Про це написала журналістка Зоя Казанжи у Facebook.

​​Десь 4 роки тому мене видалили з будинкового чату. На тлі побєдобєсія 9 травня я попрохала припинити страждати хєрнею і опублікувала статистику зґвалтувань радянськими солдатами  європейських в цілому і німецьких жінок зокрема.  Мої сусіди, які зараз сидять по кілька годин на день у паркінгу через прильоти російських ракет, якими щедро нас поливають онуки “побєдітєлєй”, дуже образились за “дєдов”.

На щастя, багатьом із моїх сусідів розвиднілось. Я вже писала, що розбанили мене практично в першу нашу відсидку в паркінгу. А після Бучі частина моїх сусідів взагалі почали писати українською мовою.

Після виходу російської армії з території Київщини світу відкрилася жахлива правда про звірства та знущання окупантів над місцевими жителями, зокрема про катування, вбивства та зґвалтування.

Я прочитала досить багато про сексуальні злочини під час різних воєн. І спогади очевидців, і звіти різних правозахисних міжнародних організацій.  Про трагедії японських “жінок для утіх” під час Другої світової війни, руандок на початку 90-х,  боснійок в тих же 90-х (Фочанська етнічна чистка), про сексуальне рабство з боку ісламістів стосовно єзидів і так далі.

Статистику про зґвалтування Червоною армією збирали німецькі лікарі. За їхніми даними, кількість жертв лише у Берліні становила від 95 до 130 тисяч, а загальне число німкень, які пережили цю трагедію, сягає двох мільйонів. Один із лікарів припускає, що кожна десята жінка згодом померла, переважно наклавши на себе руки. В середньому кожна з жертв, вік яких варіювався від 9 до 90 років, була зґвалтована 12 разів – в 1945 році в Берліні перебували близько 5 мільйонів радянських солдатів. Для багатьох жінок у віці від 80-ти до 90 років цей акт насильства виявився смертельним.

Деякі німкені згадують, що радянські жінки спостерігали за тим, як їх ґвалтують, і сміялися.

Солдати часто напивалися до такого стану, що не могли завершити статевий акт і користувалися пляшками – частину жертв скалічили таким чином.

Українська письменниця та художниця Емма Андієвська, яка в 1945 році в 14-річному віці опинилася разом з матір’ю в Берліні, згадувала, що коли в квартал увійшли радянські частини, майже відразу почалися зґвалтування. Перші дні над вулицею стояв суцільний дикий крик – це кричали жінки, до яких дорвалися радянські солдати.

Згідно ялтинським домовленостям, американці передавали німецьких полонених представникам Червоної Армії. Ось свідчення про одну таку “передачу”:

“Напівп’яні солдати Червоної армії, обвішані гвинтівками і кулеметами, вишикували беззбройних німців у шеренги. Вони  валили на землю жінок і дівчаток, зривали з них одяг і починали ґвалтувати своїх жертв просто перед строєм… Молода німецька жінка, трохи за тридцять, мати 12-річної дівчинки, стояла на колінах біля ніг російського сержанта і благала взяти її, а не доньку. Але її благання залишилися без відповіді. Німецькі чоловіки стояли, оточені кулеметними стволами.

Німці були зігнані в імпровізований табір, який оточили 30-ма танками. Радянські солдати знову і знову поверталися до німців, тягнучи жінок і дівчаток, яким не могла допомогти присутність чоловіків і батьків. Насильство тривало всю ніч, припинившись тільки перед самим світанком. Жінок притягли назад, як зламані ляльки, якими солдати натішились .

Німецьким чоловікам тієї ночі довелося зробити важкий вибір, і багато з них його зробили. Коли перші промені сонця впали на оточений танками луг, безліч німців не піднялося. Ті з них, у яких була хоч якась можливість, перерізали вени своїм дружинам, донькам і собі. Інші чоловіки задушили своїх дружин і дочок, після чого повісилися на бортах вантажівок. Вони вважали смерть кращою, аніж довге і болісне вмирання” (за свідченнями Іллі Ілько Селезньова, за матеріалами “Раса-Die Rasse”, документів Верховного Головнокомандування, спогадів очевидців).

Нащадки отих “воїнів” доїхали тепер до нас.

Саме тому мене завжди вивертає від теми “9 травня”.  Яке свято? Треба бути повністю відбитими на голову, щоб подібне святкувати.

Пам’ятати – так. Але не святкувати. Криваві ґвалтівники і вбивці.

    P.S.  Список книжок на тему:

Жінка в Берліні. Видавництво Комора (можна купити, до речі) – автобіографічна книжка німецької журналістки Марти Гіллерс,  в якій вона описує події від 20 квітня до 22 червня 1945 року в Берліні.

Навіщо я народилась дівчинкою (в інших перекладах – Чому у мене не було сексу). Габріела Кепп. Видавництво Зелений пес.

Коли прийшли солдати. Зґвалтування німецьких жінок наприкінці Другої світової війни. Міріам Ґебгардт.

Ми, діти насилля.  Міріам Ґебгардт.

Падіння Берліну. 1945. Ентоні Бівор.

Моє ім’я – Маріте. Альвадіс Шляпікас.

Війна все спише.  Леонід Рабічев