Денис Шмигаль став першим в історії України очільником уряду, котрий сам закликав ВР «завернути» його програму діяльності на доопрацювання. Але також – і першим главою Кабміну, котрий активно наголошує на тому, що писати нову програму допомагають профільні експерти та бізнес-асоціації.

В четвер програму розкритикували усі фракції, не тільки опозиція, але й більше. Перед цим її забракували комітети Ради. Гнів депутатів викликала як те, що програма складала лише 9 аркушів, так і те, що уряд намагався скинути свою роботу на парламент. По суті, це бувскорочений виклад програми уряду Гончарука.

Такі дії можна було б оцінити як верх некомпентності, але є ще одна проблема. Вже рік завдяки тому, що вся влада тримається на рейтингу президента, фактично він та його найближче оточення ухвалює рішення, які не входять в його конституційні повноваження.

Під лозунгом «очищення влади» було фактично зруйновано інститут формування незалежної бюрократії. Букви вже писали, що через внесені зміни в законодавство було знищено конкурсну процедуру призначення на державні посади.

При цьому оточення президента явно використовує його незнання та небажання занурватися в схеми заробітків грошей в певних сферах і намагаються проштовхнути своїх людей, як у випадку з керівництвом «Укравтодору».

Як відповідь на ситуацію, чиновники намагаються скинути з себе відповідальність. І «травоїдне» політичне позиціонування Шмигаля свідчить, що він хоче стати першим за 20 років прем’єр-міністром без жодних претензій на самостійність, щоб не опинитись через якийсь час в ролі «офірного цапа».

Тріумф кольорових стікерів       

Про бажання Шмигаля максимально зняти політичну відповідальність із себе як глави уряду говорить навіть спосіб публікації «Програми стимулювання економіки для подолання наслідків епідемії COVID-19». У релізі «Урядового порталу» від 27 травня ця програма фігурує як «прийнята з умовою доопрацювання». А до цього релізу прикріплений файл із змістом урядової програми, котрий має нейтральні підзаголовки «Інформаційно-аналітичні матеріали» та «Матеріали для обговорення».

Минулої п’ятниці стало відомо про «стратегічну сесію» Кабміну, котра стала черговим приводом для кпинів про «кольорові стікери» та «тім-білдінг». Але якщо допустити, що такий «злив» був організований навмисне, то тут все стає на свої місця.

У тексті програми «страт-сесії» згадуються прізвища модераторів, жирним шрифтом виділений пункт про візит на цей захід президента Зеленського, і водночас – жодного слова про склад учасників від Кабміну. Так, наче йдеться не про наділених владою людей, а звичайних відвідувачів чергового «бізнес-тренінгу».

Зловживання словами типу «місія», «хмара слів» чи «тім-білдінг» формує логічний ефект скепсису щодо здатності Кабміну Шмигаля бодай якось повести розвиток країни.

На сайті Кабміну повідомляється, що «червоною лінією, яка проходить через усю програму та є частиною кожного елемента стратегії став принцип пріоритету українського виробника, який платить податки та створює робочі місця в Україні». «Саме тому перша частина програми називається захист українських товарів, робіт, послуг від їх імпортних альтернатив. Здоровий економічний націоналізм – це є стратегія багатьох країн, і ми також будемо рухатися в цьому напрямку», – зазначив Денис Шмигаль.

Судячи з усього в Кабміні погано розрізняють сталі вирази «червона нитка» як наскрізна лінія та «червона лінія» як табу. Але на виході виходить по Фрейду. Як уряд підтримує національного виробника і який виробник ближче уряду стане зрозуміло в найближчі тижні, коли стане зрозуміла позиція уряду по міндобривам.

Сама «Програма…» – це перелік доречних заходів, які або потрібно виконати, щоб зменшити втрати економіки через Covid-19. Або ж – тих заходів, які досі не були втілені, і через що наша економіка стала вразливіша на тлі світової економічної кризи.

Насправді Шмигаль як очільник уряду міг не «вигадувати велосипед», а просто запланувати реанімацію програм, які були урізані в бюджеті 2020 року через коронавірус. Тобто – програми регіонального розвитку, розвитку інфраструктури, підтримки експорту та організації виробництва власного палива для АЕС. Але, боїмося, що деякі з них можуть не сподобатись лобістам.

