Реформа системи екстреної медичної допомоги (ЕМД) формально триває з 2012 року, коли було ухвалено відповідний закон, проте на практиці швидка лише нещодавно побачила реальні гроші та зміни – майже в усіх областях створено сучасні диспетчерські, які приймають виклики, обмінюються інформацією та звітують через онлайн-систему, а не паперові форми й телефонні дзвінки. У квітні 2020 року “екстренка” стала частиною Програми медичних гарантій і почала отримувати гроші напряму від Національної служби здоров’я (НСЗУ). Мине час, поки ці зміни відчує кожен пацієнт, адже реформа потребує технічного оснащення, кваліфікованих працівників, нових підходів і рівних доріг.
Швидка допомога: як є і як має бути?
Швидка має прибувати на виклик за 10 хв у міській місцевості та за 20 хв у сільській. І якщо в місті вкластися в норматив ще можливо, то в селах таке майже нереально, зважаючи на відстані й стан доріг. В Україні люди звикли телефонувати у швидку лише тому, що підвищилася температура, і нарікати, якщо вона не приїздить. Водночас, за законом, екстрена медична допомога має прибувати лише у невідкладних станах, тобто таких, які становлять пряму загрозу життю та здоров’ю людини – травмах, отруєннях, інфарктах, інсультах тощо. Щоразу, коли бригада відволікається на пацієнта з підвищеним тиском, хтось інший може справді потребувати її допомоги і втрачати час. У підсумку в Україні показник успішних догоспітальних реанімацій – лише 8%, водночас у країнах Європи – 29%.
Деякі міста створили свою “невідкладну допомогу”, яка має окремий номер телефону, але ця служба не пов’язана з “екстренкою”, це просто виклик лікаря додому. Люди часто плутаються через термінологію. Коли немає загрози життю чи здоров’ю, але є потреба в консультації, слід телефонувати своєму сімейному лікарю, з яким укладено декларацію.
Традиційно вся статистика “екстренки” була паперовою і потрапляла у МОЗ раз на рік. Звісно, не без помилок і фальсифікацій. У такій ситуації неможливо визначити, які проблеми справді існують у галузі та як їх можна вирішити. За часів Уляни Супрун фахівці у МОЗ створили електронну систему “Централь 103”, до якої підключаються усі центральні диспетчерські. Система дозволяє швидше приймати виклики, фіксує час доїзду бригад, місце госпіталізації пацієнта. Це спрощує звітність та дозволяє бачити роботу швидких у режимі реального часу. Нещодавно МОЗ звітував, що 67% машин швидкої не встигають на виклики вчасно. При цьому паперова статистика попередніх років стверджувала, що 85% бригад встигають доїхати за 10 хвилин, що дуже далеко від реальності. За словами міністра охорони здоров’я Максима Степанова, у планах МОЗ зробити так, щоб у 2021 році не менше 60% машин прибували на виклик вчасно, у 2022-му – 75%, у 2023-му – 85%.
Як зазначив керівник експертної групи з питань надання екстреної медичної допомоги Директорату медичних послуг МОЗ Олександр Данилюк під час дискусії, яку організувала аналітична платформа Vox Ukraine, реформа ЕМД має дві складові: час і якість допомоги.
“Великий компонент реформи – робота диспетчерських. Вони майже створені, залишився Київ і Луганська область. Тоді вся країна покриється центральними диспетчерськими, де за номером 103 з будь-якого населеного пункту ви потрапите в єдиний центр і до вас відправлять найближчу бригаду. Другий компонент у складі диспетчерських – власне робота системи. Це подання інформації про найближчий автомобіль, час роботи кожної бригади тощо, аби управлінці на місцях у кожному регіоні бачили швидкість доїзду бригади, її роботу на місці події та госпіталізацію з різними станами до закладу охорони здоров’я. Також у критерії часу перебуває маршрутизація пацієнта, щоб пацієнт із невідкладним станом був госпіталізований саме в той заклад, де йому можуть надати допомогу. Ще один компонент – якість підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників системи ЕМД. Вони, як і будь-які медичні працівники, потребують безперервного професійного розвитку і навчання новим стандартам надання ЕМД”, – зазначив він.
Найголовніші вбивці українців
У 2019 році причинами смертей в Україні у 67% були хвороби системи кровообігу. Найпоширеніші – інфаркт міокарда та мозковий інсульт. Порятунок таких пацієнтів критично залежить від вчасної та правильної медичної допомоги. Обидві хвороби мають “терапевтичне вікно” – період, упродовж якого медики повинні вжити заходів, після цього ризик смерті або інвалідності дуже зростає.
Найбільша проблема “екстренки” сьогодні в тому, що пацієнтам із гострим мозковим інсультом надають допомогу невчасно, не в повному обсязі та не в правильному закладі, каже Данилюк.
Якісну допомогу можуть надати заклади, де є комп’ютерний або магнітно-резонансний томограф. Вони дозволяють “зазирнути” у мозок і визначити тип інсульту. 80% всіх інсультів – ішемічні, коли судину, яка постачає кров у мозок, перекриває тромб чи інше утворення. Цей тромб можна розчинити за допомогою тромболітика або вийняти спеціальними інструментами. Решта 20% – геморагічні інсульти, які супроводжуються крововиливом у мозок. Це складні випадки, для їхнього лікування потрібні нейрохірурги.
