Пластуни і пластунки, складаючи присягу, пообіцяли бути вірними Богові та Україні, допомагати іншим, жити за пластовим Законом та слухати пластового проводу. Сьогодні понад 530 членів організації захищають країну в складі Збройних Сил України і добровольчих формувань, десятки гуманітарних штабів працюють у всьому світі, сотні дорослих волонтерів продовжують роботу з дітьми. Пластуни несуть власну місію, поглиблено вивчаючи історію та відкриваючи нашу українську ідентичність молодому поколінню майбутнього.

Про виховання “нового люду”, історичні паралелі та наслідки наративів московського тоталітаризму, присягу на вірність народові України – в інтерв’ю #Букв з командою “Пласту”.

Насамперед розкажіть, будь ласка, що об’єднує вас до роботи над організацією, яка вже 111 років виховує рушійні сили суспільства? Сформулюйте власну місію та спільне кредо.

Усіх пластунів гуртує єдина ідея, спільні цінності, єдина місія. Пласт – це спільнота однодумців, в якій всі заочно знайомі, тут кожен і кожна на своєму місці працює для спільної мети.

Місія Пласту – будувати сильну Україну через спроможних пластунів. Тобто через розвиток особистості розвивати суспільство, творити якісні зміни.

“Велике Завтра – це вища ціль Пласту. Його безпосередня ціль – людина. Вона є першим об’єктом пластової системи, найближчою ціллю, а заразом – шляхом до тої дальшої. Це значить, що першим завданням Пласту є виховати нову людину, таку, як її потребує Батьківщина і людство. І ми співаємо в гімні: “в Пласті росте новий люд”” (Юрій Старосольський, “Велика Гра”).

Ідеї і цінності Пласту найкраще передають слова Пластової Присяги, яку складає кожен пластун і пластунка: “Присягаю своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб бути вірним Богові і Україні, допомагати іншим, жити за Пластовим Законом і слухатись пластового проводу”.

Ці три обов’язки є дороговказом для пластунів, основою нашого буття.

Зокрема, у третьому головному обов’язку закладене дотримання Пластового Закону. Він являє 14 точок – навичок, які  повинні розвивати пластуни (наприклад, “словний”, “сумлінний”, “справедливий”, “завжди доброї гадки” тощо). Ці точки є певними орієнтирами, постійним нагадуванням до самоаналізу і самовдосконалення, щоб помічати свої слабкі сторони і працювати над ними. Саме пластова Присяга і Закон спонукають сьогодні кожного і кожну в Пласті робити все, що в силах, для України: захищати на передовій, волонтерити, продовжувати заняття з дітьми.

Які цінності з тих, що проповідує Ваша організація, відображають ідеї відомих в українській історії пластунів?

В історії можемо назвати багато таких постатей. Богдан Гаврилишин – економіст, громадський діяч, співзасновник економічного форуму в Давосі. Його називали найвпливовішим українцем у світі. До Пласту приєднався в 10 років і залишався членом організації до кінця життя. Він сказав: “Якщо б я не став пластуном, моє життя було би зовсім інакше”.

Патріарх УГКЦ Любомир Гузар, філософ і моральний авторитет, був членом пластового куреня “Червона Калина”, де його називали “братчик Любко”. “Для цього ми (пластуни) є – щоб служити, щоби будувати, щоби і якнайкраще розвивати нашу рідну Україну, нашу державу”, – був переконаний Любомир Гузар.

Надія Світлична – шістдесятниця, дисидентка, публіцистка, журналістка. Квітка Цісик, яка популяризувала українську народну музику за кордоном. Ольга Басараб – активна громадська діячка, членкиня Українського жіночого союзу, Союзу Українок, благодійниця. Десятки тих, хто був змушений боротися за Україну зі зброєю в руках: Роман Шухевич, Степан Бандера, Дмитро Вітовський та інші.

Скажіть, будь ласка, наскільки вільною є діяльність “Пласту” сьогодні? Адже знаємо, що, зважаючи на історичні події, організація неодноразово зазнавала заборон…

В Україні робота Пласту є вільною, зокрема підкріпленою державним Законом України “Про визнання пластового руху та особливості державної підтримки пластового, скаутського руху”. Проте на територіях, які були або залишаються тимчасово окуповані ворогом, діяльність довелось згорнути. Російська держава як в історії, так і сьогодні вважає Пласт серйозною загрозою.

