Ельза —  гіперактивність як перешкода

“Зійшлися всі зірки”, – так подумала Тетяна Лопащук, коли вирішила взяти маленьке цуценя під час квітневого локдауну. “У нас вдома завжди були собаки. І коли жила в орендованих приміщеннях — про собаку й мови не могло бути. Робота також була пов’язана з численними відрядженнями. А під час карантину зрозуміла — час настав”.

За порадою колеги, який рік тому взяв собаку з притулку, Тетяна підписалася на сторінку в інстаграм, де бездомним тваринам шукають сім’ї. “Коли побачила Ельзу, то відразу зрозуміла — моя. Їй було три місяці. Вона була на перетримці. Однак за характером була гіперактивною і непосидючою. Думаю, тому багато хто і не хотів брати таке “шило”, – ділиться Тетяна.

Тетяна розповідає, що спочатку було важкувато. Погризені столи, стільці, одяг. Але постійні прогулянки та соціалізація під час локдауну зробили своє. “З нею мені було набагато легше пережити цей час. Не було такого сильного внутрішнього тиску. Ми постійно рухалися з Ельзою. Зараз не уявляю свого життя без неї. Вона шалено любить подорожі, тому беру її з собою на роботу, навіть довгі поїздки стали вже робити. Тепер і не скажеш, що вона з вулиці. Однак непосидючий характер так і залишився її “фішкою”, – зауважує Тетяна.

700 тис. грн – борг через карантин

Щоб зрозуміти, як ідуть справи в притулках і чи був бум на тварин під час локдауну, звертаюся до притулку для бездомних тварин “Сіріус”. Олександра Мезинова, керівник притулку, каже, що через Covid-19 стали менше брати тварин. “Спочатку був підйом. З 12 березня до 12 квітня у нас взяли 80 тварин, але потім настав повний штиль. Взяли близько 20 тварин за місяць. Зараз теж не особливо добре беруть”.

Олександра розповідає, що якщо у 2019 році вони змогли прилаштувати понад 800 тварин, то в 2020-му році – лише 500. На її думку, дуже вплинула економічна ситуація в країні. Багато людей втратили роботу і не розуміють, чи зможуть вони утримувати когось іще. “Ми думали, що буде така ж ситуація, як і в США, що буде великий наплив людей. Але такого у нас не було. І ті, хто брав тварин у цей час, говорили правильні речі, що вони можуть приділити зараз більше часу тварині, що не завжди можливо через роботу”.

У притулку “Сіріус” почали брати в основному дрібних тварин. Більшою мірою котів. Прилаштувати великі породи, як алабай чи вівчарка – практично неможливо. Також зменшилися фінансові надходження до притулку. “На третину так точно впали пожертвування. Волонтерів у локдаун практично не було. Весь рік був якимись хвилями. То починали приїжджати люди і привозити корм, речі, то знову тиша. Все це зумовило накопичення боргів. Під кінець року у нас було 700 тисяч гривень. Врятувало те, що відгукнулося кілька бізнесменів і з міського бюджету виділили гроші на притулок”, – розповідає Олександра.

Олександра каже, що нам, на жаль, не загрожує ситуація з відкритими вольєрами, в яких немає тварин, як у США чи Європі. Але водночас вона зауважує зміну ситуації за останні 4 роки, коли по тварин  стали приїжджати не лише люди з низьким достатком, а й забезпечені. “Останні 2 роки стало нормою брати собаку з притулку. До нас дзвонять і кажуть: ми можемо купити тварину, але ми хочемо когось врятувати”, – розповідає Олександра.

Також Олександра каже, що тварина – це не іграшка, але про це часто забувають. Передусім – це новий член родини, про якого необхідно піклуватися, відповідати за нього. Людина мусить розуміти, що зобов’язана свого вихованця вакцинувати, стежити за його здоров’ям, обробляти, годувати якісною їжею, займатися з ним і приділяти йому багато часу. Якщо у людини немає такої можливості, то не варто і брати тварину додому. У притулку є різні вихованці – і породисті, і не породисті, проте всім їм важливо одне – щоб у них була любляча сім’я.

Чара — 2,5 роки в притулку

Чару разом із ще 4-ма цуценятами привезли в притулок у 2-місячному віці. Над трьома з них Лілія взяла кураторство. “У мене є своя робота, але в якийсь момент зрозуміла, що хочу допомагати, хоч і довго боялася їхати. Думала, що серце не витримає, – каже жінка і робить паузу. – Змогла. Тепер 2 рази на місяць обов’язково їжджу в притулок. Доглядаю за своїми підопічними, вигулюю собак. Соціалізація для них дуже важлива, це допомагає легше прилаштувати їх по сім’ях. Також допомагаю кормом і медикаментами, обробляю від кліщів”.

Лілія розповідає, що брата Чари забрали майже відразу після того, як він потрапив до притулку. З Чарою було складніше — оголошення у соціальних мережах і на спеціальних сайтах не допомагали. “Її вольєр розташований на видному місці, але її все одно ніхто не брав. Вирішила спробувати вкотре поставити рекламу в Instagram і на здивування незабаром отримала повідомлення: “Ми в неї закохалися! Готові їхати забирати”, – каже Лілія.

