Перебіг президентської кампанії в Білорусі суттєво відрізняється від українських реалій. Дату голосування, наприклад, визначав парламент, і серед варіантів було не лише 9-е, але й 30-е серпня – день народження Лукашенка. У Білорусі відсутня не лише “війна соціологій”, але й несанкціоновані соціологічні дослідження як такі.

Виборці визначаються “за приладами”, в умовах існування машини державної пропаганди та популярності російських медіа в білоруському суспільстві. Зустрічі з виборцями проходять у чітко відведених для цього місцевою владою місцях, четверо з п’яти кандидатів у президенти – позапартійні. З 1989 членів виборчих комісій лише 2 (двоє) представляють опозиційні політичні сили. Можливістю проголосувати достроково на президентських виборах протягом лише двох днів скористався кожний восьмий виборець. Передвиборча програма Олександра Лукашенка була оприлюднена за 5 днів до дня голосування.

У будь-якому випадку цьогорічні вибори стали найскладнішими для Олександра Лукашенка. Якщо під час попередніх кампаній його конкурентами ставали переважно представники націонал-демократичного табору (у грудні 2010 року під час мітингу на мінській Плошчі правоохоронці затримали зразу п’ятьох кандидатів у президенти), то цього року опоненти з’являлися начебто нізвідки. Для прикладу, незареєстрований кандидат у президенти Валерій Цепкало у 1994 році був одним із керівників штабу Лукашенка, згодом організував парк високих технологій, а напередодні виборів звернувся до Путіна з закликом врятувати демократію в Білорусі. Низку резонансних заяв Цепкало зробив у Києві, і про їхню природу ми ще згадаємо.

Колишній керівник “Белгазпромбанку” (афільований з російською енергетичною монополією, його він очолював 20 років) Віктор Бабарико після оголошення про участь у президентській кампанії став ледь не кумиром певної частини білорусів, хоча в його активі були насамперед дії як мецената. Доволі технологічний старт кампанії Бабарика білоруські правоохоронці перервали на злеті, звинувативши його у фінансових зловживаннях. На день голосування Бабарико з сином перебувають у слідчому ізоляторі. Суто номінальними є шанси на перемогу Андрія Дмітрієва, Анни Канопацької (колишня парламентарка) та Сергія Черечня, єдиного з кандидатів, який представляє політичну партію – Білоруська соціал-демократична громада.

Головною конкуренткою Лукашенка наразі виглядає Світлана Тихановська, дружина відеопродюсера Сергія Тихановського, затриманого білоруськими силовиками ще у травні. Той минулого року розпочав відеопроєкт “Країна для життя”, розповідаючи про особливості білоруських реалій у різних куточках країни. Навесні він помітно загострив власну політичну риторику, почав порівнювати Лукашенка з тарганом, закликати приносити на акції капці для відповідної показової прямої дії.

До речі, збір підписів на підтримку Тихановського та Бабарика теж носив доволі технологічний характер – акції пролонгованої дії. Практично одразу після затримання Тихановського прапор передвиборчої боротьби підхопила його дружина Світлана, вчорашня домогосподарка. Після заяви Лукашенка про неспроможність жінки керувати Білоруссю на допомогу Тихановській прийшли дружина Цепкала та представниця штабу Бабарика, утворивши своєрідний тріумвірат. У результаті вийшла мильна опера на політичний лад з помітною російською підкладкою.

В активі Світлани Тихановської – 50-тисячна зустріч з виборцями на мінській площі Бангалор, яку називають наймайсштабнішою подібною акцією у новітній історії Білорусі. Вона виступає перед виборцями російською, головна передвиборча обіцянка – проведення чесних виборів за пів року після її перемоги. Лукашенко за кілька днів до дня голосування виступив зі зверненням до білорусів, півтори години оспівуючи “унікальний шлях Волошкової”. Очевидно, що виступ Лукашенка завершився овацією присутніх – у Білорусі інакше не буває. Проте на певні особливості кампанії потрібно звернути увагу вже зараз.

