Карл ХІІ є одним з найвідоміших королів Швеції та, можливо, одним з найвідоміших європейських правителів свого часу. Українській аудиторії Карл ХІІ може бути відомий перш за все завдяки його союзу з гетьманом Іваном Мазепою. Проте сьогодні ми говоритимемо не про українські сюжети в житті цього короля, а про обставини його загибелі.

У 1716 році стартувала “Норвезька кампанія” Карла ХІІ, яка відбувалася під час Великої Північної війни. Кульмінацією виступу шведів стала облога фортеці Фрідріхсхальд на території Норвегії. Станом на 30 листопада 1718 року траншеї, викопані шведськими військовими, знаходилися у безпосередній близькості до мурів твердині. Ввечері цього дня Карл ХІІ проводив інспекцію передових позицій свого війська. Саме тоді життя монарха обірвала куля, яка вразила його в ліву скроню та пройшла навиліт (фото муміфікованої голови короля з вхідним і вихідним отворами можна знайти в Мережі). 

Відтоді минуло вже понад три сотні років, проте обставини загибелі короля досі остаточно не з’ясовано. Серед науковців існують різні версії тих подій: одні вважають, що фатальний постріл здійснили оборонці фортеці, проте інші доводять, що короля вбили його ж піддані.

Першим про загибель короля у своїх листах писав граф Фредерік Гессен-Кассельський. Вельможа вважав, що Карла ХІІ було вбито пострілом в ліву скроню з оборонного озброєння фортеці. В інших джерелах того часу зафіксовано свідчення про постріл з правого боку. Така версія розвитку подій допускає наявність кілера, який міг вбити короля, оскільки фортеця знаходилася ліворуч від шведських окопів, де стояв Карл в момент своєї загибелі. 

У 1988 році дослідник Гунар Гренандер опублікував статтю, у якій, спираючись на результати балістичної та топографічної  експертиз, дійшов до висновку, що короля не могли вбити вогнем зі шведської зброї. Натомість автор вважає, що Карл ХІІ був вбитий свинцевою картеччю, яка була випущена з оборонного озброєння фортеці. 

Таке припущення дослідник базував на експериментах медичного експерта Густава Гултквіста, який в 1930-х роках провів низку тестів. Аби пройти через череп навиліт, куля мала розвинути швидкість щонайменше 150 м/с, а куля, яка рухалася на швидкості більше ніж 225 м/с мала розтрощити череп на друзки. Початкова швидкість польоту кулі з мушкета XVIII ст. складала близько 400 м/c, чого більш ніж остатньо для того, аби знищити голову жертви. З огляду на це Гульквіст і Гренандер відкидають можливість пострілу в короля зі шведських позицій.

Один з аргументів на користь теорії вбивства Карла ХІІ кілером полягає в характері пошкоджень, завданих свинцевими кулями, які стояли на озброєнні тогочасних військ. Подібні набої при влучанні у кістку, залишали по собі значну кількість уламків, проте в черепі Карла ХІІ їх не було виявлено під час рентгенографічного дослідження, проведеного у 1917 році. Достеменно відомо, що ву1709 р. король отримав поранення ноги в бою. Воно було завдане саме свинцевею кулею, а в кістці, куди вона влучила, було виявлено безліч дрібних уламків снаряду. 

Відсутність аналогічних решток кулі в черепі Карла ХІІ наштовхує дослідників на думку, що фатальний постріл було здійснено не свинцевою кулею. Натомість, життя монарха обірвав снаряд, зроблений з іншого матеріалу. Саме тому Карл Нордлінг припускає, що історія загибелі шведського короля – це типовий приклад політичного вбивства, адже лише найманий вбивця міг би використовувати специфічні боєприпаси, які не мало на озброєнні військо. 

Можливий вид снаряду – це, як не дивно, ґудзик. У музеї шведського міста Варберг зберігається “Ґудзик-куля”, яким начебто могли вбити короля. 

