Про це повідомляють #Букви.
Дмитро Биков — російський поет, письменник, літературознавець і журналіст; професор літератури російського Державного інституту міжнародних відносин, викладач; біограф російських поетів Бориса Пастернака та Булата Окуджави. Попри досить компліментарну русофільну риторику в минулому, з початком російсько-української війни у 2014 році він кардинально змінив її на критику політики Кремля. У квітні 2019 року під час перельоту Єкатеринбург-Уфа його було отруєно невстановленою речовиною. П’ять діб поет перебував у комі. Розслідування групи Bellingcat встановило, що до цього можуть бути причетними ті самі підрозділи, які займалися отруєнням російського опозиціонера Олексія Навального нервово-паралітичною речовиною сімейства “Новичок”. У 2021 році Биков емігрував до США.
Поява Бикова у Києві укотре актуалізувала гостре питання: чи потрібні Україні росіяни, навіть якщо вони є представниками тієї абстрактної меншини під назвою “хорошиє русскіє”, якими, зазвичай, називають представників РФ, котрі з тієї чи іншої причини є опозиційними до Кремля.
Учора активіст і військовий Сергій Стерненко повідомив, що Дмитро Биков зараз у Києві, прикріпивши фото письменника, де той – у футболці із зображенням блакитно-жовтого серця.
“Поки російські ракети летять у наші будинки, до нас у Київ приперся росіянин Дмітрій Биков. Він нам розкаже, як треба жити. Нагадаю, Биков казав, що доля Одеси поза російським контекстом буде жалюгідною, що окупація України СССР була найкращим варіантом нашого співіснування з росіянами, та вимагав відкривати у нас російськомовні школи”, – написав він.
Фото: STERNENKO | Telegram
Коментатори каналу активіста масово підтримали обурення автора, запитували чому Биков приїхав та дивувалися, чому його сюди пустили. Загалом ця звістка зібрала понад 700 коментарів, ми публікуємо декілька одним скріном, адже тези та запитання там – досить однотипні.
Бізнесвумен Оксана Байло також поділилася своїми враженнями від приїзду Бикова. Вона наголосила, що, попри зміну його риторики, вона пам’ятає антиукраїнські тези цього уродженця Москви. Биков критикував Майдан, розповідав про Одесу як частину Російської імперії та її “жалюгідне” майбутнє у випадку українізації:
“Одесса – город, очень отдельный от всей Украины, в целом. Город-государство, приморская столица, симметричная, в свое время, Петербургу – как южный центр империи, построенный, кстати, по тем же геометрическим канонам. Как бы очень удачная попытка Екатерины встать вровень с Петром”, “Представить Одессу без русской литературы нельзя”, “Если Одесса оторвется от своей роли в русском контексте, то роль её будет жалка”.
Він відстоював російську мову в Україні: “Если в Украине пойдет борьба с русским языком, это будет выстрел в ногу”.
“Советскій союз бил наілучшим решеніем на ДАНОЙ ТЕРІТОРІІ” — сказав цей мішок з лайном про УКРАЇНУ на восьмому році війни з Росією та за 5 місяців до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Ще раз повторюю: прямо цими днями цей кнур ходить Хрещатиком. Шо далі, українське громадянство і фото з синім паспортом?”, – запитала авторка.
Вона також нагадала, що наприкінці 2021 року Биков випустив новий роман “Истребитель”, в якому оспівував радянських пілотів часів Радянського Союзу:
“В 2021 році, фактично напередодні того, як Росія відправила свої винищувачі в повітряний простір України, задля захоплення суверенної країни “за три дні” та створення совка 2.0, у Бикова вийшов новий роман “Істребітель”.
“Истребитель” — это роман о советских летчиках, “соколах Сталина”, ставивших рекорды ради мировой славы СССР и достигавших невозможного. Жизнь десяти героев книги — как метафора жизни СССР. Вечное преодоление во имя высшей цели, ни единой мысли о собственном благополучии, всё — во имя высокой идеи и будущего.” (мабуть, такої “літератури” не вистачає Арєстовічу в українській культурі?)
Що ще не зрозуміло по цьому “харошему русскому”? Скільки ще ми маємо відстоювати свою гідність, і якою ще ціною, щоб не зустрічати цю мразоту, прогулюючись літнім Хрещатиком?”, – запитала Оксана Байло.
Коментатори підтримали авторку:
Під дописом зауважили, що, попри розхвалювання величі поета, Дмитро Биков – звичайнісінька людина із властивими будь-кому протиріччями.
Зауважимо, що в інтерв’ю у журналістові Дмитру Гордону письменник заявив, що прагне приїхати в Україну та взяти участь в її відбудові.
Коментатори під іншими, аналогічними дописами, також не були лояльними до Бикова:
У соцмережі Twitter на приїзд російського ліберала також відреагували критично. Зокрема, багато хто підмітив, що російський письменник гуляв Києвом у той же день, коли ракети його співвітчизників атакували Київ і всю Україну, лишаючи по собі смерті та руйнування.
Користувачі соцмереж також зауважили, що запрошення “хороших русскіх” в Україну під час війни цілком схоже на початок відповідної політичної тенденції.
Утім, не усі так гостро негативно відреагували на приїзд російського письменника. Деякі українці його підтримали:
Потрібні росіяни в Україні чи ні – питання дискусійне. Таке ж, як і та точка, в якій риторика російського ліберала починає перегукуватися з імперською: “Крим – не бутерброд” у Навального, “братні народи та скасуйте санкції” – в Овсяннікової, майдани та російська мова – у Бикова. Складно заперечувати той факт, що, можливо, в Росії є порядні громадяни. Дехто із них зараз воює на боці України, декого били та ув’язнювали на антивоєнних протестах. Але на тлі 140-мільйонної держави їх кількість занадто мізерна задля впровадження статусу “хорошого росіянина” у політичний дискурс. Адже, з іншого боку, у нас є значно більша кількість хороших поляків, литовців, естонців, латвійців, грузинів, молдован, британців і німців. І, попри політичні конфлікти з Угорщиною, ця країна та її громадяни також відчутно підтримали українців у важкі часи. На відміну від агресора. Одначе, в нашу площину постійно втягують росіян, із надією та захопленням вислуховуючи будь-які тези, що не перегукуються з кремлівськими та заплющуючи очі на їхній бекґраунд чи паралельні колоніальні вислови. Якщо це не є проявом стилю мислення метрополії – то що ж тоді?
Овсяннікова роками працювала на пропагандистському телеканалі, Биков десятиліттями розвивав у Росії імперіалізм – саме той, під гаслами якого зараз нас убивають. Вони – відповідальні як росіяни загалом, але вони й відповідальні особисто, зробивши вклад у російську пропаганду. Їх каяття – це як каяття учасника групового зґвалтування перед жертвою зі словами “вибач, більше не буду” у самісінькому процесі цього злочину. І вибачити цьому конкретному ґвалтівникові – це злочин перед собою.
Однак, я не виключаю, що хтось виявився менш злопам’ятним за мене. Можливо, для когось нинішній антикремлівський вклад Бикова переважив десятки років попередньої діяльності – і це нормально. Проте, століття російського нищення України шляхами цензури, голодоморів і репресій поставили переді мною екзистенційне питання: то, може, нам дійсно варто стати злопам’ятнішими?