ПОЛІТИКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ МІСТА НЕ ЗАБЕЗПЕЧИШ

– Почнімо з ситуації у Харківській міськраді. Не так давно депутати фракції Світличної в суді оскаржували ваше призначення секретарем міськради. На вашу думку, які шанси у них виграти цей процес?

– За мене проголосувало 73 депутати. І цим все сказано. Далі для одних – робота, для інших – піар.

– Тобто ситуація в сесійній залі 26 лютого, коли відбулася бійка між членами Національного корпусу і депутатом, теж піар?

– Ні. Це політичне хуліганство. Невпинно повторюю – міськрада поза політикою. Моє завдання, щоб Харків працював без збоїв. І ця робота щоденна. Ми працюємо, ми розвиваємо наше місто. Нам ніколи мірятися, у кого партія довша чи товща. Такою політикою життєдіяльність міста не забезпечиш.

Моя позиція проста: будь-хто, хто входить до міської ради, повинен бути там тільки з однієї причини – працювати в інтересах жителів Харкова і покращувати життя в місті. Будь-які інші цілі не вітаються.

Але ми також повинні запитати, як це сталося. Наші правоохоронні органи повинні розібратися. Необхідно дотримуватися закону як на вулицях Харкова, так і в міській раді.

– Наскільки я розумію, кілька місяців тому тут проходили обшуки або слідчі дії СБУ, коли вони перевіряли, як працює система електронного підпису, чи не порушували підпис покійного Геннадія Кернеса…

– Це не так. Була перевірка режиму секретності. Вони у нас раз на два роки або раз на рік – я вже не пам’ятаю – але проходять. Нічого надзвичайного не сталося. Це звичайна перевірка, абсолютно нормальна.

– Тобто це не стосувалося подання мера про ваше обрання секретарем?

– Абсолютно вірно.

– Є просто логічне запитання: як Кернес, перебуваючи у лікарні в Німеччині, міг скористатися електронним підписом тут?

– Не тут, а там.

– Там?

– Там. Дозвольте мені сказати ще раз, давайте дотримуватися закону. Все, що було зроблено Геннадієм Адольфовичем, було зроблено за законом. І це стосується не тільки подання моєї кандидатури на посаду секретаря, а й інших пропозицій, скріплених електронним підписом. Є юридична практика. Електронний документообіг стає звичайною практикою. Тим більше, якщо людина перебуває за межами міста або навіть країни. В цьому немає нічого особливого.

– Ваші опоненти навіть говорили, що Кернес, можливо, помер раніше, а ви спеціально відкладали інформацію про це, щоб провести необхідні вам рішення…

– Такими заявами можна вимірювати лише ступінь цинізму.

– Ви сказали, що більше 70 депутатів за вас проголосували. Тоді на що ті політичні сили, які подають позови зараз, розраховують? На те, що якщо вони, скажімо, об’єднаються в більшість, зможуть призначити свого представника?

– Більшість у міській раді сформовано. Ми готові співпрацювати з усіма, хто працює в інтересах міста. Суто політичні питання пропоную всім обговорювати в іншому місці. Від них не стає тепліше в квартирах, чистіше на вулицях, затишніше у громадському транспорті. Знову повторю – політикою життєдіяльність міста не забезпечиш.

– Із тих статей, які я прочитала про ситуацію в Харкові, у мене все-таки склалася думка, що є частина “слуг народу”, з якими у вас конструктивна робота, а частина незадоволена порядком сил. Можливо, вони пов’язані якось із попереднім головою обладміністрації Кучером? Чи має він якийсь вплив на цю фракцію?

– Коли він був депутатом, він був конструктивним. А оцінку його діяльності як голови обладміністрації дав Президент. Наскільки я знаю, на фракцію партії “Слуга народу” в міськраді він абсолютно не впливає.

