В останні місяці у публічну площину виринув скандал, пов’язаний із майбутнім головою Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). А точніше – із членами конкурсної комісії, які повинні організувати відкритий і прозорий конкурс на цю посаду. Міжнародні партнери України, зокрема Європейський Союз та Світовий банк, навіть встигли письмово звернутися до Верховної Ради та Офісу президента. Вони, зокрема, висловлювали занепокоєння щодо “довіри до майбутнього процесу відбору” керівника Антикорупційної прокуратури. Щоправда, така історія уже була. П’ять років тому, коли голову САП обирали вперше.

Боротьба з корупцією та безвіз

Після Революції Гідності та втечі експрезидента Віктора Януковича до Ростова Україна підписала Угоду про асоціацію. Наступним кроком мав стати безвізовий режим з країнами Євросоюзу. Тогочасна влада мала виконати низку умов, серед яких було посилення боротьби з корупцією. Йшлося, серед іншого, про створення антикорупційної інфраструктури: Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), САП, Вищого антикорупційного суду (ВАКС), Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА) тощо. Разом із тим міжнародні партнери були готові частково профінансувати проведення відповідних реформ. Врешті, влітку 2017-го безвіз запрацював. Проте Євросоюз і надалі стежить за дотриманням зобов’язань, які взяла на себе Україна: аби убезпечити антикорупційні органи від політичних впливів, існує спеціальна процедура для призупинення дії безвізового режиму. А фінансова допомога від Світового банку та Міжнародного валютного фонду (МВФ) прив’язана до незалежності антикорупційної інфраструктури.

Фактично ключовими є три організації: НАБУ, САП і ВАКС. Усі вони мали працювати зі злочинами, пов’язаними із топ-корупцією: Антикорбюро відповідає за розслідування, Антикорупційна прокуратура стежить за дотриманням законодавства під час розслідування і представляє державне обвинувачення в Антикорсуді, який розглядає справи виключно топ-корупціонерів.

Однак їхнє створення не минулося без скандалів. Наприклад, влада часів Петра Порошенка ухилялася від запуску ВАКС, а п’ятий президент України пропонував обмежитися лише антикорупційною палатою у Верховному Суді. Верховна Рада, зі свого боку, намагалася отримати контроль над НАБУ, спростивши процедуру звільнення його керівника: замість оцінки результатів незалежного міжнародного аудиту парламентарі хотіли відправляти керівника Антикорбюро у відставку простою більшістю голосів – достатньо було отримати 226 “за”. Такі законодавчі ініціативи змусили Міжнародний валютний фонд та Світовий банк нагадати Україні, за яких умов та отримує від них допомогу: “Ми закликаємо українську владу та парламент зберегти незалежність НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури”, – йшлося у заяві МВФ від 8 грудня 2017-го. Депутати, врешті, від сумнівних ініціатив відмовилися.

Антикорупційну ж прокуратуру скандали супроводжують з моменту появи. Варто пояснити, що САП, як і всі інші частини антикорупційної інфраструктури, має бути убезпечена від політичних впливів. Спеціалізована антикорупційна прокуратура входить до складу Офісу генпрокурора (ОГП), проте є самостійним підрозділом. І якщо керівників інших підрозділів ОГП призначає особисто генпрокурор, то керівника САП обирають на відкритому конкурсі. А в законі про прокуратуру (ст. 8¹) прописано, як це має відбуватися: з 4 представників Ради прокурорів та 7 представників парламенту створюється спеціальна комісія, яка і має організувати конкурс. Водночас закон не уточнює, як має відбуватися цей відбір: у скільки етапів, як саме ці етапи мають виглядати тощо. Комісія має сама визначатися із деталями.

Згідно із законом про прокуратуру, членами конкурсної комісії не можуть бути всі ймовірні фігуранти розслідувань щодо топ-корупції: народні депутати, правоохоронці, держслужбовці, члени політичних партій тощо. Разом із тим люди, яких парламент і Рада прокурорів делегує обирати голову САП, повинні мати “бездоганну ділову репутацію”, “суспільний авторитет” і “значний досвід у сфері протидії корупції”.

Проте ще під час конкурсу, на якому обирали першого керівника Антикорупційної прокуратури, стався скандал. Міжнародні партнери України, які стежили за формуванням конкурсної комісії, обережно висловили недовіру делегатам від прокуратури.

“Експертна спільнота та представники громадянського суспільства висловили обґрунтовані занепокоєння щодо призначень членів комісії, зроблених Генпрокуратурою”, – цитувало у вересні 2015-го представництво Європейської комісії слова посла ЄС в Україні Яна Томбінського.

