Якщо звернутися до історії української інтелігенції, можна помітити сумну закономірність: вони з часом або ставали співцями соцреалізму, почавши дуже гучно хвалити Сталіна та радянську владу, або ж рано та трагічно помирали. Найчастіше в датах смерті останніх фігурував один рік – 1937. Ця дата – не випадковість. Це – пік червоного терору.

Все почалося зі справи про українських “письменників-терористів”, яка просто була причиною для легітимізації винищення українських самобутніх літературних постатей. Так, репресії, ув’язнення, фізичні та моральні знищення українських митців набирали обертів.

У 1937 році у Києві було вбито художників Івана Липківського, Івана Падалку, Василя Седляра, Івана Орла-Орленка та засновника оригінальної мистецької школи Михайла Бойчука. Їх НКВС СРСР розстріляв в один день, 13 липня 1937 року, звинувативши у належності до “контрреволюційної націонал-фашистської організації”. Тоді Радянський Союз знищив цілий пласт представників українського образотворчого мистецтва.

Радянський Союз у 1937 році увімкнув машину репресій на повну потужність. Урочище Сандармох стало одним із місць, де загинув цвіт української інтелігенції 30-х років – і став лише однією з точок реалізації Радянським Союзом плану зі знищення української самобутності.

Урочище Сандармох у Карелії роками використовувалося органами НКВС для розстрілів. На дати 27 жовтня-4 листопада припадає найбільше смертей – 1111 осіб. З них – 285 українців.

3-4 листопада від руки ката НКВС Матвєєва Михайла було вбито переважну більшість українців. Майже всі вони у той чи інший спосіб представляли українську еліту – політичну, літературну, мистецьку, наукову чи релігійну.

Цих людей не стало протягом ночі з 3 на 4 листопада: Марко Вороний, Мойсей Мандель, Андрій Панів, Василь Атаманюк-Яблуненко, Микола Стрєльцов – письменники-журналісти; Олександр Бадан-Яворенко, Сергій Грушевський (племінник Михайла Грушевського), Володимир Чехівський (брат тут же убитого Миколи Чехівського, з яким вони були одними із засновників Української Автокефальної Церкви) – вчені-історики, Ґео Шкурупій, Валер’ян Поліщук, Валер’ян Підмогильний – письменники; письменник, міністр освіти УНР Крушельницький Антін і двоє його синів – Остап і Богдан. І цей список далеко не повний. В ту ніч знищили військову, політичну, релігійну еліту України, письменників, поетів, причетних до УНР осіб.

Лесь Курбас — український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Сучасник російських театральних діячів Таїрова та Станіславського, критики вважали Курбаса вищим за них. Однак Радянський Союз не дав українцеві створити свою школу, як це зробили попередні двоє. 25 грудня 1933 року Курбаса було заарештовано та ув’язнено за звинуваченнями в участі у контрреволюційно-терористичній Українській військовій організації та за намір убити другого секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева.

Микола Зеров – український поет, літературознавець, літературний критик, полеміст, лідер “неокласиків”, майстер сонетної форми та перекладач античної поезії. 

Валер’ян Підмогильний – письменник і перекладач, один з найвизначніших прозаїків українського “розстріляного відродження”. Став предтечею екзистенціалізму в літературі, випередивши Камю, Сартра та Кафку. Він першим почав психоаналітичне дослідження української літератури. 

Микола Куліш — український драматург, основоположник театру абсурду в українській драматургії.

Антін Крушельницький — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР, редактор шкільних хрестоматій з української літератури, видавець-редактор громадсько-літературних журналів, автор біографічного нарису “Іван Франко”, борець за незалежність України. Був розстріляний 3 листопада у Сандармосі разом зі своїми синами. Він був чоловіком української письменниці Марії Крушельницької, яка після арешту чоловіка та синів важко захворіла та померла у 1935 році.

Саме в такий спосіб – однією кулею на двох – НКВДист Матвєєв убив Леся Курбаса та Миколу Куліша. Через “конвеєр смерті” урочища Сандармох проходило настільки багато людей, що доводилося економити на набоях.

84 роки тому в лісовому урочищі Сандармох було винищено цілі школи української літератури, кіно, публіцистики, політики та науки. Як би зараз було з Україною, якби представники української еліти лишилися живими та продовжували діяльність – невідомо. Радянський Союз впроваджував сплановану стратегію щодо винищення української інтелектуальної самобутності та її заміни російською. І її наслідки ми відчуваємо досі.

• Нагадаємо, користувачів Facebook розізлив допис директорки Департаменту освіти і науки КМДА про те, як у Радянському Союзі було добре жити.