Насамперед слід зауважити, що надавати юридичну оцінку чомусь, що до юриспруденції належить лише за назвою – досить непросто. Презентацію СБУ радше мали б коментувати політологи, політтехнологи, а якщо згадати, що її публікація припала на третій місяць повномасштабної війни з Росією – фахівці з ментального здоров’я.

Однак, якщо самі ініціатори цього процесу хочуть трактувати його як юридичну, а не політичну діяльність, то спробуємо оцінити їх дії з цієї точки зору.

Почати слід з того, що опубліковану СБУ інформацію формально не назвеш свідченнями, адже Кримінальний процесуальний кодекс вимагає фіксувати слідчі дії (однією з яких і є допит) та отриману в  результаті їх проведення інформацію за допомогою складання протоколу, передбачає можливість застосування фото, аудіо- або відеозапису для цього.

Важливим є те, що зафіксована у будь-який з цих способів інформація не має містити ознак будь-якої обробки поза межами передбаченої законодавством. Натомість СБУ було опубліковано презентацію з кількох слайдів з нарізкою слів підозрюваного та відеокліп, у якому кадри з Віктором Медведчуком були перемішані з фотонарізкою з новин та тими самими слайдами.

Така презентація не може не викликати асоціацій зі ще однією гучною справою часів каденції Володимира Зеленського – справою Шеремета, за якою обвинувачені провели півтора року в СІЗО без будь-яких доказів їхньої вини. Так, на відміну від 2019 року, у 2022 обійшлись без брифінгу за участі президента, генпрокурора та міністра внутрішніх справ, які назвали трьох осіб винними у вбивстві не те що до вироку суду, а й до завершення слідчих дій. Проте формат надання “доказів” (які у справі Шеремета розсипались, щойно закінчився брифінг і почався судовий процес) є майже ідентичним.

Що безперечно відрізняє справу 2019 року від справи 2022, так це монополія влади на канали поширення інформації. Замість численних програм на десятках каналів, у яких справа Шеремета обговорювалась з усіх можливих точок зору, телебаченням транслюється позиція сторони обвинувачення, “підкріплена” коментарями очільника СБУ Івана Баканова, який стверджує, що слова Медведчука підтверджуються іншими доказами у цій справі. Щоправда, на відміну від слів Медведчука, інших доказів слідство не демонструє навіть у такій “розважальній” формі, як кліп з підозрюваним нардепом від ОПЗЖ.

Не зайвим буде й нагадати, що коли тема “вугільної справи” лише зароджувалась у публічній площині, в ЗМІ потрапили фотокопії підозри ексміністру енергетики Демчишину. Не слайди та відеокліп, а сам документ, складений більш-менш відповідно до формальних вимог КПК. Проте документ на понад 20 сторінок мало кого зацікавив, окрім журналістів і юристів, тому, вочевидь, в СБУ вирішили застосувати ефективніші способи СММ-просування.

Крім того, варто звернути увагу на особливості здійснення кримінального провадження під час дії режиму воєнного стану, а саме абзац 2 частини 11 статті 615 КПК України, який встановлює, що показання, отримані під час допиту підозрюваного у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації. 

Як уже зазначалось, з оприлюднених СБУ фото- та відеоматеріалів не вбачається, що ці вимоги були дотримані, що вкотре відсилає нас до того факту, що Служба безпеки оприлюднила не докази, а своє бачення ситуації у зручному для соцмереж форматі. Добре для політичної кампанії (втім, хай це оцінять експерти), погано для кримінального процесу.

Власне, на цьому можна було б і завершити розмову про доказову силу опублікованої СБУ презентації, але для повноти картини уявімо, що все озвучене й описане Службою безпеки справді існує в форматі належних та допустимих доказів, як того вимагає КПК. Що це означатиме?

Передусім слід пригадати – жоден з доказів не має наперед визначеної сили, про що прямо попереджає частина 2 статті 94 КПК України. Та ж стаття передбачає, що кожен доказ має оцінюватись з точки зору належності, допустимості, правдивості, а їх сукупність – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. В перекладі з юридичної на українську це означає, що поняття “залізобетонного доказу” не існує – навіть якщо один з доказів є належним та допустимим з точки зору КПК сам собою (наприклад, свідчення),  сукупність інших доказів у справі може нівелювати його.