ВИБОРИ ПОВИННІ ВІДБУТИСЯ ЯКОМОГА ШВИДШЕ 

– У вас попереду вибори. Ми не знаємо, коли вони відбудуться, але очевидно, що в той час, коли ви будете намагатися показати себе хорошим господарником, ваші опоненти будуть розхитувати ситуацію, а, отже, уникнути якихось політичних питань вам не вдасться.

– Вибори повинні відбутися якомога швидше. Я зацікавлений у цьому. Чому? Тому що харків’яни повинні вибрати свого мера. Стабільність – це сьогодні важливо. Тут і позиція Геннадія Адольфовича, і моя завжди була чіткою: політику – вбік. Місту потрібен хороший менеджер, той, хто вміє і буде ефективно працювати. І харків’яни повинні вибрати цю людину якнайшвидше.

А щодо опонентів, це вже їхня справа: як розгойдувати, що говорити, як критикувати, за що критикувати. Ви знаєте, у нас у Харкові люди розумні. Вони завжди все розуміють. Я буду продовжувати працювати для міста, а політики хай грають у політику.

– Які у вас, як у міської влади, зараз відносини з Офісом Президента? Тому що багато мерів скаржилися, що їм не вистачає діалогу.

– Робочі.

– З ким ви в основному спілкуєтеся? З Кирилом Тимошенком?

– Так.

– А з ним які стосунки?

– Робочі та конструктивні.

– У вас нещодавно була зустріч із Президентом. Щодо пожежі в будинку для літніх людей. Яке це було спілкування?

– Так, я зустрічав Президента. Була розмова щодо тих подій. Була нарада, на якій я разом із силовиками теж був присутній. Більше нічого.

– Чи обговорювали ви з Президентом дату виборів?

– Ніколи. Знаєте, навіть дуже цікаво було спостерігати, що пишуть у соцмережах. Ось приклад: ми вже вийшли, Президент сідає в авто їхати в аеропорт, і в цей час мені показують пост, що відбувається, мовляв, моя зустріч з Президентом щодо входження в партію “Слуга народу” або представництва і так далі.

– Просто були чутки, що вас могли призначити головою ОДА після Кучера.

– Були й такі чутки.

– А проводили з вами такі консультації?

– Люди люблять обговорювати політичні інтриги. І була така, як я розумію, ідея. Але можу вам сказати абсолютно точно, що для мене пріоритет міста Харкова був і залишається вище. Я маю на увазі, що сьогодні мені цікаво, мені здорово працювати в місті Харкові, я себе відчуваю тут на своєму місці. Це мій дім. Харків завжди був моїм домом, і я хочу зробити з нього найкраще місто для життя, роботи й створення сім’ї.

– Повернімося до виборів. Вашим головним конкурентом називають Добкіна. Ви його теж вважаєте своїм головним конкурентом на майбутніх виборах?

– Політика – для політиків, я сконцентрований на управлінні містом.

– Ухиляєтесь від відповіді? Чи ви для себе не вирішили, чи підете на вибори?

– Я для себе все вирішив. Але наразі у мене зовсім інші пріоритети – якісне щоденне управління життям великого міста.

– Які у вас відносини з ОПЗЖ?

– У мене є відносини з фракцією в міській раді. Точно такі ж, як і з будь-якою іншою фракцією. Але не більше того.

– А з політичною силою? Медведчук, Льовочкін, Бойко?

– Бойка бачив на похоронах у Геннадія Адольфовича. З Льовочкіним не бачився жодного разу. З Медведчуком – у глибокій молодості, коли були разом на футболі. Усе. Більше ні з ким. А, ще там є Рабінович. Бачив разів три теж.

– Вам близька їхня ідеологія чи у вас є щодо неї питання?

– Мені близька ідеологія харків’ян: перш за все – інтереси міста. Я – людина Харкова. Я не політик і не хочу їм ставати.

– Тобто просити вас коментувати історію з санкціями проти каналів Медведчука не варто?

