Хоча основною темою програми була чергова серія так званих “плівок Медведчука” та історія зі звільненням кіборга Андрія Гречанова (“Рахман”), фактично обговорення зосередилося навколо обмінів полонених за каденції Петра Порошенка та закидів на кшталт “можна було б воювати краще”.

Градус емоцій вкрай негативно позначився на змістовій частині виступів, фактично перетворивши дискусію на цькування. Апогеєм став випад одного з учасників, Геннадія Друзенка, на адресу Ірини Геращенко, у якому останній порівняв народну депутатку з російською пропагандисткою Ольгою Скабєєвою, а також заява ведучої, Наталі Мосейчук, в якій вона назвала “скотством” пропозицію Ірини Геращенко придбати житло для звільнених з російського полону українців, пожертвувавши на це 25% зарплат працівників каналу “1+1” (сама ж Геращенко заявила про готовність пожертвувати повну місячну зарплату).

Попри таку атмосферу, вдалося виокремити низку заяв учасників програми, у яких звучали не емоційні закиди, а фактичні твердження. Їх #Букви й перевірили.

Заява: 7:43 – куратор батальйону “Кривбас” Микола Колесник про те, що не було “тотальної мобілізації та особливого стану”.

Що насправді: всього за період 2014-2015 років було проведено 6 хвиль мобілізації, від 7 було вирішено відмовитися через достатню кількість залучених військовослужбовців за контрактами та стабілізацію ситуації на фронті. Даних про точну кількість мобілізованих немає, однак називаються цифри від 63 до 210 тисяч осіб. Неочевидно, що мається на увазі від поняттям “тотальна мобілізація”, однак, слід розуміти, що мова не лише про кількісне збільшення особового складу ЗСУ, але й необхідність забезпечення мобілізованих харчуванням, місцем проживання на період несення служби, обмундируванням та спорядженням, що означає потребу в дотриманні паритету між кількістю мобілізованих до армії та спроможністю забезпечити їх всім необхідним.

Стосовно “особливого стану” (очевидно, мова про запровадження воєнного стану) слід зазначити, що, згідно з Конституцією України та Законом України “Про правовий режим воєнного стану”, його запровадження здійснюється спільно РНБО, президентом та Верховною Радою України, яка має затвердити відповідний указ президента, виданий на підставі пропозиції РНБО. Воєнний стан в Україні був запроваджений з 26 листопада по 26 грудня 2018 року, після агресії РФ у Керченській протоці. Слід зауважити, що після тривалих дебатів ВР дала згоду на запровадження воєнного стану лише на 30 днів, хоча попередньо РНБО та президент пропонували запровадити 60-денний воєнний стан.

Також слід зауважити, що воєнний стан є особливим правовим режимом, який передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування ширших повноважень, ніж це передбачено відповідними нормативно-правовими актами, а також допускає обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб. Іншими словами, запровадження воєнного стану не є ані обов’язковою, ані безальтернативною умовою у разі агресії проти України.

Заява: 7:48 – куратор батальйону “Кривбас” Микола Колесник про те, що для міжнародної спільноти війна на сході виглядала як громадський конфлікт, а держава не відреагувала зовсім ніяк.

Що насправді: 27 березня 2014 року Генеральна асамблея ООН схвалила резолюцію № 68/262 “Територіальна цілісність України”, де засвідчила визнані кордони України та відсутність правових підстав для зміни статусу Криму та Севастополя. Аналогічна позиція Генасамблеї ООН була викладена в резолюції № 71/205 “Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі”, від 19 грудня 2016 року. В цій резолюції Росія визнається державою-окупантом стосовно українських територій. Підписані Протокол від 5 вересня 2014 року, Меморандум від 19 вересня 2014 року та Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року (Мінські домовленості) також закріплюють статус Росії як сторони конфлікту.

Крім того, ще 3 березня 2014 року МЗС України розповсюдило офіційну заяву, в якій оприлюднило список двосторонніх угод між Росією та Україною, котрі своїми діями Росія в односторонньому порядку порушила. У квітні 2014 року був прийнятий закон “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, який встановлював статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації та дату початку окупації – 20 лютого 2014 року. За таких умов Україною було вжито достатніх заходів щодо визначення статусу подій в Криму та на сході України як військово-політичної агресії Росії, а не громадянської війни.

Заява: 10:12 – Куратор батальйону “Кривбас” Микола Колесник про те, що “попередній президент звинуватив батальйон “Кривбас” у боягузтві за Дебальцево”.

Що насправді: зазначені слова належать не Петру Порошенку, а тодішньому начальнику Генштабу ЗСУ Віктору Муженку.

