про те, що шановні люди обговорювали з Володимиром Зеленським наповнення фонду по боротьбі з епідемією.

За фактом же з’ясувалося, що президент запропонував впливовим представникам олігархічних кланів де-факто очолити  антикризові штаби в регіонах. Області поділили пропорційно до  економічної  присутності того чи  іншого олігарха.

(Розподіл областей між олігархами. За матеріалами Української правди та Інтерфакс-Україна)

Місце в ряду боротьби з невивченою наукою заразою знайшлося навіть натхненнику православних хресних ходів з будь-якого приводу Вадиму Новинському, який буквально сьогодні гордо сидів праворуч з главою ОДА на якомусь заході в Херсонській області. Поки що без обов’язкового цілування ікон.

Цікаво й те, що першим симптомом цього ефективного управлінського рішення стало  зовсім не вироблення будь-якого прогресивного антивірусного плану в окремо взятій області, а кооперація Ярославського з Кернесом у  Харкові для образливої за своєю формою атаки на голову обласної адміністрації. З полів паралельного антикризового штабу в мерії, створеного в піку антикризового штабу в будівлі Харківської ОДА. Безсумнівно, де два українці — там три гетьмани, а де два наперсткарі — там три антикризових штаби.

Ухвалюючи подібне рішення Володимир Зеленський звісно ж уявляв собі дещо інший результат та інші заголовки. Щось гучне, в стилі Голобородька. “Президент поставив олігархів на службу Україні!”, Або “Зеленський наказав олігархам фінансувати області”. Однак насправді все виявилося значно гірше й небезпечніше.

Володимир Зеленський звичайно і далі може поводитися як герой власного серіалу. Налягаючи на ефектність, а не на ефективність. І думаючи, що реальний світ і його закони сформовані під нього як сценарій фільму. Але за часів такого серйозного виклику як світова пандемія мавпування власних серіалів і перекладення їх на  реальні управлінські рішення може мати фатальні наслідки для держави.

У реальному житті є одне просте правило. Я б назвав його правилом чарівної пігулки. І воно полягає в тому, що чарівної пігулки не існує. Фуфломіцин не вбереже вас від коронавірусу. Шанси не захворіти дасть лише чітке дотримання рекомендацій і протоколів. Фуфломіцин простих обивательських рішень у  держуправлінні – не менш небезпечний. Бо дає ілюзію захищеності тоді, коли небезпека по-справжньому наростає.

Розповім президенту одну історію. Під час Віктора Ющенка Адміністрація президента з ініціативи Романа Безсмертного провела масштабне дослідження виконання місцевими адміністраціями указів президента. Результат, м’яко кажучи, здивував. Посткучмівська все ще досить централізована і дисциплінована вертикаль вже тоді видавала на-гора не більше ніж 30% результату. Іншими словами — дві третини спущених згори інструкцій просто не виконувалися, виконувалися неправильно, або зовсім ігнорувалися.

Укази президента не виконувалися з різних причин. У класичних працях Карла фон Клавзевіца досить докладно розібрана тема так званого “тертя” великих систем. На прикладі війни та військ Клавзевіц досліджує властивість, яка в принципі характерна для всіх великих управлінських систем, у тому числі для державних.

А саме властивість поступового збільшення випадкових чинників, які в підсумку ставлять під питання саму керованість армією. Десь не дійшов наказ. Десь підвернув ногу кінь. У когось не спрацював запал. Сам процес синергії величезної маси людей для досягнення загального результату породжує таку масу труднощів, яка може поставити під питання досягнення кінцевої мети й без зусиль противника.

Державна вертикаль і горизонталь — це фактично армія мирного часу. З різними гілками влади — родами військ, з розмежуванням повноважень і зон відповідальності. Ця махина сама по собі створює величезну масу тертя. І для виконання своїх функцій споживає масу ресурсів. У питаннях виконання указів і розпоряджень в державі дуже чітко спостерігається територіальний принцип, сформульований невідомим прапорщиком радянської армії: “Ближче до кухні, якомога далі від начальства”.

В ідеалі будь-який представник вертикалі в регіоні втілює центральну владу — президента, або Кабміну, але ні в якому разі сам не є владою. Не держава — це я, а я — це держава. Він замінюваний. Він змушений проводити рішення, бо за над ним стоїть система контролю. Він — гвинтик системи.

А тепер уявімо, що гвинтику дають наказ крутитися в іншому напрямі. У Харкові, де Ярославський і Кернес фактично посягнули на президентську владу шляхом підриву авторитету представника президента в регіоні, антикризовий штаб мерії почне давати антагоністичні вказівкам з центру розпорядження? Кого послухається чиновник? Главу антикризового штабу мільярдера Ярославського  чи далекого київського президента, коміка Зеленського? Або в Херсоні замість закупівлі антисептиків антикризовий штаб почне проводити цілодобові молебні в церкві. Що протиставить глава ОДА Новинському? Що буде з державою в такому випадку?

Так, усі керівники України завжди бігали короткими перебіжками в олігархічний публічний будинок. По телеефіри, гроші й   іншу підтримку. Але ніколи ще в історії олігархи не були інституалізовані якимись квазіпосадами. Зеленський — перший президент, що  запросив їх до подружнього ліжка.

Мені скажуть, що першим був Турчинов. Коли призначав Коломойського і Таруту главами обласних адміністрацій. На що я відповім — Турчинов інкорпорував частину  олігархів у вертикаль. З її системою відповідальності. А не розвалив вертикаль для того, щоб створити в областях паралельні органи влади — фактичні множинні “ЛДНР”. Крім того, у випадку Донбасу цей підхід не виправдав себе. Тарута з Ахметовим успішно “прогуділи” Донецьк. Коломойський у  Дніпрі отримав можливості державної вертикалі для захисту власного бізнесу одночасно із захистом території. До того ж, завдання тоді стояли більш лінійні. Прикопувати людей у  лісі все ж простіше, ніж лікувати їх.

Не   обговорюватиму тут особистісний потенціал нашого олігархату. Відзначу лише, що в уявленні обивателів ці люди часто зображуються значно масштабнішими, ніж насправді. Скажу лише з точки зору логіки існування держави. Володимир Зеленський виявився людиною настільки позбавленою інстинкту влади, що добровільно перетворив себе з президента України на  президента Печерська. Підірвав непрозорою і таємною “понятійкою” з олігархами самі основи державного ладу України. І своїм рішенням заклав основи для дефрагментації України в разі розгортання масштабної кризи. Володимир Зеленський виявився досить діяльним главою держави. Як натхненний землекоп-ентузіаст він енергійно риє собі й нам глибоку яму.