Крім того, навіть в тому, що було оприлюднено СБУ, є певні невідповідності, як, наприклад, в датах – за словами Медведчука, Петро Порошенко звернувся з питанням щодо придбання “Прикарпатзахідтранс” у 2016 році, тоді як її нинішні власники розпочали цю процедуру ще влітку 2015, а про намір продати компанію з частиною трубопроводу було оголошено попереднім власником ще в 2014 і, відповідно, жодної потреби в сприянні Медведчука щодо придбання не було.

Або ж твердження про припинення прокачування дизелю трубопроводом у 2019 році, тоді як у 2021 році йшлось про прокачування до 20% об’єму всього українського ринку дизелю цією трубою.

Не менший подив викликають слова Віктора Медведчука, професійного юриста, держслужбовця з багаторічним стажем про те, що, виявляється, міністр енергетики є підлеглим президента. Або міністр внутрішніх справ (насамперед, якщо згадати взаємовідносини Арсена Авакова та Петра Порошенка протягом більшого часу їх перебування на своїх посадах). Саме ці слова Медведчука підводять нас до наступного абзацу.

Важливо розрізняти свідчення, надані свідком чи потерпілим, та свідчення, надані підозрюваним, яким є Віктор Медведчук. Перші несуть кримінальну відповідальність щодо сказаного ними – свідок за відмову давати показання і за давання свідомо неправдивих показань, а потерпілий — за давання завідомо неправдивих показань. 

Стосовно підозрюваного такого застереження закон не містить. Щобільше, підозрюваний має право(!), а не обов’язок давати свідчення, що означає можливість повідомляти слідству абсолютно будь-яку інформацію за власним бажанням і на власну користь без будь-якого формального ризику для себе. Те, що Віктор Медведчук робить саме це, підтвердив і очільник СБУ, зазначивши, що підозрюваний “співпрацює зі слідством”.

Це чудово гармонує з намірами обміняти Віктора Медведчука на полонених українських військових – він порівняно швидко виходить з СІЗО та уникає відбуття покарання впродовж довгих років (або щонайменше тривалого судового процесу з імовірним перебуванням в СІЗО весь цей час), а на його свідчення в СБУ є “монополія”, адже сторона захисту не матиме жодної можливості поставити йому власні запитання.

Щоправда, є ще питання, де Медведчук більше потрібен Кремлю – в Росії, чи в українському СІЗО в ролі “жертви режиму” для власної авдиторії. Однак обмін – це єдиний з можливих результатів співпраці для Медведчука, враховуючи норми статті 469 КПК України й кожен з варіантів принесе йому та стороні обвинувачення свої зиски.

Окрім усього переліченого, оприлюднення частини одержаної в процесі слідства інформації до завершення слідчих дій, до ознайомлення сторони захисту з матеріалами справи та тиражування її як “беззаперечного” доказу винуватості – дає підстави стороні захисту говорити про здійснення тиску на суд шляхом формування суспільної думки щодо “правильного та необхідного” рішення суду, що теж не зіграє на користь стороні обвинувачення під час судового розгляду справи (звісно, цей аргумент релевантний лише у випадку, якщо метою сторони обвинувачення є притягнення винних до кримінальної відповідальності, а не щось інше).

На завершення слід зазначити ще дещо. Справа Медведчука, насамперед публікація СБУ його слів, це дуже незначний епізод не лише на тлі російсько-української війни, ба навіть – передусім на тлі російсько-української війни та майбутньої України. Однак це прецедент, який формуватиме допустимі межі дій для наступних влад.

Якщо політичну боротьбу можна вести кримінально-процесуальними методами під час повномасштабної війни з Росією, це значить, що її можна вести такими методами в будь-який інший час. Нерозуміння цього, як і нерозуміння на третьому місяці повномасштабної війни фундаментальної відмінності України від Росії у всьому, включаючи змінюваність влади – створює не надто приємні перспективи для всіх, хто асоціює себе та своє життя з Україною. Включно з учасниками шоу.