В XVIII ст. ґудзики для військової форми виготовляли зі свинцю, а їхня оболонка була латунною. Згідно з легендою, Карл ХІІ був невразливим для звичайних куль, а вбити його можна було лише якоюсь з його власних речей, тож потенційний вбивця міг використати ґудзик з одного з багатьох мундирів короля. Українському читачу цей сюжет може нагадати історію про карпатського опришка Олексу Довбуша. За легендою, у 1745 році його начебто застрелили срібною кулею, бо Довбуш був “нечистою силою”, з якою міг впоратися лише такий набій. 

Для сучасної людини таке пояснення використання настільки специфічного “снаряда” може видатися дивним, проте не варто забувати, що ми говоримо про доволі давні часи – першу половину XVIII ст. Час, коли атеїзму ще навіть не існувало як явища, а забобони були частиною життя тогочасних людей. Гіпотезу про “спеціальну кулю” для Карла частково підтверджують дослідження початку 2000-х років. Тоді Марія Аллен та Ульф Петтерсон порівняли ДНК, яка збереглася на ґудзику, з тією, яку вдалося виділити з крові на рукавицях загиблого монарха.

В результаті дослідження науковці дійшли до висновку, що ДНК з обох зразків має характерні ознаки, що зустрічаються лише в 1% шведів. Проте на “ґудзику-кулі” було знайдено фрагменти ДНК, які могли належати ще бодай двом різним людям. Тому не можна з упевненістю сказати про те, що саме цей предмет обірвав життя короля. 

З іншого боку, історик Кард Норлдінг зазначив, що свинцевий ґудзик в латунній оболонці це саме той предмет, який скоріше за все був використаний вбивцею короля. Таке припущення науковець висловив базуючись на тому, що на початку XVIII ст. срібних або бронзових куль не виготовляли, як і свинцевих куль в оболонці з м’якого металу. Натомість свинцеві ґудзики з латунною оболонкою точно існували. Ба більше, діаметр кульового отвору в капелюсі Карла ХІІ складає 19,5 мм, а вже згаданий “ґудзик-куля” з музею у Варберзі має саме такі розміри.

Але як ця таємнича “куля” була знайдена? Нібито якийсь шведський вояк, що брав участь в облозі Фрідріхсхальда, був на полі бою в день загибелі Карла ХІІ. Коли солдат дізнався про вбивство правителя, він підійшов до траншеї, в якій це сталося, підібрав ґудзик-кулю та забрав його додому. Згодом вояк начебто викинув кулю в канаву, в якій її відкопали вже в 1920-х роках. Карл Нордлінг цілком справедливо зауважив, що ця історія виглядає фантастичною, проте вона не є неможливою.

В історії з вбивством Карла ХІІ важливо і те, що ніхто не бачив моменту загибелі правителя. Тоді всі офіцери стояли в самій траншеї, а король виглядав з-за бруствера, коли його вбили. Військові, які першими побачили тіло короля, пізніше згадували, що рани на його голові не були характерними для поранення від картечі чи він гарматного ядра. Натомість поранення нагадувало постріл з мушкета або пістоля. 

Інженер Бенґт Вільгельм Карлберґ, який брав участь в облозі Фрідріхсхальда, у своїх мемуарах писав, що з “нової” траншеї, яка знаходилася в кількох десятках метрах від “старої”, де стояв Карл, можна було побачити його голову, коли він виглядав з-за бруствера. Тож і потенційний вбивця міг знаходитися саме там. 

Ще однією важливою деталлю, зафіксованою у спогадах Карлберґа є те, що в день загибелі короля на полі бою постійно відбувалася стрільба з артилерії та стрілецької зброї. Таке уточнення є важливим, оскільки кілер міг здійснити постріл зі своєї зброї в момент масованого артилерійського обстрілу, коли звук від пістоля або мушкета не було б чути.  