В українських медіа неодноразово цитували різноманітні варіації на тему “Лукашенко 3%”. Такі цифри начебто показало анонімне опитування у білоруському сегменті Twitter ще навесні. Однак є підстави припускати, що опоненти чинного президента видають бажане за дійсне, транслюючи здебільшого сигнал у зовнішній світ. Левова частка економіки Білорусі перебуває у державній власності, кожен четвертий працівник працює на державних підприємствах, і патерналістські настрої в суспільстві є доволі сильними. У Білорусі фактично відсутній питомий ґрунт для вирощування альтернативного владі кандидата в президенти.

Лукашенко під час пандемії коронавірусу зарекомендував себе Covid-дисидентом. У країні захворіли на Covid-19 понад 68 тисяч громадян, трохи менше 600 стали жертвами хвороби. Президент Білорусі пройшов протягом кількох місяців шлях від твердження про лікування ковіду “трактором, лазнею та горілкою” до зізнання про перенесений на ногах безсимптомний коронавірус. Експортоорієнтовану економіку Білорусі негативні тенденції світової економіки не оминули, і чимало громадян країни відчувають проблеми на стані власного добробуту.

Ситуація для Білорусі ускладнюється стрімким  зникненням “хімії” у відносинах Мінська та Москви. Наприкінці 90-х років ХХ століття саме Лукашенко виступав локомотивом створення Союзної держави Росії та Білорусі, сподіваючись її очолити. Проте президентство Путіна перекреслило його амбітні плани, ба більше – примусило його вести затяжні переговори про збереження політичного та економічного суверенітету Білорусі. Показова ілюстрація – білоруська ГТС має назву “Белтрансгаз-Газпром” і працює в інтересах Росії. Лукашенко любить говорити про білорусів як “росіян зі знаком якості”, проте знаходити спільну мову з Москвою Мінську стає все складніше.

Зазначу, що з початку 2020 року спостерігається обережне потепління відносин між Заходом та Лукашенком. У Мінську побував держсекретар США Майк Помпео, туди готується відправитися після 15-річної паузи посол США Джулі Фішер, яка згадала на слуханнях у комітеті з міжнародних справ Сенату про обережний прогрес у демократизації Білорусі. На білоруські НПЗ (їх називають одними з найкращих у Європі) надійшла партія американської нафти. Євросоюз погодив певну лібералізацію візового режиму для Білорусі. І саме з розрахунку на західну аудиторію Лукашенко “розіграв Вагнера” за власною партитурою.

У ніч на 29 липня білоруські спецслужби затримали 33 найманців російської ПВК “Вагнер”, які поселилися неподалік Мінська. На думку правоохоронців, вони прибули для дестабілізації ситуації під час виборів, загалом “вагнерівців” біля двох сотень. Спроби різних російських медіа та Telegram-каналів розповісти про “український слід” або заплутати сліди спростував особисто Лукашенко. Схоже, він свідомо обрав “Вагнера” з огляду на широку відомість про злочини цієї компанії на Заході та можливість “продати” багатьом білорусам образ ворога-найманця, який зазіхає на Білорусь. На її сторожі, зрозуміло, за офіційною версією, стоїть сам Лукашенко. Що стосується інформаційного залпу Цепкала, то він виглядає асиметричною відповіддю Кремля на затримання “вагнерівців” у Білорусі.

Телефонна розмова Лукашенка та Зеленського, під час якої український президент наголосив на необхідності видачі “вагнерівців” Україні, є елементом великої політичної гри. Розраховувати на швидке рішення у цьому питанні не варто ані з юридичних, ані з політичних причин. Президент Білорусі й надалі буде маневрувати, орієнтуючись у власній партитурі на “слухачів” з Москви, Вашингтона та Брюсселя. Тому варто розуміти, що навіть один переданий Україні “вагнерівець” радикально змінить ставлення Кремля до Лукашенка.

Прогнозувати результат президентської кампанії у Білорусі можна вже зараз: Лукашенко з високою ймовірністю переможе у першому турі. Основна інтрига полягає у тому, як зустрінуть співгромадяни звістку про його перемогу, якими будуть дії штабу Тихановської та зовнішніх гравців. Наприкінці липня лояльність білоруських спецслужб до влади отримала емпіричне підтвердження, але це не відкидає варіантів гібридних проявів. Мабуть, саме тому з 10 серпня білоруських резервістів будуть призивати для проведення зборів…