Долучайтесь до збору на машину технічної підтримки Volkswagen Multivan T4 2.5 TDI для Білоруського добровольчого корпусу при ГУР МО!

🔗Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/4yvZiTJkpv

Детальніше про збір на сторінці БДК: https://t.me/BDK022/224

— Родіоне, ви – білорус, який зі зброєю в руках захищає Україну. У чому для Вас полягає ця боротьба: це війна за Україну чи також за майбутнє Білорусі?

Це цивілізаційна боротьба, тому це не тільки війна за вільну Україну, але також за Білорусь. За вільну Європу як таку. Так історично склалося, що частіше за все ця лінія протистояння Росії проходила на території України, а також і на території Білорусі. Так це відбувається і зараз. Всі небайдужі до своїх країн, своїх націй, патріоти, націоналісти з європейських держав повинні долучатися до цього процесу визволення.

— А як ви поясните свій шлях тим, хто ще до кінця не розуміє, чому такі як ви, сьогодні тут? 

В цілому, я не думаю, що потрібно щось пояснювати. Я не та людина, яку можна кудись послати. Я сам обираю, що мені робити. Тому, наприклад, коли хтось дякує мені за те, що захищаю Україну, я прошу не дякувати, тому що роблю це в тому числі й для себе, зі своїх егоїстичних підбуджувань.

—  Ваше дитинство або сімейне виховання вплинуло на те, ким ви стали сьогодні?

Я думаю, звісно вплинуло. Я народився в Ризі у сім’ї білоруски та українця. Вони тоді ходили в море. Потім батьки розлучились, і мати повернулася зі мною в Білорусь. Мені було тоді 3 роки, а часу на моє безпосереднє виховання не вистачало, тому що потрібно було заробляти гроші. От я і жив у бабусі з дідусем у селі все своє дитинство. Вони були сільською інтелігенцією, вчителями. Я думаю, що це вплинуло на мій розвиток як людини не тільки інтелектуально, але також і з моральної складової.

—  Розкажіть про свій позивний “Гена”

Якось це прилипло ще в часи, коли мені було 15-16 років. Коли був підлітком, вже долучився до різних націоналістичних формувань. Це була більше як субкультура тоді. От воно якось “Гена-Гена” і пішло.

— В більшості ви говорите українською: ви й раніше знали мову, чи перейшли після повномасштабного вторгнення?

Українська мова дуже схожа на білоруську. Перейшов на українську, особливо в публічному просторі, з повномасштабним вторгненням.

Оскільки мова —  це один з маркерів націй, який потрібно захищати та відстоювати, а можливо навіть і нав’язувати. Якщо ми втрачаємо свою мову, свою культуру, ми втрачаємо ідентичність. Ми стаємо тією сірою масою, яку буде штовхати російська орда далі на смерть.

— Багато людей в Білорусі спілкуються своєю мовою?

На жаль, ні. У 2020 році звісно було таке національне пробудження після протестів проти режиму Лукашенка, коли люди приймали національні символи, якось більше цікавились своєю історією, переходили на білоруську мову. Особливо це стосувалося молоді.

— У яких операціях на фронті ваш підрозділ брав участь?

Ми багато працювали на всіх напрямках. Я думаю, що не буде такого напрямку, який би ви назвали, а ми там не брали участь. Починали ми з Київської області, тоді частина особового складу була при “Азові”, з якого сформувався потім батальйон, а далі полк імені Кастуся Калиновського. Також частина людей була в інших формуваннях. Ірпінь, Гостомель — це те, з чого ми починали.

Потім об’єднавшись в батальйон “Терор”, ще у складі полку Калиновського, ми брали участь у звільненні Миколаївщини та Херсонщини, а також у Херсонському контрнаступі. Далі був Запорізький напрямок. Також було багато завдань як спеціальних, так і загальновійськових. Була і Харківська, і Донецька область.