– Давайте без цього, будь ласка. Ви в будівлі, в якій ми дуже давно визначилися, що тут немає місця політиці. Як тільки у когось починається політика – ідіть за межі цієї будівлі – на Майдан, на Сумську, тільки не тут. Тут вирішуються конкретні питання життя міста й проблеми містян.

– Можливо, у вас таке ставлення до політики тому, що ви свого часу поміняли кілька партій – з Аваковим були в “Нашій Україні”, а потім ви перейшли з Кернесом у Партію регіонів?

– Я ніколи не був у Партії регіонів. Я завжди працював і буду працювати для жителів Харкова.

– Але все-таки Кернес був…

– А я не був. Я поза політикою.

– І поза конкуренцією, як говорили в рекламі?

– Ну, це ми подивимося пізніше, але думаю, що так.

– Ще одне політичне запитання.

– Знову політичне?

– Як зауважив наш фотограф, який був на похоронах Геннадія Адольфовича, ви не спілкувалися з Добкіним. Це випадковість?

– А Добкін був на похоронах?

– Так, але досить швидко пішов, сказавши журналістам, що хотів попросити вибачення у Кернеса.

– Бог простить.

– Не розкажете, через що були ті розбіжності?

– Я не учасник цих розбіжностей. Було багато факторів. Але я вважаю некоректним про це говорити. Це залишиться між ними. І залишилося вже. Якщо Добкін попросив вибачення у Геннадія Адольфовича – отже, йому було за що просити.

КЕРНЕСА І ЯРОСЛАВСЬКОГО ПОМИРИВ ФУКС

– Після смерті Геннадія Кернеса багато почали говорити про те, що місто знову опинилося у сфері управління Арсена Авакова. Наскільки це так? Наскільки нинішній міністр внутрішніх справ впливає на своє рідне місто?

– У сфері управління?

– На політичне становище, радше.

– У сфері управління Арсена Борисовича Авакова перебуває Міністерство внутрішніх справ України. І, відповідно, всі його підрозділи, які базуються на території Харківської області та міста Харкова – це зона відповідальності Арсена Борисовича Авакова як міністра.

– Вас називають людиною, в якої дуже рівні відносини з усіма фінансово і політично впливовими людьми Харкова: і Арсеном Аваковим, і Павлом Фуксом, і Олександром Ярославським. Це дійсно так? Як побудувати відносини з такими людьми, розуміючи, що кожен з них хотів би впливати більше? Чи у вас давні дружні стосунки?

– По-перше, з кожним з цих людей, яких ви назвали, я знайомий дійсно давно. Як у харків’янина, який народився тут, все життя тут прожив, ніколи не виїжджав з міста, у мене, звичайно, є своя історія відносин з кожним з них. З кимось більше спілкуюся, з кимось менше. Я завжди буду спілкуватися з тими, хто зацікавлений зробити Харків краще.

– Наприклад, з Аваковим. Ви працювали ще у нього в адміністрації.

– Ви не з того почали. Ви почніть з іншого: що Кернес, я, Аваков, Шумілкін (колишній мер Харкова – ред.) і так далі – це було, як кажуть, одне середовище. Ми харків’яни і не те що перетинались один з одним – у нас були спільні інтереси.

– Щодо бізнесу?

– Ну, в той час у когось був бізнес, у когось не бізнес. Я ж теж колись був бізнесменом. У цьому колі ми всі були разом. Чому? Тому що це Харків. Тут потрібно народитися, тут потрібно жити, щоб це все розуміти. Можу вам сказати більше. Ну, не таємниця, що між Кернесом і Ярославським був період загострення.

– Так, кажуть, 7 років не розмовляли. А потім начебто ви їх і помирили. Як це було?

– Я докладав максимум зусиль, щоб вони помирилися. Я дуже багато разів розмовляв з Геннадієм Адольфовичем про те, що треба з Олександром помиритися, що нам нема чого ділити, не потрібно ворогувати. Але насправді примирив їх Павло Фукс.