“Це був великий гурт, з’єдинених понад кордони спільною ідеєю, спільною працею, побратимством. Через те він сильний, а тому, як патріотична організація – невигідний ворогам” (Юрій Старосольський).

Тож на тимчасово окупованих територіях довелося приховати публічні пластові реєстри, які раніше були у вільному доступі. Волонтери з тих територій, які в Силах оборони України, – навіть у закритих реєстрах додатково зашифровані. Це створює чимало незручностей у діяльності Пласту як публічної організації. Але безпека волонтерів, дітей і їхніх родин – важливіші.

Загалом Пласт відомий як національно-патріотична організація, водночас дещо відмежована від політики. Чи змінилося це визначення після повномасштабного вторгнення, а також якими є пластуни під час війни?

“Національно-патріотичне виховання” – це наратив московського тоталітаризму та імперіалізму. На жаль, визначення прижилось і в незалежній Україні, а з цим – і відповідний концепт, де людина – лиш інструмент реалізації державної політики. У законі про визнання Пласту немає згадки про НПВ, а зафіксовано, що пластовий рух – це громадянська неформальна освіта. Ми дбаємо про всесторонній розвиток нового покоління.

Пласт не бере участі в політичній боротьбі, але є активним у виробленні політик, які стосуються дітей і молоді, української ідентичності, волонтерства тощо. Серед нинішніх політиків є вихованці Пласту або дійсні члени організації, дехто навіть зараз веде виховну працю з дітьми на щотижневій основі.

Пластуни і пластунки активно займалися побудовою успішної України до повномасштабного вторгнення і продовжують робити це зараз.

Які проблеми сучасного громадянського суспільства вирішує скаутинг? Водночас з якими викликами діяльності пластунів доводиться зіштовхуватися?

Колись скаутинг створювався, як середовище, яке має об’єднати підлітків і дати їм змістовне дозвілля та навички, які знадобляться в житті. Сьогодні скаутинг і безпосередньо Пласт є інструментом залучення дітей і молоді до активного волонтерства через самовиховання й спільноту однодумців. 

Наше суспільство має безліч викликів, враховуючи, що ми – країна, в якій активно відбуваються воєнні дії. Одним із тих, який відчуває на собі Пласт, є нестача волонтерів-виховників, які готові займатись з дітьми за пластовим методом. Багато батьків хочуть віддати своїх дітей до Пласту, прагнуть дати безпечне й українське середовище для розвитку дитини, але мало хто готовий спробувати себе в ролі наставника для дітей і молоді. Також маємо виклики з приміщеннями, які б могли бути підсиленням для створення безпечних умов для занять з дітьми. Адже наш фокус – дати можливість кожній дитині приєднатись до Пласту і впроваджувати зміни в країні.

І хоч Пласт існує вже 111 років і є найбільшою молодіжною організацією в Україні, до сьогодні ми не є визнаною організацією у світовому скаутингу. Це було відчутно в рік активної фази війни, коли не всі світові скаутські організації захотіли з нами співпрацювати, щоб допомогти дітям активно розвиватись за кордоном.

Як Ви зазначили раніше, одним з учасників “Пласту” в свій час був Степан Бандера. Тож, іронічно можна почути, як пластунів називають “бандерівцями”. Натомість яким Ви змалюєте портрет справжнього пластуна?

Справжнього пластуна чи пластунку дуже легко помітити серед інших, для цього їм не потрібно усюди носити пластовий однострій. Якщо у вашому товаристві є людина, яка легко і з цікавістю приймає виклики, не боїться складних завдань, може легко об’єднати довкола  себе однодумців і з ентузіазмом і гумором разом втілити задумане – така людина може бути пластуном чи пластункою.

В одному зі своїх дописів Ви зазначили, що “сотні пластунів стали добровольцями, не чекаючи наказу”. Чи є історії пластунів, які можуть стати певною мотивацією для українців та образом тієї рушійної сили майбутнього? 