Програма війни з Covid-19

Пункти «Програми…» про АПК, транспорт та промисловість мають спільний пункт «доступна фінансова підтримка». Але вливання в реальні сектори економіки «дешевих грошей» протирічить стратегії Нацбанку України на збереження курсу «інфляційного таргетування». А будь-які дії, що можуть бути сприйняті як порушення незалежності НБУ, неодмінно дадуть негативний медійний ефект. Особливо після того, як Зеленський в обхід керівництва НБУ зателефонував голові «Укрексімбанку» Євгену Мецгеру через скарги бізнесменів на умови погашення кредиту.

Пункти про АПК, транспорт та промисловість мають й інший спільний пункт – податкові пільги. Їх крайню необхідність можна проілюструвати на такому прикладі: в 2018 році «Укрзалізниця» заплатила в бюджети усіх рівнів 24 мільярди гривень податків та зборів. Цих грошей напевне би вистачило, щоб за контрактом із GeneralElectric купити усі 225 тепловозів «Тризуб», рівень локалізації котрих по мірі поставок мав би вирости від 15% до 40%. Та навіть – щоб в рамках того ж контракту на українських заводах модернізувати 75 радянських тепловозів 2ТЕ116. Але курс на податкову лібералізацію як спосіб підтримки бізнесу конфліктує із курсом на тотальну фіскалізацію, фронтменом якої є голова податкового комітету ВР Данило Гетманцев, ідеолог сумнозвісного закону №466.

Курс «Зе-команди» на тотальну фіскалізацію конфліктує і з «точковими» форматами підтримки секторів, які описані в «Програмі…». Наприклад, укладачі цього документу запропонували розширити уже існуючі програми агродотацій. Зокрема – по компенсації із дежрбюджету аграріям 20% затрат на купівлю техніки українського виробництва. Але таку програму фактично нівелює норма закону №466, яка передбачає 5% податок на купівлю нових тракторів та іншої агротехніки.

Або ж – про деструктивний вплив закону №466, зокрема через норму про запровадження акцизу на дизель та масла заявив вітчизняний виробник мастил «Азмол». При цьому в «Українському клубі аграрного бізнесу»заявляють, що акциз на мастила та дизель ударить і по АПК, як одному із найбільших споживачів нафтопродуктів в Україні.

Урядова програма по виходу із кризи через Covid-19 має і логічні нестиковки, які Шмигалю залишились в спадок від попередника Гончарука.

Зокрема, розділ цього документу про транспорт має пункт про розподіл УЗ на три окремі держкомпанії. На цьому наполягав ще Гончарук.

Ця ініціатива в свою чергу конфліктуватиме із задачею про державну підтримку національного машинобудівника через держзамовлення. Наприклад, функціонери Федерації роботодавців України на зустрічі 28 травня із керівництвом УЗ наполягали на замовленні нових вагонів. Але новий та повноправний керівник «Укрзалізниці» цілком резонно може вирішити, що компанії потрібне оновлення інфраструктури. За деякими даними, рівень зносу колій, мостів та контактної мережі сягає 60-90%, а парк техніки для ремонту колій – майже 100% (власне, як і парк локомотивів). На зношених коліях навіть нові локомотиви та вагони виходять із ладу раніше належного строку служби.

Але найголовніший нюанс – усі пропозиції в «Програмі…» виходять із того, що на найближчий рік Covid-19 буде єдиною загрозою для України «назовні». А у відносинах із РФ наступить «деескалація конфлікту» та почнеться «реінтеграція окупованих територій».

Хоча, судячи з новин, самі росіяни не беруть курс на «деескалацію конфлікту».  На адмінмежі із окупованим Кримом ФСБ викрало нашого солдата. Чорноморський флот РФ організував вихід на навчання одразу 37 бойових кораблів. І це можна розцінювати як один із етапів підготовки росіян до блокади наших чорноморських портів.

В очікуванні Годо

Для реалізації хоча б наявної програми Шмигаля по подоланню наслідків Covid-19 слід було б сформувати національний консенсус, який би об’єднав і партію влади, і опозицію.

Але оточення Зеленського будує принципово іншу систему – «багатовладдя» –  коли в середині владної команди існує декілька центрів прийняття рішень, за результати яких ніхто не бажає нести відповідальність. При цьому центри цього «багатовладдя» фактично знаходяться не в стані конкуренції, а в стані взаємовпливу.

