Спершу трохи історія питання. Після Революції Гідності постало гостре питання про створення нової антикорупційної інфраструктури. Влітку 2014 року Адміністрація Президента спільно з народними депутатами та громадськими експертами дійшла до згоди створити дві інституції НАБУ та НАЗК. Перші мали боротися з корупціонерами, другі займатися створенням системи з її запобігання та протидії.
До повноважень останньої увійшло дуже багато в частині протидії корупції у тому числі контроль за електронними деклараціями чиновників.
Закон про електронне декларування був ухвалений в березні 2016 після ветування його президентом (в ухваленому Раді тексті були правки, які відкладали кримінальну відповідальність за недостовірне декларування до 2017 року).
Вже тоді про цю норму велися жорсткі суперечки і дехто висловлював скепсис щодо її життєспроможності.
Зокрема ухвалення статті про покарання за незаконне збагачення у такій редакції заперечувало одну з ключових гарантій Конституції – презумпцію невинуватості.
Тобто, сама лише наявність у чиновника активів, походження яких не доведене – не може стати єдиною підставою для кримінального покарання. Це може бути підставою для звільнення особи з посади, відмові у призначенні або стартом для розслідування можливих фактів корупції. Але – не кримінальне переслідування.
І якщо Конституційний суд пішов за такою логікою – тоді рішення, по перше, відповідає Духу Конституції, а по друге – вина за його ухваленню лежить в першу чергу як на антикорупційних активістах, які лобіювали цю норму, так і на окремих народних депутатах, які намагались зробити собі персональний політичний піар.
До речі, пам’ятаєте спіч Порошенка, який прямо натякав своїм опонентам (включаючи Юлію Тимошенко), що тепер «голуби» ви будете пояснювати звідки у вас статки. Тоді опоненти тут же озброїлись тезою про вибіркове переслідування неугодних посадовців.
В принципі логічно – у країні у більшості топ-політиків походження майна не прозоре. Окрім того для нормальної роботи механізму контролю способу життя і видатків – треба було у пакеті приймати нульову декларацію та податкову (не кримінальну) амністію на рівні сплати до бюджету не менше 10% від задекларованих статків.
Однак незважаючи на очікування активістів чи політиків, кожний з яких думав використати цю норму у власних інтересах, повноцінно вона так і не запрацювала.
Не в останню чергу через те, що Національне агентство з питань запобігання корупції у ті роки загрузло у внутрішніх чварах, а НАБУ не отримало повноцінних доступів до е-декларацій та е-реєстрів майна та власності посадовців (Мін’юст тоді технічно заблокував ці спроби).
Тож по факту імплементація статті дозволила «вдарити» виключно по чиновникам середньої ланки.
Так, за оцінкою одного із законодавчих батьків цієї норми Миколи Хавронюка вона була відносно ефективною.
У своєму дописі на Фейсбуці він зазначив, що під час застосування цієї статті в 2019 році із 410 осіб, які постали перед судом як обвинувачені у цьому злочині, щодо 360 провадження були закриті, у т.ч. 306 у зв’язку із дієвим каяттям, 41 – зміною обставин, 5 – передачею на поруки; до 32 таких осіб застосовані громадські роботи, до 8 – штраф, 10 осіб звільнені від покарання; і жодна особа не засуджена до позбавлення волі.
Так само жодна особа із 533 не була засуджена за ст. 366-1 КК України до позбавлення волі і в 2018 році, але 499 із них були звільнені від кримінальної відповідальності, а ще 12 – від покарання.
Однак саме ця стаття, до якої було багато зауважень стала причиною подання до Конституційного суду від депутатів фракцій ОПЗЖ та групи За Майбутнє.
Якби Конституційний суд скасував тільки цю норму, то великих проблем в України на міжнародному фронті не виникло б. Наприклад, надання наступного траншу МВФ підв’язано під нову програму, в структурних маячках якої нічого не має про е-декларування.
Однак ситуація набагато гірша. У своєму рішенні суд пішов далі, де-факто знищивши НАЗК. Тобто Агенція існує, але ключові повноваження у неї забрані.
Окрім скасування кримінальної відповідальності за недостовірне декларування суд визнав неконституційними повноваження НАЗК з контролю та перевірки декларацій, відкритого цілодобового доступу до реєстру декларацій, проведення моніторингу способу життя. Скасовані права уповноважених осіб НАЗК та завдання уповноважених підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції.
Так само неконституційні тепер повідомлення про суттєві зміни у майновому стані декларантів, а також стаття Закону “Про запобігання корупції” про відповідальність за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.
Суд позбавив НАЗК прав мати доступ до реєстрів, складати протоколи про адміністративні правопорушення, вносити приписи про порушення вимог антикорупційного законодавства, проводити “антикорупційні” перевірки в державних органах (зокрема щодо захисту викривачів), звертатися до суду із позовами (заявами) щодо визнання незаконними нормативно-правових актів тощо.
НАЗК оперативно виконало рішення суду, закривши вчора ввечері доступ громадянам до реєстру е-декларацій.
У такій редакції це рішення дійсно може загрожувати «безвізовому режиму,» оскільки скасована не окрема норма статті, а повноваження всього Агентства. Тож чекаємо реакції міжнародних партнерів, реакція яких може бути більш ніж жорстка.
Тепер про судів, які проголосували за це рішення. Особливо, зважаючи на те, що вину в соцмережах часто за це покладають на Порошенка.
Зі ЗМІ відомо, що проти виступили лише четверо суддів: Лемак, Первомайський, Колесник і Головатий. Всі вони були призначені в Суд у 2016-2018, Первомайський – Радою, решта – Порошенком.
Президент Зеленський своїх суддів ще не призначав, а двох було призначено вже за його президентства, за рекомендацією з’їзду суддів.
3 суддів призначені Верховною Радою після Євромайдану, решта працює ще з часів Януковича. 3 посади наразі вакантні.
Цей самий суд півтора роки тому розпустив парламент на догоду Зеленському, за що останній назвав його чесним, незалежним і неупередженим.
Сьогодні ж через чесний Суд зберуть засідання РНБО, а секретар Радбезу говорить про загрозу нацбезпеці.
А загроза прийшла від тих, які начебто підставляли президенту плече у голосуваннях – ОПЗЖ і «За майбутнього».