Про роботу батальйону #Буквам розповіла 25-річна парамедикиня Катерина Галушка. 

– Як з оснащенням необхідними медичними засобами у військових зараз, в яких пропорціях забезпечення від держави та волонтерів (придбання самостійно)?

– 95% – це все імпорт і те, що нам привозять волонтери. Імпорт відбувається коштом донатів, які приходять на рахунки госпітальєрів. Це все закуповується відповідно у тій кількості, яка потребується, і найбільше використовується в ході роботи з пораненими на передовій. Ну, і якісь 5% – це українське. 

Річ у тому, що багато українських виробництв після 24-го лютого зупинилися, а те, що залишалося — порозбирали або пороздавали на ЗСУ, тому ми почали закуповувати масово за кордоном. Волонтерські групи з різних країн, і з України зокрема, нам передають все необхідне устаткування. 

– Як з навичками користуватись цим у госпітальєрів зараз?

З навичками у госпітальєрів проблем немає, бо до війни ми проводили 7-денні вишколи, і більшість людей була з досвідом. 

Після 24-го лютого з’явилося достатньо новеньких. Вони проходять 4-денні курси без відпрацювання в полях, але їхні навички все ще доволі хороші. Якщо ж вони чимось не вміють користуватися, поруч завжди є хтось досвідчений, хто покаже і розкаже, як це робити. 

У ЗСУ у медиків, власне, проблем немає: вони знають, що вони роблять, і роблять доволі якісно. Проблема залишається на самих позиціях, де військові самі собі намагаються допомогти: часто стається так, що неправильно та не ефективно накладено турнікет. Іноді буває слабка тампонада скрізного поранення, але, в цілому, це приходить з досвідом. Рано чи пізно усі військові цьому навчаться. Також для них проводять курси надання першої медичної допомоги, перш ніж вони вирушають у зону бойових дій.

– Як виглядає робота, як взаємодіють із військовими (на рівні командування підрозділами, особистих контактів) щодо евакуації поранених?

Роботу медичного батальйону, як ЗСУ, так і госпітальєрів, можна поділити на 4 лінії:

1. Кейсова: саме на ній працюю я і двоє членів мого екіпажу. Батальйон виїздить на позиції, забирає поранених та надає у перші 15-20 хв невелику, але необхідну для зупинки масової кровотечі і забезпечення функціональності дихання, допомогу.
2. На другій лінії працюють із вже з необхідними ліками, дифузіями. Там знаходяться не лише парамедики, а й лікарі.
3. Передача в профільні госпіталі, які знаходяться в тилу зони бойових дій, або на стабілізаційні пункти. Пораненого ще раз повторно оглядають. Відбувається хірургічне втручання, якщо це необхідно.
4. Шпиталь, віддалений від зони бойових дій.

Кожен підрозділ чи бригада можуть надіслати госпітальєрам запит, якщо у них є потреба у додаткових медичних групах. Дуже часто медиків може не вистачати у підрозділах. 

Військові дають запит до госпітальєрів, ми приїздимо, закріплюємося за ними і починаємо працювати в зоні цих бойових дій. 

Взаємодіємо ми напряму з ЗСУ. Якщо їм потрібна підтримка на місцях, де ми не 100% закриваємо, то вони викликають госпітальєрів на цю допомогу. Якщо є декілька поранених (понад 1-2), і вони – середньої важкості, або доволі важкі, то госпітальєри комунікують одразу з ЗСУ, а вони, своєю чергою, відправляють на зустріч додаткові реанімобілі. Ну, і сам контакт в тому, що госпіталі і стабілізаційні пункти знаходяться в юрисдикції ЗСУ. Ми близько з ними співпрацюємо, повідомляємо їм інформацію про поранених.

У шпиталях працюють професійні люди. Медики з ЗСУ дозволяли госпітальєрам вчитися у них, спостерігати за процесом вилучення куль, осколків. 

Самі медики у підрозділах працюють за принципами госпітальєрів. 

– Які найбільші потреби у військах на сьогодні з точки зору парамедика (забезпечення, специфічна підготовка тощо)?

Більше вчити військових, які не є медиками чи парамедиками, надавати собі першу допомогу. Є турнікети, які військовий може сам собі накласти, і це дуже важливо зробити в перші 30 секунд поранення, бо після початку масової кровотечі саме після цього проміжку часу людина починає втрачати свідомість. Госпітальєри, на вишколах, наприклад, відпрацьовують накладання турнікетів по кілька десятків раз, щоб встигнути за 30 секунд. 

Я вважаю, що ЗСУ треба більше парамедиків і більше підготовлювати саме профільних парамедиків, тому що дуже часто декілька позицій можуть бути без парамедика. 

Ну, і забезпечення, я не помічала, щоб чогось не вистачало. Навпаки, є перебір. Деякі волонтери надсилають ЗСУ неякісні турнікети, і наразі це наша найголовніша проблема і головний біль, бо коли кажуть, “аби щось було. Краще це, ніж нічого”, а виходить, що це коштує людині життя. Тому необхідно на всіх рівнях перевіряти, що тобі надсилають і чим забезпечують.

– Чи доводилось надавати допомогу пораненим росіянам?

– На сьогодні мені не доводилось надавати допомогу пораненим росіянам, але для мене це питання дуже складного морального вибору. З одного боку, перед тобою – твій ворог, і тобі б не хотілось його рятувати, відверто, тому що ця людина прийшла вбивати на твою землю твоїх людей, і, ймовірно, будь така можливість, вбила б і тебе. Вона вбиває твоє цивільне населення, плюндрує твою країну. А з іншого, як людина, у якої є друзі і дуже близька людина у полоні, я б врятувала пораненого росіянина для того, щоб поповнювати обмінний фонд. Тому, якщо він мені попадеться в руки, я його врятую. 

– На фото у Twitter у Вас – карабін «Цвіркун S» від Flarm в калібрі 9х21, карабін в аналогічному калібрі був в госпітальєрки Кіри Нечай. Чим зумовлений вибір саме такої зброї в такому калібрі, є якісь суттєві причини, чи просто випадковість?

Карабін «Цвіркун S» був обраний за наявності того, що було в магазині. По-перше, “Цвіркун” – доволі хороший для роботи парамедика. Я не повинна відстрілюватися чи володіти зброєю. Ця зброя на крайній випадок, але для самозахисту ідеально підходить. 

Але в мріях – придбати собі напівавтоматичний карабін “Перун Х15”, створений на основі Арки 15 [гвинтівка RA-15], цивільна версія якої дозволена в Україні для придбання і використання цивільними. У ній натівський калібр 5,56. Тому я чекаю можливості. 

Для людей додам: вірити і боротися попри все. Навіть якщо лякають втрати, навіть якщо страшно, коли читаєш при полонених — мусиш боротися та допомагати воїнам. Щоб смерті та складні випробування не були даремними.