– Я зараз вас трохи переб’ю і запитаю про те, що Кернесу вдалося за ці роки все добре зацементувати – ось цю харківську тусовку, харківське коло якесь, щоб вони всі були разом. І після його смерті думали, що кожна група почне тягнути ковдру на себе. Є таке?

– А хіба хтось на себе щось тягнув?

– Не знаю. Можливо, ми побачимо це пізніше, ближче до виборів. Як ви відчуваєте?

– З тих людей, яких ви назвали, ніхто на себе ковдру не тягне. Ці люди як раз розуміють важливість стабільності й розвитку.

– Це Аваков, Фукс і Ярославський?

– Так. Харкову потрібні стабільність і розвиток. Усі це розуміють. Ви знаєте, які інтереси є у кожного з тих, кого ви назвали, в місті Харкові? Аваков очолює МВС, і йому потрібен порядок у всій Україні. А в Харкові особливо – прикордонний регіон. Фукс, Ярославський – харків’яни. Їм хочеться бачити це місто таким же процвітаючим, як протягом усіх цих років, коли Кернес був мером.

Усі ми хочемо, щоб наше місто було кращим за всі міста України, і це правда. Ми хочемо, щоб місто розвивалося і було дійсно, знаєте, таким класним містом. Легким і класним.

– Класним? Тоді мені здається, що Харків не повинен бути містом тільки лавочок і парків. Тут має бути щось привабливе. Як родзинки в булці… Щоб тягнуло сюди. Для вас що б це могло бути?

– Я народився і виріс у Харкові. Тут я прожив усе своє життя і точно знаю, що Харків – це набагато більше, ніж місто парків, лавочок, магазинів. Харків – це найперше наші люди і культура.

Але говорити про те, що це не має бути місто лавочок і парків, добре зараз. Коли вони є. Є сад Шевченка – один з найкрасивіших. Є лавочки, які не розбиті. Але за всім цим потрібен догляд. Це щоденна робота.

А щодо родзинки, ну, по-перше, харків’янин – це дух. По-друге. Можу вам сказати, що ми, харків’яни, дуже любимо наше місто. І любимо його за те, що воно стабільне, і за те, що воно постійно розвивається. І темпи розвитку ми постійно збільшуємо.

Коли ми будували парк Горького з Геннадієм Адольфовичем, я практично півтора року жив там і проводив наради. Можу вам сказати, що тоді багато хто нас засуджував: мовляв, навіщо ви його будуєте, всі ці атракціони… На площі 66 гектарів – більше, ніж Ватикан.

Але сьогодні ніхто не сперечатиметься, що нам вдалося зробити з цього парку справжню родзинку. І він теж не стоїть на місці – парк Горького живе і розвивається. Ми побудували Будинок матері та дитини, добудовуємо футбольні поля, тому що вони затребувані. Поставили скейтодром, казковий будиночок. Тобто йде постійний процес вдосконалення: чи треба якусь інсталяцію поставити, чи фонтан на озері, чи будиночки для лебедів інші зробимо, чи кафе відкрити…

– Ось деякі харків’яни скаржаться, що будиночки для лебедів є, а воду теплу в їхні райони досі не дають або дають по годинах.

– Дають всюди теплу воду. Була проблема на ХТС, і вона вже вирішується. Я постійно стежу за тим, щоб усі служби міста якісно забезпечували потреби харків’ян.

МИ ДОМОВИЛИСЯ З ЯРОСЛАВСЬКИМ ВІДРОДИТИ “МЕТАЛІСТ”

– Що ви плануєте робити для міста далі?

– Тепер хочемо поліпшити наш зоопарк.

– Зоопарк можна розглядати як якусь конкуренцію з Фельдманом, який вже створив екопарк?