Активісти-антикорупціонери ж заявляли, що президент Порошенко має вплив на конкурсну комісію, оскільки троє делегатів від Верховної Ради та всі делегати від Генпрокуратури йому підконтрольні. Влада на критику не зважала, аж поки на початку листопада 2015-го представництво ЄС в Україні заявило, що втратило довіру до процесу створення Антикорупційної прокуратури й не буде фінансувати конкурс. Вже наступного дня генпрокурор Віктор Шокін змінив двох представників ГПУ у комісії з відбору голови САП. А за два дні ЄС вирішив підтримати подальше проведення конкурсу. Наприкінці листопада визначилися і з двома фіналістами відбору: 9 голосів “за” отримав прокурор, учасник війни на Донбасі Максим Грищук, 7 – прокурор Назар Холодницький. Шокін призначив керівником САП останнього.

Нова-стара проблема

Всю каденцію Холодницького супроводжували скандали, найгучнішим з яких стала історія з прослуховуванням кабінету голови Антикорупційної прокуратури, під час якого зафіксували ймовірне втручання керівника САП в роботу підлеглих, спроби впливу на них, розголошення таємниці слідства тощо. Прослуховуванням щонайменше місяць займалося Національне антикорупційне бюро, а мікрофони для цього встановили в акваріум, який був у кабінеті Холодницького.

Так само очільника САП критикували за незадовільну роботу. Наприклад, громадська організація “Центр протидії корупції” (ЦПК) звинуватила його у “зливі” низки резонансних справ: так званих рюкзаків Авакова (закупівля у фірми сина міністра МВС неякісних рюкзаків для Національної гвардії за завищеними цінами), справи Супрун (пропозиція хабаря в. о. міністра охорони здоров’я Уляні Супрун), справи Корчак (ексголова НАЗК, яка не задекларувала своє авто) тощо.

Після зміни влади й приходу у крісло генпрокурора Ірини Венедиктової Холодницький отримав чергову порцію критики. Зокрема, голова Офісу генпрокурора звинувачувала САП у бездіяльності в справі ексдепутата Ярослава Дубневича (підозрюють у привласненні 93 млн грн “Укрзалізниці”). Згодом на Холодницького відкрили дисциплінарні провадження, однак вони не дали результату.

Тут варто нагадати, що керівник САП обіймає посаду впродовж п’яти років. Після цього має відбутися новий конкурс. Тож повноваження Холодницького спливали восени 2020-го. Відтак Офіс генпрокурора і Верховна Рада мали визначатися зі своїми кандидатами до конкурсної комісії. 17 червня стало відомо, кого саме делегувала до комісії Рада прокурорів. Ними стали:

• Роман Куйбіда – заступник голови правління ГО “Центр політико-правових реформ”, член Громадської ради доброчесності.
• Нона Цоцорія – міжнародна консультантка з оцінки та реалізації проектів з прав людини, боротьби з корупцією, верховенства права, екссуддя Європейського суду з прав людини.
• Драго Кос – голова робочої групи з хабарництва в міжнародних бізнес-переказах в рамках Організації економічного співробітництва і розвитку, керуючий партнер у компанії RUR у сферах корпоративної доброчесності, запобігання корупції, судового аудиту тощо.
• Томас Файрстоун – колишній прокурор США, партнер компанії “Бейкер та Маккензі”.

Справа лишалася за парламентом, який мав визначити сімох своїх делегатів. Перше голосування за членів конкурсної комісії депутати провалили 15 липня. Вдруге народні обранці намагалися призначити своїх делегатів 3 вересня. Також невдало. У проміжках між цими голосуваннями, 21 серпня, Назар Холодницький написав заяву на звільнення, й того ж дня Венедіктова її погодила. Тимчасовим керівником САП став Максим Грищук. 17 вересня, з третьої спроби, Верховна Рада таки проголосувала за членів конкурсної комісії: у залі знайшлося 239 голосів. Окрім президентської “Слуги народу”, ініціативу підтримали колишні регіонали з “Опозиційної платформи – За життя” (ОПЗЖ), депутатські групи “За майбутнє” та “Довіра” і позафракційні. Проти голосували “Європейська Солідарність”, “Батьківщина”, “Голос”, двоє позафракційних і один “слуга народу”.

