#Букви згадують біографію та обставини вбивства Ігоря Білозіра.

“Скільки себе пам’ятаю, завше світили мені вікна в задумі розмаю і рушники на стіні…”. Цю пісню молодші покоління пам’ятають у виконанні відомого персонажа українських мемів – Петра Щура, жителя села Мужилів Підгаєцького району Тернопільської області. Записана у 2006 (“шестому”) році, пісня “Мамина світлиця” у його виконанні досі звучить у соцмережах, в різноманітних мемах і музичних обробках.

За кумедною безпосередністю Щура, його щирим бажанням продемонструвати хист до співу та за загальною атмосферою відео губиться лірика самого оригіналу.

Вірш українського поета Богдана Стельмаха “Мамина світлиця”, музика Ігоря Білозіра – пісня розповідає про знайоме кожному із нас: ніжні, меланхолійні спогади з дитинства, рідний дім і туга за світлими часами, які назавжди відійшли у минуле.

Ігор Білозір народився 24 березня 1955 року в селі Радехів Червоноградського району Львівської області. Хист до музики та написання пісень демонстрував ще з дитинства – у сьомому класі він написав першу пісню. Перші музичні композиції юнака виконував шкільний вокально-інструментальний ансамбль, який брав участь не лише у шкільних заходах, а й грав на весіллях і танцях. Уже невдовзі, у 1969 році, на Львівському радіо в передачі “Мандрівний меридіан” відбувся перший професійний запис.

Навчався у Львівському музично-педагогічному училищі та Львівській консерваторії, проте диплому про вищу освіту так і не отримав, стажувався у США та Канаді. Від 1977 року Ігор Білозір був керівником ВІА “Ритми Карпат” Львівського автобусного заводу, а з 1979 художнім керівником і солістом ВІА “Ватра” Львівської обласної філармонії. Його пісні “Ватра” виконує і понині.

У 42 роки Ігор Білозір отримав звання Народного артиста України.

8 травня 2000 року у кав’ярні “Цісарська кава” Ігор Білозір у компанії святкував День народження одного з друзів, і тоді товариство заспівало пісню композитора – “Перший сніг”. Це не сподобалося компанії молодиків поряд – вони у цей час гучно слухали російський шансон. Вони у грубій формі попросили припинити заважати їх слухати російську музику.

“Серед нас присутній народний артист України Ігор Білозір. Ми виконуємо його пісню”, – відповів на це журналіст Микола Гнатовський. Після чого молодики за сусіднім столом почали вигукувати образливі репліки щодо української мови та українців загалом.

Зауважимо, найактивнішим фігурантом цих антиукраїнських випадів був Дмитро Воронов – син першого заступника начальника Львівського міського управління МВС. Сам Дмитро служив старшим лейтенантом у відділі Західного оперативного командування, що займалося контррозвідкою. Його товариш, що сидів поруч, Юрій Калінін – колишній солдат прикордонних військ.

Саме Воронов перевів конфлікт у бійку, попри бажання Білозіра (який тоді навіть не співав) примиритися. Ось як про те, що було далі, пише історик української естради Михайло Маслій:

“Дмитро Воронов, проходячи біля столика, де сидить Білозір, несподівано сильно б’є його по голові. Білозір вдаряється потилицею об стінку павільйону кафе, падає зі стільця. З носа йде кров. Перша кров. Але це – не перший удар. Воронов уже кілька разів поривався до Білозіра”.

Конфлікт, що розпалився, зупинив патруль міліції, що прибув на місце. Проте, “надиво”, сина високопосадовця ніхто не затримав. Тому агресивні проросійські молодики на цьому не зупинилися: вони хотіли розправи над українським композитором.

Коли Білозір з Гнатовським вийшов з кафе та вже направився додому (житла пісняра було якихось 500 кроків), Воронов і Калінін їх наздоганяють і починають бійку. Гнаторвський зумів втекти (однак, його й не доганяли), а от Білозіра молодики відразу кинули на землю, і, лежачого, почали бити ногами. Він сили ударів, як згодом виявиться, у Воронова утворилася тріщина на кістці ноги. Білозір отримав пролом черепа – смертельний для нього.

Це все відбувалося на очах у десятків людей в центрі Львова.

20 днів медики боролися за життя Ігора Білозіра. Але через завдані травми 28 травня 2000 року він помер у Клінічній лікарні швидкої допомоги Львова на Миколайчука.

За свідченнями очевидців, “правоохоронна” система зробила максимум, щоб Воронов за скоєне поніс мінімальну відповідальність.

Як згодом сказав поет Богдан Стельмах, Ігорю Білозіру не вибачили саме його української пісні – “І то де – в серці Галичини, яка, як вважали, має сили протистояти русифікації. Але якщо так, то скоро взагалі українцям стане небезпечно жити вже навіть у Львові!”

Цей текст присвячується саме молодшому поколінню, яке не пам’ятає вже Білозіра та знає його творчість із мемів з Петром Щуром. Композитор і пісняр заслуговує на те, щоб лишитися у вічності не лише у кумедно-спотвореному вигляді.

А також цей тест для тих, хто переконаний, що війна почалася 24 лютого 2022 року та шукає у цьому “відкритті” виправдання своїй попередній лояльності до РФ. Війна почалася не у 2022, і навіть не у 2014 роках. Вона триває століттями, тільки з різною гостротою перебігу. І вбивство у 200-му році українського пісняра у центрі Львова представниками “російського світу” – тому черговий доказ.