– Ці два проєкти немає сенсу навіть порівнювати. Про жодну конкуренцію йтися не може. Що таке екопарк у Фельдмана? Це приватний проєкт, який розташований за межами міста. Наш зоопарк – це зовсім інше. Зовсім інший рівень. І наша планка, напевно, найвища в Європі.

Я довго вмовляв Геннадія Адольфовича, що нам потрібно реконструювати зоопарк, і, врешті-решт, він погодився. Чому? Тому що коли я зайшов у старий зоопарк, подивився на нього, на цей жах, мені стало прикро за Харків, за цих нещасних тварин. Тому я об’їздив найуспішніші зоопарки Європи, ми вибрали звідти найкраще, і сьогодні втілюємо в життя тут, у Харкові.

– До того, як ми почали інтерв’ю, по телевізору йшов футбол. Ви були футбольним арбітром. Зараз для вас футбол – це що?

– Футбол – хобі. Але, на жаль, у Харкові футбольні традиції просіли на деякий час. І ми повинні їх відроджувати. Насправді Харків інфраструктурно готовий до великого футболу: стадіон є, тренувальна база теж. Ба більше, перший важливий крок уже зроблено – Харків повертає собі “Металіст”. Ми домовилися з Олександром Ярославським разом відродити команду. Маю велику надію… Упевнений, що разом – зусиллями міста, уболівальників та Олександра Ярославського – ми зможемо вивести “Металіст” не тільки у вищу лігу, але й поборотися за чемпіонство.

– Чому ви перестали бути рефері?

– Річ у тім, що мене якось затягли, не зовсім те слово, але якось наполягли, щоб я прийшов на роботу сюди, в місто. Я дуже був проти, скажу вам чесно. А поєднувати футбол і поїздки з роботою тут було неможливо. От і все.

– А коли вже почали займатися більше містом, ви часто були в ролі рефері між різними сторонами, як, наприклад, між Ярославським і Кернесом?

– Я не був рефері. Я ж сказав. Я дуже багато говорив з Геннадієм Адольфовичем, щоб вони порозумілися. Отримував відповідь: “Ігорю, я ж не сварився”. І доки він відповідав мені “я ж з ним не сварився”, я розумів, що примирення не буде.

– Кернес же був дуже запальною людиною. Бувало з вами таке, як з депутатами міськради?

– Ні. У нас не було такого, щоб ми переходили на підвищену тональність.

Але закінчимо вже про Ярославського. Як я говорив, це Павло Фукс поставив тоді жирну крапку. Я радий, що вони помирилися. І життя довело, що це величезний плюс і для міста. Коли настала біда – перша хвиля пандемії – ми всі разом тоді спрацювали чітко і злагоджено. Дуже багатьом людям допомогли.

– А у вас і зараз на прохідній дуже багато людей, які приходять з медичними проханнями. Ми осіб 20 бачили за 15 хвилин.

– Звісно. Ну, приходять не лише з медичними проханнями. Дуже багато різних питань, і, звичайно ж, медицина зокрема. На мій погляд, медицина потребує особливої ​​уваги. Відбулася невдала реформа. Треба виправляти ситуацію. Я завжди наводжу такий приклад: місто Харків – мегаполіс, понад 1,5 млн осіб, а швидка допомога не належить місту. Як таке може бути? Це життєво важлива функція. Людина не може викликати її, а ми на це не можемо вплинути. Так бути не повинно. Тому я вже запустив процес створення в Харкові муніципальної служби швидкої допомоги.

– Але, з іншого боку, ви ж не будете заперечувати, що сімейні лікарі дійсно почали отримувати більше і так краще для людей.

– Я за сімейних лікарів. Сімейні лікарі – це правильно. Але водночас дуже багато питань, пов’язаних з медициною, залишається у підвішеному стані. З цього стану – і не тільки в медицині – потрібно якомога швидше виходити.

В цьому і бачу своє завдання: зберегти всі досягнення Харкова і динамічно розвивати місто далі. У всіх напрямах.