Останніми роками у світі досягнуто значного прогресу у становленні принципу гендерної  рівності. Уряди, ділові кола, профспілки, громадські організації докладають чимало зусиль з подолання дискримінаційних стереотипів, що створюють перепони на шляху забезпечення рівності в суспільстві. Наразі гендерна рівність набуває пріоритетної уваги навіть у діяльності міжнародних фінансових організацій. Останнім часом на глобальному рівні запроваджено низку важливих політичних ініціатив із забезпечення підходу до розвитку суспільства з огляду на гендерний чинник.

Чимало цікавого й важливого розповіла співзасновниця Українського жіночого конгресу Світлана Войцеховська.

Яке значення має слідування принципам гендерної рівності для розвинутого  суспільства? Чому гендерна рівність є особливою й потрібною для України?

Гендерна рівність, як і рівність загалом для мене, – щоб чоловіки й жінки мали рівні права і можливості  в суспільстві. На сьогодні українське суспільство у своєму складі має 53 відсотки жінок. Натомість. Попри те, що за останні 8 років в Україні дуже багато змінилося, нерівність існує. Найкраще це засвідчити фактами. Наразі заробітна плата жінок в Україні на 24 відсотки менша ніж чоловіків.

А як це аргументовано офіційно, документально? Ти жінка – отримуватимеш менше, чи як?

Ні, звісно. По-перше, жінки більше залучені у тих сферах, де менша заробітна плата. Лікарі, вчителі, соціальний догляд тощо. Менше жінок в СЕО, де вищі зарплати. Найбільша різниця щодо цього в бізнесі, на державній службі менше. Хоча якщо уважно подивитися – вищі посади у чоловіків, відповідно й вищі зарплати. Тобто найвища ланка – чоловіки, а середня – жінки. Отже, і різниця в заробітній платі, а згодом і в пенсійному забезпеченні. Окрім того, обмежено доступ жінок до прийняття рішень, до участі в політиці. Але прогрес є. Адже перше скликання ВР незалежної України – це три відсотки жінок, а на сьогодні 20. У 2015 році через прийняття квот для жінок у місцевому самоврядуванні, там збільшилася кількість жінок, натомість на сьогодні ми не маємо жодного мера жінки. Голови обласних рад є,  але небагато. На перших виборах було чимало жінок – голів територіальних громад. Але згодом, коли чоловіки зрозуміли, що там є кошти, ситуація змінилася. Тобто там, де треба працювати – там жінки, а де розподілення коштів – чоловіки.

Можемо ще говорити про множинну дискримінацію, що є в Україні. Це про різні соціальні й етнічні групи. Зокрема, ромки. Сільські жінки, що не мають доступу до фінансових ресурсів. Щоб отримати кредит і відкрити свою маленьку справу. На сьогодні майже 60 відсотків жінок з сільської місцевості не мають такого доступу.  Щодо медицини. Після 50 років сільські жінки абсолютно випадають з суспільного життя. Перетворюються на бабусь і починають думати про вічне.

Натомість розвинуті країни нам показують – що більше жінок в управління державою, тим вище рівень життя країни.

Як ви ставитеся до різноманітних феміністичних течій?

Для мене питання сестринства надзвичайно важливе. У нашому суспільстві не надто поширена допомога жінки іншій жінці. Хоча якщо поглянути на дослідження щодо виборів, то стать для людей неважлива. А ось сестринський рух, ми як Український жіночий конгрес, маємо на меті допомогти іншим жінкам. Унікальність УЖК в тому, щоб показати, що попри стать, вік тощо, жінка здатна зробити чимало. Ми об’єдналися ще в парламенті, ми різні за віком, різних політичних поглядів (тоді були “Батьківщина”, “Народний фронт”, БПП, “Самопоміч”), і не всі на сьогодні є в політиці. Натомість ми мотивуємо жінок діяти.  На регіональних конгресах ми порушували питання жіночого підприємництва, показували, що успішні ті жінки, що створюють робочі місця для жінок.

Щодо певних епатажних феміністичних рухів варто зазначити, що деякі з них навпаки нівелюють боротьбу за гендерну рівність, показують жінок не надто адекватними.  Це потужний інструмент протидії гендерній рівності.

Розкажіть про епізоди прикладів сексизму, з якими ви стикалися.  Як це на вас вплинуло?

Кожна жінка, публічна й непублічна, у своєму житті стикається з дискримінацією, і з сексизмом зокрема. Щодо мене. То мені пощастило, бо я стикалася лише з позитивною дискримінацією, але її треба вміти розпізнати. Коли тобі кажуть – ти все вмієш, без тебе все провалиться. В парламенті повно сексизму. За 8 років казали що завгодно – ти вже стара жінка, що ти там розказуєш про свій гендер? Але на сьогодні бачу, що всі вже все зрозуміли й впроваджують наші ідеї. На сьогодні проявів сексизму чимало в ЗМІ. За 4 роки в парламенті мене ніколи не запитали про законопроєкти, над якими я працюю. Натомість про туфлі й сумки, говорили, що я стала депутаткою, бо мене просунув Яценюк, з яким я довго працювала.