Під час другого локдауну Чара знайшла дім. Нові господарі спеціально забрали її перед морозами, щоб їй було тепло. “У нас вже була одна собака з притулку — Марго, ми взяли її влітку. Щоб їй було не так сумно, вирішили завести ще одну. Сказати, що це було пов’язано з карантином, — ні. У нас завжди було кілька собак. Тому все відбулося природно. Так, всі прийомні полохливі та забиті. Але з ними треба працювати, щоб вони себе відчували так само впевнено, як собаки, куплені у заводчиків. Вони класні! Трохи більше часу — і вони обов’язково вас будуть так само радувати, як і пуделі, біглі або хаскі”, – каже Олександра, господиня Чари.

Але не у всіх собак доля складається так, як у Чари. Багато собак так і проживають все своє життя у притулках. Льоля, сестра Чари, все ще у пошуках своєї сім’ї. А її очі так і проводжають кожного, ніби говорять — “Погладь мене, ми подружимося”.

Карантинні реалії у притулках

Буквально через кілька днів після оголошення карантину кількість охочих взяти тварин з притулку різко зросла. Цю інформацію підтверджують і в Благодійному фонді Happy Paw. Люди почали думати, що на вулицю можна буде вийти виключно для того, щоб вигуляти собаку.

Утім, важливо, щоб з ними було кому гуляти, і коли ви на роботі.

“Ми почали мотивувати брати тварин у сім’ї, запустили кілька інформаційних проєктів”, — каже Дмитро Киркевич, піар-менеджер Благодійного фонду Happy Paw.

Фонд також запустив проєкт допомоги самотнім людям похилого віку з тваринами. Волонтери допомагають доставити корм для тварини, щоб зменшити кількість походів до магазину для літніх людей.

Дмитро зауважує, що під час жорсткого карантину більшість притулків змінили правила роботи. Перейшли на режим самоізоляції та почали ретельніше проводити співбесіди перед тим, як віддати тварин. Оскільки було досить багато запитів взяти вихованця виключно на період карантину, для “підстрахування”, а потім повернути його назад.

“Але радує, що водночас до нас почали підключатися нові опікуни для котиків і собак. І в цей період фонду вдалося забезпечувати притулки кормом, ліками та всім необхідним, попри кризову ситуацію”, – каже Дмитро.

Волонтери також помітили панікау на початку карантину, коли з’явилася інформація, що тварини можуть бути переносниками Covid-19. Анастасія Кордолевська, волонтер, говорить, що було багато банерів про тварин-переносників хвороби. Це спровокувало масову “трату” тварин, яких вже не шукали. Але щойно банери прибрали – люди заспокоїлися.

Мрія про Афіну

У Люби вдома завжди було багато котів, але після переїзду до Києва, 7 років тому, це так і залишалося мрією. Завести тварину з ненормованим графіком і в орендованій квартирі здавалося нереальним. “У березні торік ми з хлопцем змінили квартиру і в’їхали в простору двокімнатну. Власники відразу запитали: тварини є? Якщо будете заводити, то краще кішку – з нею менше проблем. Ми усміхнулися і все. Потім почався карантин. Не можу сказати, що мені було сумно, але десь у глибині думала, що з котом було б веселіше”, – розповідає Любов Сидоренко.

До зими ця думка стала нав’язливою, але не в Люби, а в її хлопця. Після Нового року вона щодня дивилася картинки й слухала, що їм потрібен кіт. “Одностайно вирішили брати з притулку. Адже навіщо купувати, якщо можна дати нужденній тварині нормальне життя? Сусіди нам порадили Instagram-сторінку, де брали котів собі. Там і ми знайшли свою Афіну, кішечку 11-ти місяців”, – каже Любов.

Люба розповідає, що спочатку кішка була домашньою. Але в 6 місяців, коли почала гуляти, її вигнали. Адаптація Афіни пройшла швидко, але життя в притулку все-таки позначилося на поведінці — кішка шукає “дах” для сну під столом або стільцем. Решта — усе добре. Всьому радіє і при першій-ліпшій можливості біжить, щоб її гладили.

Як допомогти?

Дмитро Киркевич зазначає, що співпрацювати з притулками можна різними способами:

• Репости у соцмережах. Навіть один лайк може допомогти знайти дім тварині
• Допомога в розклеюванні оголошень. Дуже часто вихованців беруть до себе літні люди, які не користуються інтернетом
• Стати волонтером. Якщо у вас є машина, ви можете допомогти привезти корм, відвезти тварину в клініку або підвезти людину, яка без особистого транспорту не може дістатися до притулку
• Допомогти руками. Відремонтувати, пофарбувати або побудувати. Завжди є що покращувати в притулках
• Стати опікуном вихованця. Ви берете на себе відповідальність за тварину. Купуєте їй все необхідне, а головне – допомагаєте знайти новий дім
• Вигуляти собаку або побавитися з кішкою. Кілька годин можуть сильно вплинути на соціалізацію тварини
• Запропонувати свій дім для перетримки тварини
• Ваш день народження або весілля – прекрасний привід для збору пожертвувань на потреби притулку
• Пожертвувати гроші на утримання і лікування тварин

Наостанок хочеться згадати слова Роджера Караса, що собака – це не сенс життя, але завдяки їй життя набуває особливого змісту. І помріяти, щоб кожна кішечка і собачка знайшла свій дім, а ми нарешті побачили відчинені вольєри без тварин у притулках.