В окупованому, з першого дня вторгнення, місті чоловік провів 45 днів. Після вдалої евакуації на підконтрольну Україну, “Ельф” добровольцем вступив у мінометний підрозділ ССО “Азов”. Нині боронить країну на південному напрямку.

Про виведення націоналістичних тату, лезо під язиком та втрату побратимів #Букви поспілкувалися з “Ельфом” в інтервʼю.

— Що означає позивний “Ельф”?

— Взагалі, давати позивні є традицією багатьох війн Європи та, власне, повстанського руху в Україні у 20-му столітті. Мій позивний зʼявився ще у 2016 році з часів моєї участі у різних націоналістичних організаціях. Чому саме “Ельф” — це посилання до германо-скандинавської міфології. 

— Розкажи про твої думки до 24 лютого з приводу потенційного повномасштабного вторгнення? Чи готувався ти якось до подібного сценарію?

— З хлопцями-однодумцями ми до 24 лютого зустрічаються у Новій Каховці декілька разів, щоб спланувати план дій у разі повномасштабного вторгнення. Нашою помилкою було сподіватись, щоб хоч якісь кола оборони будуть на Херсонщині. Я у своїх прогнозах був оптимістичним, але виявилось все набагато блискавичніше й трагічніше за мої сподівання. Останній раз ми з хлопцями зустрілись ввечері 23 лютого. Так вийшло, що план, який ми склали вдалось реалізувати всім крім мене — зіграла певна географічна роль й невдалий збіг обставин. Хлопці перетнули Дніпро через ГЕС вранці 24 лютого, а я з родиною не встиг, тому залишився у місті. Але хочу зазначити, моральна підготовка до війни дала змогу зберігати спокій, бути зібраним навіть в умовах максимально несприятливих.

— Як минали дні в окупації?

— З першого дня окупації у голові було запитання: “Що я можу зробити саме зараз для своєї родини, близьких, країни, нації?”. Не завжди вдавалось знайти відповідь. Загалом все, що мною було зроблено в окупованій Новій Каховці можна розділити на 2 категорії: перше — збір даних про ворога, які згодом вдало було передано, друге — опосередкована участь у волонтерському штабі. Наша організована робота дала добрі плоди: ми змогли забезпечити населення медпрепаратами, їжею та товарами першої необхідності. Я хочу подякувати нашим лікарям, волонтерам, імена яких я називати не можу, але саме завдяки цим людям було врятовано не один десяток життів.

— Чи мав ти переховуватись від військових РФ?

— Як доповідали нам представники влади, різних спецслужб — військові РФ будуть заходити з певними списками. До цих списків можуть входити будь-хто: активісти, журналісти, місцева влада, колишні поліціянти, ветерани АТО тощо. Я кілька років жив в Одесі, вів там певну громадську діяльність, брав участь у виборах місцевого рівня. Тому я чітко усвідомлював, що в окупації будь-яка перевірка мене по документах може призвести до повного фіаско. Саме через це у мене була мережа певних конспіративних квартир, багато варіантів розвитку подій і покроковий маршрут пересування містом.

— Раніше ти розповідав, що мав звичку виходити на вулицю окупованої Нової Каховки з лезом, схованим десь у кишені або під язиком. Поясни, будь ласка, для чого це.

— Є лише 2 варіанти порятунку від окупантів завдяки лезу: якщо тебе вʼяжуть і ти встигнеш обережно “дати собі по шиї” ним в правильному місці, то є вірогідність, що тебе відвезуть до лікарні, а якщо ситуація критична — лише суїцид.

— В одному з інтерв’ю ти зазначав, що тобі довелося забивати свої націоналістичні тату. Розкажи про те, як це відбувалось та що були за татуювання?

— Татуювання були з символікою правого руху. У перші дні у ворожій обстановці й повному оточенні військових РФ я мислив глобально, категорично: були думки про випалення тату, здирання їх наждачкою чи відрізання шкіри. Але знайшовся кращий варіант — забити їх. На квартирі знайомого майстра ми перебивали великі ескізи однією голкою, яку дезінфікували в хірургічному розчині. Пішов я на це лише аби вдало виїхати на підконтрольну Україні територію та не наражати на небезпеку мою сімʼю.

— Як проходив виїзд на підконтрольну Україну?

— Якщо коротко: нам мега пощастило. З Нової Каховки до Херсону було десь 5-7 російських блокпостів, на яких стояли лише мобіки (від ред. — мобілізовані) з ДНР, що не відповідально ставились до пропускного режиму. А по дорозі від Херсона до Снігурівки (від. ред — Снігурівка, селище у Миколаївській області, у якому розташовувався останній російський блок пост) ми жодного разу не опустили скло в машині. Це величезна вдача.

— Чи був у тебе досвід служби до початку повномасштабного вторгнення?

— Абсолютно ні. Я був знайомий з певними видами стрілецької зброї, з основами тактики війни, але ніколи до російського вторгнення 2022 року не служив.

— Чому саме “Азов”?

— “Азов” — не лише той полк, що повʼязаний з назвою “Азовсталі”. Це ще й цілий ряд громадянський й політичних проєктів, це рух. З 2016 року я повʼязаний з Національним корпусом, Національних дружин й ще багатьма азовськими проєктами. Вибір не стояв, з початком повномасштабної війни я знав де і з ким я хочу проходити службу. “Азов” – не лише імʼя, бо іменами, як ми знаємо воюють росіяни: десятая краснознаменная ордена Суворова кантемировская і ще десять рядків рандомних слів, які абсолютно нічого не значать. У нас воюють люди вмотивованістю, цінністю, ідеалістичного кожного.

— Як ти відреагував коли дізнався про теракт в Оленівці?

— Для нас це трагедія. Це акт абсолютно терористичний, кривава, людиноненависницька, людожерлива акція такого самого терористичного чекістського російського режиму. По “злитих” списках, я точно знаю, що декілька моїх друзів, які стояли на обороні Маріуполя зазнали тяжких поранень. За попередніми даними, вони вижили. Моя позиція щодо цього теракту чітка і ясна, іншої в жодного українця й бути не може.

— Ти писав у своїх постах про втрату двох близьких друзів на війні. Чи змінилось твоє ставлення до смерті з початку повномасштабного вторгнення?

— Змінилося, скоріше, ставлення до життя. Коли я дізнався, що вони загинули, через якийсь час почалося фатальне переосмислення з приводу того, що взагалі таке людина і яка ціна нашого життя. Прийшов до того, що кожен з нас є сукупністю певних процесів, спогадів, звершень, дій, фактів. Нині все, чого я хочу — це бути гідним смерті кожного побратима.

— У світлі останніх подій, багато інфошуму з приводу контрнаступу на Херсонщині. Як думаєш, чи йде це на користь військовим, людям, що знаходяться на окупованій території?

— Саме у певному випадку інфошум не йде нікому на користь. Наступ був анонсований. Можливо, така увага цим подіям у мережі повʼязана з медійною політикою нашої країни. Все, що я можу порадити цивільним — навіть, якщо у вас є перевірена інформація про наступ наших військових, просто мовчки вірте, допомагайте армії й потерпіть ще трохи.