З початком повномасштабного вторгнення сотні пластунів взяли до рук зброю і склали Військову Присягу на вірність народові України. Маємо інформацію про 530 пластунів-військовиків і продовжуємо збір даних про них. Ми, ті, хто в тилу, відчуваємо велику вдячність за захист і робимо усе, що від нас залежить, щоб допомогти їм у забезпеченні усім необхідним. 

Задля допомоги нашим військовим об’єднались пластуни України та світу, адже велику кількість допомоги здійснено завдяки пластунам діаспори, зокрема левова частка фінансування подарунків військовим до Різдва лягла на їхні плечі. Допомога включає також турботу про поранених та сім’ям загиблих пластунів, у яких залишились неповнолітні діти.

У нас є історія про трьох пластунів, які зараз разом служать: виховник і його два вихованці з Києва. “Денчик” і “Терен” (пластові псевда) були в одному гуртку з 2012 року, а їхнім виховником був Роман. Вони лиш нещодавно закінчили юнацьку програму і набрали свої гуртки. Але після 24 лютого обоє стали на захист країни.

“Терен”: “З першого дня війни я твердо для себе вирішив, що не бачу себе ніде, крім на передовій. Мотивація проста: захищати те, що любиш, кого любиш, те, що тобі дороге”.

Так вийшло, що Роман, “Денчик” і “Терен” разом захищали столицю в складі ТрО, а потім продовжили службу в одній із гарячих точок на сході.

Роман: “Коли ми зустрілися і потиснули одне одному ліву руку, це побачив ротний і засміявся: “У мене є відчуття, що ротою керую не я, а таємне товариство, що вітається лівою рукою”. Це, звісно, жарт, але насправді командування розуміє, що в нас є пластове братерство, що ми можемо одне за одного постояти”.

Є історії пластових пар, які саме планували весілля або тільки но одружилися, але після повномасштабного вторгнення хлопці пішли на передову, а дівчата залишилися в тилу, щоб волонтерити, займатися виховницькою діяльністю. Кожен день для них – подвійне випробування. Але вони знають, заради чого це.

Та, мабуть, найбільш емоційними, болючими і водночас мотивуючими є історії тих, хто поклав своє життя в боротьбі за Україну. З 2014 року маємо 30 загиблих пластунів-військовиків. Вони не зрадили своїх присяг і до останньої миті тримали обіцянку “бути вірними Україні”.

Активним пластуном, якого більшість знали як “Курку”, був Артем Димид зі Львова. Він був виховником, належав до куреня “Орден Залізної Остроги”. Його життя було насиченим, екстремальним і яскравим. Але пластун не міг залишатися осторонь, коли країна потребувала допомоги. Тож Артем брав участь у Революції Гідності, опісля – поїхав захищати Україну в АТО. 8 червня 2022 року загинув під мінометними обстрілами у віці 27 років. Останні слова: “Я вижив”.

“Про таких, як ти, пишуть книжки, такі, як ти, грають ролі у фільмах про себе. Ти був відчайдухом, шаленцем. В тобі апріорі був відсутній ген страху, він просто не входив у твою базову комплектацію.

У тобі вирувало життя, ти не згасав і щохвилини летів вперед. Чи то на парашуті, чи на мотоциклі, чи на унікальному пікапі.

Пам’ятаєш, ми завжди біля вогню на ватрах співали “Гей, браття опришки”. Ти залишишся таким самим месником, як і вони. А ми про кожній цій пісні згадуватимемо твою постать”, – написав друг загиблого Ромко Колобок.

Зважаючи, що одним із головних завдань Пласту є виховання молодого покоління українців, поділіться, будь ласка, за допомогою яких методів вам вдається створити точку опори для кожної окремої особистості? Яке воно – юне покоління українців в умовах сучасних реалій? Які головні ідеї вони відстоюють?

Юне покоління українців – неймовірне. Перш за все треба розуміти, що наше пластове юнацтво (вікова група від 11 до 18 років) є найактивнішою частиною Пласту. Це є молодь, що народжена вже після Помаранчевої революції, велика частина свідомого життя їхніх батьків проходила в Незалежній Державі. Вони сміливі, розумні, відчайдушні. Втілюють нереально круті проєкти для Пласту та громади, об’єднуються в групи для досягнення кращих цілей. Зокрема Пласт дає неймовірну широту горизонтальних зв’язків та контактів молоді з дуже різних середовищ та регіонів України. Повірте, це покоління – справді інше, вони – чудове майбутнє нашої держави. Наше ж завдання –  підтримка тих цінностей, що є найважливішими в розбудові країни та розвитку самої молоді.