Як приклад – Зеленський 2 червня на зустрічі з ректорами українських вишів заявив «про кадровий голод в країні, який має усунути система вищої освіти». І навіть ініціював створення при ОП Комітету з питань освіти і науки, який за функціоналом по суті дублюватиме міністерство освіти. Водночас, 3 червня стає відомо, що на посаду міністра освіти збираються номінувати ректора  Чернігівського національного технологічного університету Сергія Шкарлета, котрий відзначився не тільки симпатіями до Януковича, але й хронічним плагіатом. Очевидно, що така кандидатура аж ніяк не відповідає завданню покращення якості вищої освіти в Україні. А уже в четвер виявляється, що автором призначити Шкарлета міністром освіти був не прем‘єр і коаліція (депутати якої вважають висунення Шкарлета прикрим «самогубством»), сам Зеленський, якому цю ідею нав’язали ректори вишів.

Або ж – 29 травня Зеленський підписує указ про створення Ради експертів із енергетичної безпеки при РНБО, функціонал якої по суті в чомусь дублює Міненерго. Головою такої Ради, згідно положення, є секретар РНБО Олексій Данілов. І за цим положенням виходить, що Данілов як секретар РНБО може відхиляти пропозиції Данілова як голови Ради експертів по стабілізації ситуації в енергосекторі.

А ще ж існує «Офіс простих рішень та результатів» Саакашвілі, котрий претендує на роль окремого виконавчого органу. І ця установа, судячи за активностями на Фейсбук-сторінці, охопила усі можливі сектори економіки – від землеробства до літакобудування. Водночас, сам Саакашвілі не бажає звітувати про конкретні результати роботи, – натомість посилає під три чорти.

Така структура реальності створює простір для дрібних інтриг навіть Миколі Тищенку. Спочатку він ігнорує заборону Зеленського починати банерну кампанію. А потім – доводить свою «відданість вождю» збором підписів до регламентного комітету проти нардепа Гончаренка, котрий начебто образив самого Зеленського.

У цьому ракурсі показовою є новина, що Юлію Тимошенко піймали у ВР за листуванням про «державу в державі» Авакова. Автором цього меседжу був такий собі Ілля Осадчук, котрий себе позиціонує як радник президента СРСР Горбачьова.

Він звітує Тимошенко про невдалий візит Єрмака до Німеччини, який до того розкритикували експерти, адже міністри були не самостійними гравцями, а лише супроводом клерка з Офісу президента.

Сам факт доступу такого персонажа до вищих ешелонів українського політикуму свідчить, що «Зе-команда» побудувала свою владу за принципом «системи відкритої типу». Такі системи не мають чітко визначеної ієрархії, тому апріорі не здатні приймати складні рішення. Надто такі, які потрібні Україні для подолання наслідків світової кризи та Covid-19.

Звісно, що «система відкритого типу» – це для «своїх», котрі вміють демонструвати «відданість вождю».

Рейган, на якого ми заслужили

Вочевидь, що описана вище ситуація – прямий наслідок того, що технологи «Зе-команди» під час виборчих змагань обіцяли все і всім, без жодної думки про наслідки. Самого Зеленського подавали і як таку собі реінкарнацію Рональда Рейгана – «мовляв, він теж успішний вихідець із кіноіндустрії». Але при цьому, очевидно, ніхто не підказав фавориту виборів 2019 року, що Рейгана треба не тільки копіювати, але й наслідувати.

Бо сам реальний Рональд Рейган умів користуватись критерієм професіоналізму, замість критерія особистої відданості.

Книга Джордана Елленберга «Як ніколи не помилятись» переповідає, за яких же обставин Рейган взяв на озброєння ідею податкової лібералізації, що в 1980-х роках забезпечило США стійкий економічний ріст. Начебто, одного вечора 1974 року разом вечеряли Дональд Рамсфельд, редактор «Волл Стріт Джорнел» Джуд Ваніски та відомий у майбутньому економіст Артур Лаффер. Під час цієї вечері й народилась ідея «кривої Лаффера» – тобто по мірі зниження рівня фіскального навантаження збори податків у бюджет якраз ростуть. За декілька років Джуд Ваніски став радником Рональда Рейгана, котрому і переповів ідею «кривої Лаффера». Самого президента США ця ідея начебто дуже «зачепила», бо той пам’ятав податковий тиск на Голівуд зразка 1940-х років – начебто у той час режисерам було вигідно знімати лише 4 «прохідні» фільми. Після чого роботу можна було кидати, бо податок на дохід від 5-го фільму уже зашкалював.

Хоча цілком можливо, що річ тільки в тому, що Рейган не знав технології, як знімати кінофільми через офшорні фірми.