— Романе, Ви народилися на Уралі, згодом переїхали до містечка Донецької області, яке наразі є окупованим Росією. Розкажіть про ваше становлення як музиканта. Що стало першим поштовхом до творчості? 

Так, ми переїхали до міста Чистякове, яке вже понад 10 років є окупованим. Саме там я закохався в музику. Найбільше посприяла цьому, напевно, моя мама, тому що вона любила співати. Вдома завжди збиралася така велика компанія друзів батьків. Мама грала на гітарі, дитиною брала мене з собою на гастролі.

Ще на Уралі вона з дівчатами співала народні пісні. Попри те, що всі співали російські, моя мама співала українські народні пісні. Коли ми переїхали вже в Донецьку область, мені показали перші акорди, і я так захопився музикою.

У шкільні часи батьки привезли магнітофон “Весна 310-М”, і я почав прогулювати школу заради того, щоб просто послухати музику. Далі дізнавшись декілька перших акордів, почав писати свої пісні. Так все почалося.

Я зростав у російськомовному середовищі, але свою першу дорослу пісню написав українською мовою. Коли вже переїхав до Києва, майже всі розмовляли тоді російською, тому і музичний вектор був відповідним.

— Ваш відомий хіт “На глибині”, що став одним із саундтреків серіалу “Київ вдень і вночі”, написаний також російською. Пізніше Ви зробили українськомовну версію треку в обмін на закритий збір на 1 млн грн для війська. Збір був єдиною причиною, чому Ви вирішили зробити переклад?

Коли розпочалася повномасштабна війна, багато артистів почали перекладати пісні. Особисто я казав, що не буду цього робити, адже хочеться створювати щось нове, не повертаючись до того, що було раніше. 

Тоді я запропонував своїй аудиторії допомогти зібрати мільйон гривень, натомість пообіцяв, що перекладу пісню українською. Так сталося, що минулого року в серпні ми закрили збір. У грудні я вже випустив трек. 

Що цікаво, для багатьох пісня стала відкриттям, бо вони не чули її російською. Я радий, що у пісні з’явилося нове життя: друге та неочікуване. Трек потрапив у топи українських чартів.

— Немає у планах перекладати ще якісь свої старі пісні?

Зараз відкрив новий збір, так само на мільйон гривень, для Головного управління розвідки. Хочу перекласти пісню “Пока-пора”. Це теж така лагідна маніпуляція з мого боку. Трек має напевно найбільшу кількість прослуховувань на майданчиках. Вже маємо 70% від загального збору, сподіваюсь, що пісня отримає нове життя.

— 12 вересня 2024 року Ви презентували новий сингл “Квітень”, що став офіційним саундтреком до фільму “Буча “. Як відбувалося написання цієї пісні? Чи складно було морально?

Тут взагалі є ціла історія, яку треба розказати. І дотепер в окупації знаходиться велика кількість міст. Я пам’ятаю наш концерт в Бучі після деокупації, він став останнім, на якому я співав свої старі російськомовні пісні. Після того я прийняв рішення, що більше не буду цього робити. 

Я бачив дівчат, які пережили окупацію: вони прийшли на концерт і закривали собі вуха під російськомовні треки. Ця ворожа мова стала для них тригером. От тоді я і вирішив, що все, достатньо, і почав писати українською.

Через якийсь час до мене звернувся режисер фільму “Буча” з проханням написати музику до фільму.

Коли вийшов трек, люди почали “шазамити” його, проте знайти не могли. Я спочатку зробив одну версію цієї пісні з оркестром, але режисер сказав, що йому “потрібен екшн, треба рок”. Ну і я зробив так, як він просив. Але можу сказати, що я повністю задоволений роботою.

— Зараз з’являється дуже багато нових артистів, і деякі пісні люди називають “шароварщиною”. Чи помічали Ви таке?  На вашу думку, куди рухається нова українська музика?

Я точно впевнений, що класна українська музика існує. Вона може конкурувати з європейською та американською. А від “шароварщини” ми нікуди не дінемось. І на такі пісні є попит.

У топчартах України перші місця по прослуховуваннях зайняли російські артисти. Чи можемо ми щось з цим зробити? Я думаю, варто і далі якісно робити свою справу. Мати конкурентний продукт.

— На початку повномасштабного вторгнення Ви давали концерти в Європі на підтримку українців, а чи виступали безпосередньо на передовій?

Так, багато концертів я провів із Культурним Десантом, навіть був у Авдіївці, коли вже місто було напівзруйнованим. Ми займалися морально-психологічною допомогою військовим, їздили по різних напрямках фронту, підтримували хлопців та дівчат у шпиталях та реабілітаційних центрах.

Такі концерти дуже потрібні військовим. Я на власні очі бачив, як це допомагає. Спочатку ми приїжджаємо, а хлопці навіть не дивляться на нас, в їхніх очах втома та біль. І от ми вже з ними взаємодіємо, навіть якщо це просто якісь жарти, або розмови, вони починають нам аплодувати в якийсь момент, потім вже підспівувати, потім ми обіймаємось всі.

— Чи є у вас пісня або альбом, яким Ви пишаєтесь і можете сказати, що це Ваша гордість?

Я можу сказати, що мені подобається те, що я роблю. Я намагаюся робити це від душі, передавати сенси, закладені у пісні.

Попри все, війна відкрила дуже багато можливостей. Наприклад, минулого року я подався на Греммі. Це стало для мене такою несподіванкою. Я напевно що ніколи б цього не зробив, але відкриваються нові горизонти і хочеться розвиватися.

Я думаю, що зараз треба використовувати будь-яку можливість говорити про Україну. Культура — це такий інструмент, який має великий вплив на суспільство, і ми можемо завдяки цьому інструменту говорити про війну.

— Які у вас плани на майбутнє щодо творчості?

Зараз мені хочеться по максимуму бути корисним для війська, а також випускати пісні. 

Просто займатися творчістю у такі часи — це значить закрити очі на те, що відбувається. Неможливо не звертати увагу на війну, бути відірваним від суспільства або взагалі від світу.

Але на війні немає маленьких справ: якщо ти кожного дня щось робиш, хоча б якусь невеличку справу, це вже щось. Ми можемо збирати великі суми грошей і закривати важливі питання. Тому навіть ваші 5 гривень можуть дійсно врятувати комусь життя.

Будь-яка культурна подія наразі має нести благодійну складову. Якщо артист може згуртувати певну кількість людей і на цьому зібрати гроші для війська — чому ні? Я вважаю, моє місце зараз таке.

— Наостанок, чи хочеться Вам дати якийсь меседж людям? Можливо, банально слухайти українське, розмовляти українською мовою, цікавитися рідною культурою.

Мені здається, що от ви все і сказали 🙂 Зараз така кількість реально класного українського контенту: купа прикольних подкастів виходить, історичних в тому числі, так само як і музики. Головне, мати бажання і час для того, щоб досліджувати цю нішу. 

— Романе, дякую Вам за те, що приділили нам увагу!