Як на практиці жінка може відстоювати свої права без ризику стати навіженою феміністкою в очах суспільства?

Не забувати, хто ти є. Відстоювати свої права кваліфіковано. Ти маєш бути добре підготовлена. Головне вміти сказати ні. Хоч це і важко. Раніше дівчині вступити в юридичну академію, як і 8 років тому у військову, було неможливо. До 2017 року було 458 заборонених професій для жінки. Я пів року ходила до Кабміну. Поки ми цей указ не ліквідували. Коли ти приходиш на роботу, у тебе можуть попросити підписати угоду. Що ти не будеш вагітніти три роки. Або якщо ти маєш малу дитину. Можуть просто не взяти на роботу. Не потрібно боятися говорити про це, і говорити треба голосно, не боятися відстоювати свої права.

Однією з найважливіших світових подій, через яку тема гендерної рівності набула нового сенсу, стало запровадження кампанії HeForShe – руху солідарності за гендерну рівність, ініційованого організацією “Жінки ООН”  з метою залучення чоловіків та хлопчиків до боротьби проти дискримінації жінок та дівчаток. Чи є подібне в нас?

Так, публічні люди показують як вони допомагають вдома жінкам. Останній законопроєкт, що ухвалений цим скликанням, щодо декретної відпустки для чоловіка, є однією зі справ руху “Жінки ООН”. Український жіночий конгрес проводив подібні сесії, де показував партнерство в сім’ї на прикладах відомих родин, приміром, Омеляна.  Ми показуємо, що партнерство й підтримка в родині допомагають жінці у її діяльності й успішності. Діти в таких родинах вже не будуть гендерно сліпі. Гендер – це правильні соціальні ролі чоловіків і жінок, коли кожен має змогу бути особистістю.

Хто така жінка-політикиня?

На  жаль, політикиня жінка в Україні на сьогодні це виняток. Це професійна жінка. Бо вона мусить бути професійніша за чоловіка удвічі-втричі. Щоб її почули. А спочатку зайти в політику. Це перше. По-друге. Вона має бути втричі сильніша за чоловіка, бо має розподілити усю свою діяльність з огляду на сім’ю, дітей. Це друге. А по-третє. Ти все робиш всупереч, тобі не допомагає ніхто. Ти проходиш горнило партійної роботи. Окрім того, жінка не має фінансових ресурсів. Жінки від природи здібніші, натомість невпевнені у собі. І ось коли ти знайдеш фінансування, водолаєш всі “всупереч”. Тоді ти політикиня.

З чого почалася спільнота “Рівні можливості”?

Створили у 2011 році Ірина Геращенко, Олена Кондратюк. Але потужним МФО “Рівні можливості” стало саме у 8 скликанні. Коли в ВР зайшла рекордна кількість жінок. Співголовою була Лілія  Гриневич, потім стала я, коли Гриневич стала міністеркою. Всіх згуртувало питання жінок в АТО. Адже жінки пішли в АТО воювати нарівні з чоловіками. А обліковувалися як кухарки чи прибиральниці. Тож не отримували ані грошового забезпечення, ані соціальних гарантій. Жінки гинули, але ні сім’ї, ні вони самі не отримували нічого – ні грошей, ні стажу, ні гарантій. Було опрацьовано понад 100 наказів Міноборони для забезпечення відповідного статусу жінок на війні. Тобто жінок на війні зробили видимими й вони отримали такий статус, як і чоловіки.

Потім пішло скасування заборонених професій для жінок і далі.

Чи достатньо робить Українська держава для забезпечення гендерної рівності?

Не можна сказати, що держава нічого не робить. Можливо, не так швидко…

За останні вісім років ми підписали всі міжнародні необхідні зобов’язання. Ми єдина держава, яка  ухвалила під час війни законопроєкт щодо посилення відповідальності за прояви екстремізму, ксенофобії, антисемітизму, расової та релігійної нетерпимості. Такого в історії не буває.

Створено посаду  Уповноваженої з гендерної політики. Тепер це Катерина Левченко.

Чимало зроблено щодо ратифікації Стамбульської конвенції стосовно домашнього насильства. Наразі це речі криміналізовано.

Залишилося президентові подати на ратифікацію від України.

Нашій державі не вистачає розуміння, що чоловіки й жінки рівні. Має змінитися світогляд. Необхідно здійснювати освіту й просвіту в цьому напрямі. Необхідно запровадити гендерне бюджетування.

Варто відзначити гендерну експертизу підручників, натомість через фінансування поки недостатню.

Щоб ви побажали нашому виданню?

Хочу висловити подяку й респект #Буквам, що порушуєте цю проблему. Це надихає. Чудова стаття була про феміністку Соломію Павличко. Зичу вам успіху й толерантності, бо життя надзвичайно складне…

Матеріал про українську феміністку Соломію Павличко можна прочитати за посиланням.