Найважчий бій виділити важко. Я думаю, що найважчі бої, це ті, в яких ти втратив побратимів, тому що воно назавжди залишається з тобою. По ходу своїх думок згадуєш людину, і розумієш, що її вже немає, тому що вона залишилась в тому бою. Цей світ втрачає кращих, і вони залишаються тільки в нашій пам’яті. Можливо, завтра вже не буде того, хто зможе нас згадати, тому хочеться частіше згадувати про полеглих героїв.

—  Чому розпався загін спеціального призначення “Терор”?

Він не розпався, це скоріше процес інтеграції в Білоруський добровольчий корпус. Вирішили залишити одну назву — БДК, а “Терор” залишився, скажемо так, усередині як лицарський орден. Тобто щось немедійне, а скоріше як щось почесне, що залишається як внутрішня винагорода за деякі операції, за деякі вчинки.

Сама назва “Терор”, вона не тому, що ми терористи, а на честь нашого полеглого побратима Дмитра Апанасовича (позивний “Терор”). Він загинув під час оборони Ірпеня ще на самому початку повномасштабного вторгнення. Тому ми проносимо це в наших серцях і пам’яті.

— Ваші політичні погляди — радикальний націоналізм?

Так, мої погляди у суспільстві вважають радикальним націоналізмом. Я себе вважаю націонал-соціалістом. Так, це може бути неприйнятно для суспільства, але я нікому це не нав’язую, у мене політичних амбіцій немає. Я для себе вирішив, що ця політична концепція для мене підходить найбільше, але вона ніяк не впливає на формування підрозділу.

— Як ви оцінюєте протести в Білорусі 2020 року. Що на ваш погляд тоді не вистачило вашому народу, щоб повалити режим Лукашенка?

Я думаю, що проблема глибше, ніж питання, що нам не вистачило. На мій погляд, ті протести, повстання людей, були ініційовані в тому числі в Кремлі. Ті ставленики опозиції мали або мають зв’язок із Росією, тому перемоги на шляху 2020 року бути не могло.

— Які нинішні політичні настрої у білоруському суспільстві?

Насправді ніхто не знає, оскільки репрезентативних якихось досліджень на території Білорусі просто бути не може.

Білорусь перетворюється на таку європейську Північну Корею. На цей момент все відбувається через репресії, через те, що людина може бути притягнута до відповідальності просто за те, що розмовляє білоруською мовою, або, наприклад, підписана на якісь Telegram-канали, щось прокоментувала.

Факт залишається фактом, якщо ти розмовляєш білоруською, то у тебе можуть виникнути, і виникнуть проблеми. “Был бы человек, а статья найдётся”. Притягнути до відповідальності та посадити людину на декілька років — це не проблема в Білорусі.

— Чи багато білорусів наразі підтримують Україну в російсько-українській війні?

Якщо брати таку пасивну підтримку, то я думаю, просто максимальна більшість. У білоруському суспільстві є білоруси, які підтримують Україну, розуміючи, що це можливо наша остання така надія на звільнення в майбутньому і Білорусі. Я вважаю, що друга за кількістю після українців нація у складі Сил оборони — білоруси. Вони знаходяться в білоруських добровольчих формуваннях, в лавах різних бригад ЗСУ, вони волонтерять.

— Як ви уявляєте свою роль після війни? Поділіться планами на майбутнє.

Якщо я виживу, то думаю, що скоріш за все будуть якісь репресії в бік націоналістів. Це було неодноразово в різний історичний період, і це постійно повторюється. Зараз є план: максимально результативно виконувати задачі, які ставить безпосереднє керівництво, і зберегти особовий склад для того, щоб вони ставали фахівцями у військовій справі.

Для мене найголовніше — це максимально вкласти в тих білорусів, які зараз прийшли і стали на захист України, тому що я розумію, що кожен, хто зараз отримує цей бойовий досвід протистояння Росії, хто зараз живе у нашому добровольчому оточенні, кожен як спеціаліст може змінити хід подій у Білорусі.

Тому я не ставлю на себе, я більше вважаю себе провідником між нашим теперішнім і майбутнім. Майбутнім, яке буде сформовано і виставлено вже наступними поколіннями.

Родіоне, ми дякуємо вам за цю розмову! Живе Білорусь!