Таку можливість ми маємо саме завдяки унікальності скаутського методу. Є декілька важливих принципів роботи з молоддю та встановлення довіри. Перш за все, це впорядник – той, хто допомагає проходити пластові заняття юнацтву. Це не вчитель, і не суворий наглядач. Це спершу старший брат чи сестра, згодом – друг чи подруга, що має допомогти навчитись самому, організувати групу, супроводжувати в пластовій роботі. Це те, що дуже відрізняє Пласт – діти мають самовиховуватись. Старші впорядники повинні створити для цього середовище. Ще одним з елементів пластового методу є навчання через дію – це допомагає залучити кожного до якоїсь ділянки роботи, організації мандрівки чи проєкту. Також беззаперечним елементом Пласту є життя в природі. Саме мандрівки, табори, вишколи в природі допомагають налагодити якнайкраще контакти з молоддю. У часи таких заходів ми проходимо з юнацтвом через різні виклики: чи то спільне приготування їжі, чи то проходження маршруту, чи то вивчення нових умінь чи знань. Спільне долання труднощів чи нестандартних задач дуже поєднує. 

Чи спрямовано Вашу діяльність на реалізацію соціальних проєктів, передусім зважаючи на актуальні передумови? Як кожен з нас може підтримати діяльність “Пласту”?

Безперечно. У присязі закладені обов’язки пластуна “бути вірними Україні” і “допомагати іншим”. Тож бути соціально корисними, докладати зусиль до розвитку суспільства і країни – важливий елемент пластової виховної програми. Зокрема, на завершальному етапі цієї програми кожен пластун і пластунка, уже в підлітковому віці, повинні організувати 9 суспільно корисних проєктів: висаджування дерев, благодійні ярмарки, прибирання сміття біля річок, збір книг для лікарень тощо. Для цього вони використовують всі знання і навички, які здобули раніше.

Сьогодні, у період повномасштабної війни, навіть юні пластуни беруть на себе відповідальність і організовують власні ініціативи для допомоги військовим чи постраждалим українцям, долучаються до волонтерських штабів, плетуть сітки тощо. Крім того, ефективність цього підходу підтверджують десятки крутих ініціатив, які заснували пластуни вже в дорослому віці: БУР, “Зелена Коробка”, Zero Waste Lviv, PetCube, Space Camp та інші.

У межах 111 річниці ми відкриваємо збір на організацію літніх таборів для дітей і молоді. Сьогодні Пласт робить усе можливе, щоб підтримати наших друзів на передовій і зберегти їхні життя. Водночас ми не можемо зупинити і відкласти розвиток дітей на потім. Так, вони – наше майбутнє, але нашої підтримки потребують уже сьогодні. Тож допомогти дітям адаптуватися до нових реалій і продовжувати розвиток навіть у часі війни – важливий пріоритет для Пласту. Тому виховники роблять усе, щоб їхні вихованці і надалі проходили пластову програму. Хоча іноді доводиться проводити заняття навіть у бомбосховищах.

Табори – це основний елемент пластової програми. Там дитина найінтенсивніше розвивається, здобуває навички життя в природі, комунікації з однолітками і старшими, вирішення складних ситуацій, роботи в команді тощо. А в часи війни табори – це також можливість емоційної розрядки, шанс побути зі своїми друзями, повернути частку спокійного дитинства, яке в них забрав ворог.

У день Вашої 111-ї річниці які слова від вас як організації за Україну та про Україну, лунатимуть для українців?

Гасло 111-ї річниці: “Не зломимо своїх присяг!” У нашій Присязі закладені цінності Пласту: моральні орієнтири, Україна і допомога іншим. Сьогодні, як ніколи, відчуваємо, що потрібні Україні: на фронті, у тилу, у штабах, на своїх робочих місцях, поруч зі своїми дітьми. Тож ,попри всі труднощі, ми будемо продовжувати боротися і спільно наближати перемогу, кожен на своєму місці.

111 років у Пласті зростає незламна молодь. Молодь, яка завжди залишалася вірною Україні. Так є зараз, так буде і надалі.