“Наразі пацієнт із гострим мозковим інсультом госпіталізується в найближчу районну лікарню, де є принаймні якесь неврологічне відділення в кращому випадку. В гіршому там відсутні будь-які профільні спеціалісти, і пацієнту просто підключать якусь крапельницю. Заручниками системи є як медичні працівники, так і пацієнти, тому що перші не можуть надати повний обсяг допомоги, а другі її не отримують. А інсульт забирає дуже багато життів. Протягом минулого року понад 100 тис. людей захворіло на гострий інсульт. Це дуже велика проблема. Майже 20 тис. людей серед цих пацієнтів померли, половина отримала інвалідність, яка призводить до втрати працездатності. При цьому половина цих людей – працездатного віку, вони можуть і повинні працювати”, – розповів Данилюк.
За його словами, МОЗ готує наказ щодо маршрутизації пацієнтів з інсультом: бригади будуть зобов’язані везти їх лише в заклади, здатні надати адекватну допомогу. Такий наказ уже діє щодо пацієнтів з інфарктом – їм потрібен ангіограф, який дозволяє побачити судини і провести якісну терапію.
“Сказати, що все бездоганно, не можна, бо наказ – не панацея. Потрібно залучати різні інструменти, зокрема, на місцевому рівні, щоб пацієнт справді потрапляв із профільним діагнозом у профільний заклад охорони здоров’я. З інфарктами за кілька років ми покращили рівень госпіталізації із 40% до майже 60%. Але все одно понад 40% не потрапляють у лікарні, де їм можуть провести реканалізаційні втручання при гострому інфаркті міокарда”, – каже фахівець.
Допомогти може кожен
Дуже важливо вчасно розпізнати інсульт і якомога швидше викликати швидку. Для запам’ятовування симптомів в англомовному світі існує абревіатура FAST: face, arm, speech, time. Це означає, що при підозрі на інсульт слід перевірити, як людина рухає обличчям, руками, чи може розмовляти, записати час симптомів і викликати “екстренку”.
Українські активісти з ініціативи Just Save Life створили власну абревіатуру МОЗОК: мова, обличчя, запаморочення, очі, кінцівки. Якщо в людини нерозбірлива мова, їй складно вимовити своє ім’я, обличчя стало асиметричним, вона відчуває сильний біль у голові, наче від удару, двоїться в очах і не може підняти руку чи ногу – це, найімовірніше, інсульт. Із моменту появи цих симптомів треба встигнути доставити пацієнта в лікарню впродовж чотирьох годин.
До приїзду швидкої людина повинна лежати, під голову слід підкласти подушку, не давати ні ліків, ні їжі чи води, адже це може зашкодити. У домашніх умовах допомогти неможливо.
“Вважається, що інсульт – хвороба людей похилого віку. Але це не так, понад 25% інсультів трапляються в людей до 65 років. Хвороба молодшає дуже швидко. За годину інсульту мозок старішає на 3,6 років, за 1 хвилину помирає майже 2 млн нейронів. Ідея не в тому, щоб довезти пацієнта за 4 години, а довезти щонайшвидше”, – пояснює співзасновник Just Save Life, хірург та аналітик Київської школи економіки Андрій Маранов.
Інфаркт міокарда – це враження серцевого м’яза через раптове порушення кровопостачання. Його симптомами є сильний, іноді пекучий біль у грудях, який триває понад 15 хвилин і не припиняється після прийому нітрогліцерину, може “віддавати” в ліву руку чи шию. При таких симптомах треба негайно дзвонити у швидку. Якщо судини встигають відкрити в перші дві години, то інфаркт не встигає завдати великої шкоди.
Водночас існують невідкладні випадки, у яких допомогу може надати будь-яка людина, поки швидка в дорозі. Це називається домедична допомога. Наприклад, коли в потерпілого не б’ється серце, немає дихання або сильна кровотеча. Таку допомогу зобов’язані надавати поліцейські, пожежники, рятувальники, бортпровідники тощо, їх цьому навчають чи повинні навчати. Перша допомога, надана якомога швидше, дуже підвищує шанси на виживання. Люди, які вміють її надавати, можуть протримати пацієнта до приїзду швидкої – провести серцево-легеневу реанімацію, накласти джгут на рану або просто відганяти добродіїв, які хочуть допомогти, але не вміють цього робити.
На жаль, серед українців не дуже поширені навички надання першої допомоги, мало хто справді вміє і береться це робити.
“Щоб запустити надання першої допомоги, країні потрібен так званий закон доброго самаритянина. Його вносили у парламент минулого скликання, але він був розпущений, тому треба відновити цей цикл. Закон захищає надавачів першої допомоги від кримінального переслідування у випадку, якщо внаслідок їхніх дій пацієнт отримав певну шкоду, але вони не були злочинними. Ми часто бачимо, як працівники служб, які мають надавати першу допомогу, бояться її надавати, бо не вміють і мають страх. Бо зараз ніхто не застрахований від судового позову, якщо пацієнт загине чи зазнає непоправних ушкоджень”, – пояснює Данилюк.
Проте вміти надавати першу допомогу дуже важливо, насамперед тим, хто працює в місцях масового скупчення людей. Щоб знати, що не можна непритомних бити по щоках та обливати водою, а під час епілептичного нападу заборонено вставляти людині до рота ложку чи пришпилювати язик. Цьому вчать на курсах, наприклад, такі організації, як Червоний Хрест, Patriot Defence, TacCat та багато інших. Можна знайти як платні, так і безоплатні варіанти. МОЗ закликає кожного знайти такі курси у своєму місті й отримати практичні навички. Адже чим більше людей вмітимуть надавати першу допомогу, тим більше шансів, що кожен із нас не залишиться сам на сам із бідою посеред вулиці.