Заява: 15:05 – куратор батальйону “Кривбас” Микола Колесник про те, що карні справи почали порушувати лише після репортажу “плюсів” [у 2021 році].

Що насправді: за інформацією СБУ, з 2014 року розпочато понад 16 000 кримінальних проваджень щодо державної зради та тероризму, а також скеровано до суду понад 90 кримінальних проваджень щодо ватажків терористів.

Заява: 1:26:30 – ведуча Наталія Мосейчук та Марк Фейгін щодо можливості обміну Віктора Медведчука на українських полонених, утримуваних Росією.

Що насправді: стаття 25 Конституції України прямо забороняє видачу громадянина України іншій державі. З урахуванням того, що стаття 25 Конституції України встановлює, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства. В силу зазначених приписів будь-яка примусова видача Україною Віктора Медведчука будь-якій іншій державі буде порушенням Конституції України.

Заява: 1:30:15 — радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко про бізнес Петра Порошенка в РФ та окупованому Криму та доходи від нього.

Що насправді: робота фабрики “Roshen” у Липецьку була зупинена внаслідок накладення арешту на її рахунки та майно у 2015 році. Попередній рік фабрика закінчила зі збитками у сумі понад 407 мільйонів російських рублів. Згодом “Roshen” повідомила про ліквідацію фабрики. Севастопольський морський завод був “націоналізований” окупаційною “адміністрацією” Криму спільно  з рядом інших компаній у 2015 році, тоді ж його включено в склад північнодвінського суднобудівного і судноремонтного підприємства “Зірка”.

Заява: 2:27:45 – радник керівника Офісу Президента Андрія Єрмака Олексій Арестович, про те, що, на думку деяких, за його словами, офіцерів СБУ, Віктор Медведчук не звільнив жодного полоненого.

Що насправді: в такій ситуації мова про поширений спосіб маніпуляції, у якому оціночне судження подається як доведений факт, часто – у сукупності з рядом загальновідомих, або раніше підтверджених фактів. Окрім того, у висловлюванні Олексія Арестовича відбувається підміна ролей – замість проросійських терористичних угрупувань, їх ватажків та кураторів, відповідальність за утримання в полоні українських громадян перекладається на особу Медведчука.

Заява: 2:28:23 – радник керівника Офісу Президента Андрія Єрмака Олексій Арестович про те, що до 2016 року стосовно затриманих учасників проросійських терористичних угрупувань не складалось навіть “опитувальних листів”.

Що насправді: навіть у справі кіборга Андрія Гречанова (“Рахман”), якій була присвячена програма, обмін відбувся після засудження російського майора Старкова відповідно до норм КПК України та його наступного помилування указом президента. Тобто був проведений повний спектр необхідних процесуальних дій з їх документальною фіксацією, починаючи від його затримання українськими військовими, внесення відомостей до ЄРДР, судового процесу, до підписання указу про його помилування, що саме по собі спростовує заяву Олексія Арестовича, оскільки зазначені події відбулись у 2015 році. Окрім того, процес обміну передбачає щонайменше складання списків осіб, яких мають намір обміняти, що своєю чергою означає потребу в створенні та зберіганні даних стосовно затриманих учасників проросійських терористичних угрупувань. Фактично, заява Олексія Арестовича є абсурдною.

Заява: 2:54:14 – правник Геннадій Друзенко про те, що, начебто, уникнути оточення в ході боїв під Дебальцевим вдалось лише через невиконання наказу командування.

Що насправді: в такому разі  йдеться про той самий вид маніпуляції, що і раніше в Олексія Арестовича – судження подається як незаперечний факт. В ході цього ж виступу Геннадій Друзенко зробив заяву про те, що, начебто, згідно з секретними доповненнями до Мінських угод, територія ДАП не була українською і, захищаючи її, ЗСУ та добровольці “були неправі”. З огляду на те, що пан Друзенко титрований правником, має юридичну освіту та називає себе конституціоналістом, подібна заява не витримує жодної критики, оскільки фактично він говорить про зміну території України. Отже, повинна застосовуватись стаття 73 Конституції України, яка встановлює, що питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, закону про який на момент підписання Мінських угод не існувало.

Надалі Геннадій Друзенко застосовує прийом, який неодноразово використовувала російська пропаганда, закінчуючи перелік власних інтерпретацій резонансних подій питанням: “Хто ж тоді у нас головний ворог?”, в контексті підміни винних у потраплянні в полон та загибелі українських громадян та військових з Російської Федерації та її керівництва на українську владу.