Щодо реалізації глобального завдання типу “захист інтересів вітчизняного бізнесу на міжнародній арені” запитань у суб’єктів ЗЕД було багато, але темпи інституціонального розвитку однозначно вражали. Їх у грудні 2012 року обірвав Мінсдох, а митницю ввів у тривалу реформаційну кому.

Витяги з багаторічної історії хвороби митниці зі зрозумілих причин можна пропустити. А ось факт, що спроби запуску Нової митниці тривають вже дев’ятий, а якщо точніше – одинадцятий місяць – доведеться констатувати. Але ж це тільки запуск, а ще налагодження роботи після запуску не за горами… Думаю, що “найдивовижніше” іще попереду… Хоча б ця реформа не побила “реформаційний рекорд” Держcпоживслужби.

Такий стан справ надає особливого статусу проєкту Закону України “Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо удосконалення структури управління в сфері державної митної та податкової політики” від 28.10.2019 № 2318.

№ 2318 – це не просто черговий законопроєкт, а анонс масштабного реформування митниці, запланованого на 2020 рік. Отже, замість того, аби вивести нарешті митницю зі штучної коми, пропонують пролонгувати статус безпорадності та вкинути у вир нової реформації.

Якщо це ілюзія “бурхливої діяльності” – це одне, а якщо реальна спроба системних змін – зовсім інше. Що це: створення дійсно Нової митниці або черговий перспективний PR-дискурс? Ось головне запитання.

Сім років коматозного стану – це, звичайно, прірва. Але ще один реформаційний рік заради блискавичного результату можна й потерпіти. Можливо, нинішній організаційний формат робить нереальним створення кардинально нової митниці. В такому разі необхідна залізна аргументація прийдешніх змін: всебічний аналіз, маркери, “маяки”, “якорі”, ризики, прогнозований успіх. На жаль, усього цього немає.

Є лише одягнене в законопроєкт теоретичне бачення майбутньої митної картини. Тому є і запитання без відповідей. Наприклад, який економічний ефект від єдиної юрособи і як це вплине не бізнес в плані оперативної комунікації з митною вертикаллю та горизонталями? Який відсоток митників стане контрактниками, якої ланки і наскільки збільшиться їхня зарплата?

Чи не доведеться колегам стати їхніми спонсорами?! Хіба в бюджеті на це гроші передбачено?! Що таке “командна премія” та “особливо важлива робота”? Чи не стане автоматизований розподіл декларацій додатковим тягарем для бізнесу та новою корупційною нішею?! А “окремі повноваження”, які голова ДМСУ може делегувати начальникам митниць?! А привид “летючих ескадронів” на кшталт “чорних сотень”?!

У безневинному, здавалося б, законопроєкті повно “мін уповільненої дії”, тільки при реалізації яких стане зрозуміло: яка міна бойова, а яка – навчальна. Але змінити що-небудь буде вже неможливо. Нас роками муштрували, щоб у кожному новому законопроєкті шукати перш за все не 10 відмінностей, а 10 зародків потенційних проблем, яких в цьому законопроєкті більш ніж достатньо. Щоб уникнути розлогих міркувань – короткий дайджест вражень від законопроєкту № 2318.

Що розчаровує?

Відсутність перенесення акцентів на пост-аудит і внесення змін до законодавства, які повинні забезпечити жорсткий контроль за ланцюжком товару “кордон – споживач” і зняти левову частку проблемних питань.

Що саме викликає занепокоєння?

Кулуарність законодавчих новацій. Ігнорування консультацій з громадськістю при прийнятті такого фундаментального законопроєкту.

Відсутність аргументації новацій в пояснювальній записці до законопроєкту та механізму їхньої реалізації, що є потенційним ризиком. Сумніви щодо доцільності та економічного ефекту від “єдиної юрособи” і укрупнення митниць – з одного боку, та проблеми для бізнесу через бюрократичні нюанси та відсутність належної узгодженості між центром і митницями – з іншого.

Розмитість питання щодо “заробітної плати” як одного з антикорупційних аспектів.

Розподіл функцій з оформлення декларацій між митницями (відсутність механізму реалізації, потенційні ризики для бізнесу через розгалужену комунікацію, професійну некомпетентність, розширення кола осіб, які беруть участь в оформленні однієї декларації, саботаж і подібне).

Зміни до ст. 30 і 320 Митного кодексу України, які містять потенційні корупційні ризики, підсилюють людський фактор, узаконюють рішення окремих посадових осіб і робочих груп при визначенні форм митного контролю.

Новий монстр на ім’я “автоматизована система”, здатний зупиняти митне оформлення.

Що дратує?

Статус “реформування forever”. Митницю, як і раніше, називають “органом доходів і зборів”.

Що дає надію?

Висновок Головного науково-експертного управління: “законопроєкт потребує доопрацювання”. Він дає, хоч і маленьку, але надію, що на зміну “пазловій” транспарентності, коли для розуміння того, що відбувається, треба висмикувати з Facebook та ЗМІ шматочки інформації, прийде нормальна комунікація ДМСУ з профільною громадськістю та бізнесом, що загалом позитивно позначиться і на доопрацьованому законопроєкті.

Це допоможе уникнути панічних атак на бізнес. А таку креативну новацію, як автоматизований розподіл декларацій, можна буде впроваджувати поетапно і в форматі пілотного проєкту на основі оформлень однієї – максимум трьох груп товарів, щоб виявити ризики й упевнитися в доцільності. І хай це називається реформуванням, ребрендингом або навіть реінкарнацією. Тільки не комою. Щоб 18 грудня 2019 року святкувати день народження нової митниці, а не чергову річницю…