Представниками парламенту у комісії стали:

• Олена Бусол (делегатка депгрупи “За майбутнє”) – доктор юридичних наук, завкафедри спеціально-правових дисциплін у Таврійському наіцональному університеті ім. Вернадського. За даними ЦПК, Бусол подавала свою кандидатуру на керівника АРМА і заступника директора ДБР, але не змогла пройти тестування.
• Андрій Гуджал (делегат ОПЗЖ) – керівний партнер адвокатського об’єднання “ГуДеГ”. ЦПК зазначає, що він звільнився із прокуратури перед реформою в 2019 році. Також виникають питання щодо його декларації: ЦПК припускає, що чоловік міг занизити вартість своєї квартири.
• Олексій Дрозд (делегат “Слуги народу”) – доктор юридичних наук, начальник відділу докторантури і ад’юнктури Національної академії внутрішніх справ. Імовірно, чоловік міг вказати неправдиву інформацію щодо вартості свого авто та земельної ділянки. За даними ЦПК, є чинним працівником Національної поліції  і відповідно до закону не має права обирати голову САП.
• Катерина Коваль (делегатка депгрупи “За майбутнє”) – перший заступник голови Союзу юристів України. ЦПК зазначає, що у 2011 році вона вказала в декларації 23 тис. грн доходу, при цьому того ж року купила за 326 тис. грн позашляховик.
• В’ячеслав Навроцький (делегат від “Слуги народу”) – доктор юридичних наук, професор кафедри теорії права та прав людини Українського католицького університету, професор кафедри кримінального права та кримінології Львівського університету внутрішніх справ, член-кореспондент Національної академії правових наук.
• Богдан Романюк (делегат від депгрупи “Довіра”) – кандидат юридичних наук, професор кафедри транспортного права і логістики Національного транспортного університету. ЦПК зауважує, що свого часу чоловік пішов у відставку з посади керівника Львівської міліції нібито через причетність до побиття учасників масових акцій.
• Євген Соболь (делегат від “Слуги народу”) – доктор юридичних наук, завкафедри державно-правових дисциплін та адміністративного права Центральноукраїнського педагогічного університету ім. Винниченка. За даними ЦПК, чоловік 2019-го придбав квартиру в районі, де ринкова вартість таких квартир становить близько $100 000.

Власне, до низки цих кандидатур у частини активістів-антикорупціонерів є претензії, оскільки виникають сумніви у їхній доброчесності щонайменше через неправдиві дані у деклараціях. Водночас із застереженнями щодо майбутніх членів конкурсної комісії виступили й міжнародні партнери України. Як згадувалося вище, іще 2 вересня ЄС, Світовий банк та низка європейських країн написали листа до українського парламенту й Офісу президента, в якому наголошували, що делегатами мають бути люди із досвідом у сфері протидії корупції. Вже після голосування 17 вересня євродепутат та член Європейської народної партії Міхаель Галер виступив із заявою, в якій зазначив, що призначення сумнівних кандидатів до конкурсної комісії з відбору голови САП становить ризик для фінансової підтримки України, яку надають ЄС та МВФ. Адже незалежність антикорупційної інфраструктури досі лишається однією з умов, за якої така допомога надаватиметься.

Офіс президента на критику відреагував у звичній манері: порадив усім “учасникам суспільної дискусії” утриматися від надмірних емоцій та “спекулятивних оцінок”. Окрім того, в ОП наголосили, що мірилом ефективності антикорупційної інфраструктури є “обвинувальні судові вироки” (тут можна згадати тривалі спроби НАБУ притягти до відповідальності суддів Окружного адмінсуду Києва, спроби судової системи забрати цю справу в Антикорсуду і відсутність реакції на це в президента Зеленського).

Наразі ж існують підозри, що частина призначених до конкурсної комісії Верховною Радою делегатів не самостійні і на них можуть впливати партії, які їх делегували. Варто також згадати про те, що в українській політичній традиції для влади завжди важливий контроль над правоохоронними структурами, прокуратурою й судами. Це частково показала влада часів Петра Порошенка – особливо яскраво це було видно під час конкурсу на голову Державного бюро розслідувань. Після приходу Володимира Зеленського до влади ситуація змінилася лише на гірше: Службу безпеки України очолив бізнес-партнер Іван Баканов, Офіс генпрокурора – “100% людина президента” Руслан Рябошапка, згадане ДБР (а згодом і Офіс генпрокурора) – третій номер у списку партії “Слуга народу” Ірина Венедіктова.

Кандидатом на посаду керівника САП називають наближеного до Андрія Єрмака депутата Андрія Костіна, його прізвище навіть фігурувало у переписках депутатів.

Наскільки виправданими є підозри щодо спроби встановити контроль над Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою, навіть попри запобіжники, виставлені міжнародними партнерами України, можна буде судити у найближчі місяці: коли конкурсна комісія почне роботу. Однак вже зараз можна говорити, що Банкова, принаймні поки що, вирішила ігнорувати застереження як від активістів-антикорупціонерів, так і від міжнародних партнерів.