Якщо Карла ХІІ й справді вбили власні піддані, то навіщо їм було це робити? Карл Нордлінг вважає, що головним мотивом до усунення монарха стало запровадження додаткових податків. Станом на 1718 рік, Швеція перебувала у стані війни майже два десятиліття, тож ресурсів на продовження конфлікту було вже небагато. А новий податок міг стати бодай тимчасовим розв’язанням такої проблеми. Тодішній міністр фінансів барон Георг фон Герц постійно підвищував податки, хоча шведська знать виступала проти цього. Напряму усунути Герца було вкрай складно, адже після цього король почав би репресії проти тих, хто приймав участь у цьому. Тому, припускає К. Нордлінг, змовники мали на меті вбити Карла ХІІ, аби потім безперешкодно розправитися з ненависним міністром. Такий розвиток подій видається ймовірним з огляду на те, що вже за два місяці після загибелі короля барона фон Герца було заарештовано, а невдовзі страчено. 

Мотив вбивства з’ясовано, але поки не зрозуміло, хто міг вбити короля. Вище йшлося про “ґудзик-кулю”, яким могли застрелити Карла ХІІ. Це була свинцева кулька в латунній оболонці. Навідміну від звичайної свинцевої кулі, такий снаряд не залишив би уламків в черепі короля. Карл Нордлінг припускає, що про таку особливість “ґудзика-кулі” мав би знати генерал Карл Кронштед, який був досвідченим артилеристом у шведському війську. Нордлінг аргументує свою думку тим, що Кронштедт був одним з провідих фахівців з балістики у тогочасній Європі. 

А щоб замаскувати вбивство з мушкета з 10 метрів під випадкове влучання ворожої картечі з великої відстані, Кронштедт міг зарядити в зброю меншу кількість пороху, ніж зазвичай. Менша кількість пороху означала нижчу швидкість польоту кулі. Якби вбивця скористався повним зарядом пороху при стрільбі з близької відстані, то череп Карла розбило би на друзки та було б очевидно, що стрілець знаходиться десь поруч. 

Регулювати швидкість польоту кулі шляхом заряджання різної кількості пороху в мушкет було можливо. Але припущення про те, що в силу свого досвіду генерал Кронштедт мав би знати властивості боєприпасу, який до цього ніколи не використовувався виглядає не зовсім переконливо. Сам дослідник пише, що кулі з оболонкою почали з’являтися в середині ХІХ ст., а Карла ХІІ було вбито у 1718 році, за 130 років до появи таких куль. За логікою автора виходить, що генерал Кронштедт випередив технології майже на півтора століття і що аж до середини ХІХ століття ніхто не здогадався зробити кулю з такими властивостями. Не виключено, що причиною використання ґудзика як кулі була забобонність стрільця, про що йшлося вище. Проте тут залишу за читачем право робити висновки про (не)обґрунтованість цієї тези Нордлінга.

Існують свідчення з незалежних одне від одного джерел, що начебто той самий барон фон Кронштедт незадовго до своєї смерті зізнався у вбивстві короля. Гіпотезу про його приченість до злочину підкріплює і той факт, що після смерті короля Кронштедт брав участь у засудженні до смертної кари міністра фінансів Герца, який так надокучав тогочасним елітам. Також існує версія, згідно з якою Карл фон Кронштед лише зарядив мушкет зі смертельною кулею, а що сам постріл здійснив такий собі полковник Маґнус Штернерус. 

У висновку можна сказати, що вбивство Карла ХІІ стало однією з найбільших загадок в історії Європи. Майже три сотні років історики та криміналісти не могли з’ясувати обставин смерті відомого шведського короля. Проте сучасні дослідження показують, що загибель Карла ХІІ не була випадковою, а потенційні змовники могли мати цілком реалістичний мотив. Хто саме натиснув на спусковий гачок в ту доленосну ніч і досі достеменно невідомо. Проте зрозуміло, що це не були оборонці Фрідріхсхальда.