Доброго вечора, дорогий читачу. Сьогодні в магазині було вдосталь енергетиків, тому я взяв одразу пак. На майбутнє. Власне, тому зараз замість відпочивати й набиратися сил та бадьорості на нові звершення (іронія, сарказм), вирішив знову написати текст на військову тематику. Минулого разу ми трохи поговорили про загальне: життя військовослужбовця та його психологічну перебудову й про спосіб життя та завдання командирів тактичного рівня: від відділення до роти. Про рівні вище не писав, бо там, слава Богу, не бував, тому й писати права не маю. Сьогодні ж поговоримо про більш приземлені й прості речі, насправді. Про спорядження. 

Усе спорядження ділиться на так звані ешелони. Тобто порядок того, що і як ми носимо з собою: перший ешелон – завжди з нами, другий ешелон – зазвичай, поміщається в невеликий штурмовий рюкзак, третій ешелон – загальні й великі речі, що переносяться у рейдових каркасних рюкзаках на 60 літрів і більше. Само собою, що спорядження вибирається під специфіку й умови задачі, задану відстань й погодні умови. Необов’язково завжди носити усі 3 ешелони, усюди є тонкощі. Постараємося поговорити про “середній показник по палаті”. Умови прийнятні? Тоді погнали!

Перший ешелон. Речі, які завжди мають бути з нами й біля нас. Навіть коли треба швидко-швидко “змінювати позицію” (так-так, драпати) вони лишаються при нас. Бо вони відповідають за нашу боєздатність й, можливо, врятують твоє життя. Що сюди входить:

1. Особиста зброя. Штурмова гвинтівка. Це та річ, яка завжди має бути з тобою. При патрулюванні, під час бою, в туалеті десь під деревом, або у спальному мішку. Просто запам’ятай дві речі: “завжди”, “з тобою”. Крапка. А щоб краще її запам’ятати, рекомендую знайти “Rifleman’s creed” Корпусу морської піхоти США. Це – істина.
2. Годинник. Просто тому, що він має бути. Скажи коротко? Старався.
3. Гранатомет. Раніше ми б мали на увазі РПГ-7В, РПГ-7Д чи якусь з різновиду радянських одноразових гранатометів типу РПГ-22 чи РПГ-26. Але завдяки підтримці союзників, за що їм і дякуємо, нині це набагато ширший асортимент, від “AT-4” до “MATADOR-WB”. У кожного розвідника має бути гранатомет. Наш супротивник досі насичений високою кількістю бойової броньованої техніки – від “Тигрів” до купи МТЛБ чи БТР-82, про танки також відомо. Тому при зустрічі з подібною броньованою х#йнею група має чим відповісти й пригостити наших “візаві”. Так, не усі гранатомети легкі й зручні в переносці. Через пару кілометрів ремінь натре й та вага буде здаватися нестерпною, розумію. Автор цього тексту сам протаскав 7 кілометрів в одну сторону й стільки ж назад британський “NLAW”, що важить близько 12,5 кг. Але ця шайтан-труба рятує наші життя й найголовніше – якісно мінусує русню. Тому гранатомет – наш друг. І все тут.
4. Боєкомплект та гранати. Спеціально відніс цей показник в окремий пункт, хоч він і стосується зброї. Але він окремо важливий. Є така чудова річ як “Підручник сержанта механізованих військ”, де прописані усі норми з боєкомплекту. Бо в армії є окремий термін “боєкомплект”, що означає певну кількість набоїв. Для штурмової гвинтівки – це один показник, для марксмена – другий, для кулеметника – третій і т.д. Ось там розписано усе чітко, максимально просто й зрозуміло. Якщо ж розписати вкрай стисло, то необхідно брати щонайменше 1,5 – 2 “боєкомплекти”. Тобто 675 – 900 набоїв. У книзі ж буде розписано, скільки з них “звичайних”, скільки трасуючих, скільки бронебійних тощо. На вихід оптимально брати щонайменше 8 магазинів, більше – краще. Решта набоїв – в пачках у підсумки розвантажувальної системи, у рюкзак. Куди зручно. Краще розподілити. Бо набої мають одну цікаву схильність – швидко закінчуватися. Щодо гранат. Дві щонайменше. Це не лише зброя для наступу чи оборони, але й потенційна розтяжка чи помічник при зачистці будівель. Головне пам’ятати ще одне чудове правило Корпусу морської піхоти США: “When the pin is pulled, Mr. Grenade is not our friend” (Коли запобіжник вийнято, містер Граната нам більше не друг – прим. ред.).
5. Індивідуальний захист. А саме: шолом, плитоноска, розвантажувальна система та наколінники. Тут можна окрему статтю писати, але я спробую максимально лаконічно. Носити шолом в розвідці чи ні – питання особисто кожного. Адже дальність переходів та, часто, необхідність уникати контакту з супротивником піддають сумніву носіння додаткової ваги. Водночас після трьох мінометних обстрілів, що лягали ну дуже поруч – тепер я ношу завжди. От такий мій вибір і порада. Розписувати про види шоломів: “обрізані” чи повнорозмірні, кевларові чи поліетиленові – не буду. Обіцяв же коротко. Така сама ситуація з plate carrier, “плитоноска” на наш лад. Потрібна максимальна мобільність через довгий перехід чи фізичний стан – не бери. Необхідний захист життєво важливих органів й додаткове місце для підсумків на б/к, рацію, гідратор й т.п. – бери. Нагадаю, в мене три дуже-дуже “плотних” зустрічі з мінометними мінами, тому я ношу і плитоноску, і боковий захист до неї, і напашник з кевларовою вставкою. Хай буде. Розвантажувальні системи є багатьох видів й різновидів, тому підбери ту, яка зручна тобі. Старайся переносити вагу зі спини на поясну зону – та більш витривала. Наколінники – вони мають бути. Крапка. Або ті, що вдягають поверх штанів, або інтегровані в штани, але вони мають бути. Бо суглоби треба берегти. Військовослужбовець із “вбитими” ногами чи колінами – не бойова одиниця. А нам цього не треба, правда ж? Тому носи захист. Тренуйся, звикай до ваги, але мінімальний захист має бути. Як я колись оповідав своєму взводу: “Осколок завжди може прийти не в той час і не в те місце. Краще підстрахуватися”.
6. Засоби спостереження. Це стосується як приладів спостереження вдень, так і вночі. Тобто на день має бути бінокль чи далекомір. Хоча б оптика на основній зброї. Адже спостереження – це alma matter розвідки. Щодо ночі: то прилади нічного бачення, незалежно від виробника,  gen.3 та gen.3+ – наші друзі. Взагалі ідеально, якщо “нічник” зроблений на білому фосфорі – не так втомлюється око й панорама чіткіша. Про ПНБ 4-го покоління я промовчу…то парафія наших ССО. Також важливо зазначити, любий читачу, що справа одним “нічником” не обмежиться. На одну розвідувальну групу має бути щонайменше один тепловізор. Бо жоден, сука, жоден ПНБ не дасть тої картинки, що тепловізор. В них різні задачі, їх необхідно комбінувати. Й окремо порада, якщо ви в обороні чи ведете суто спостереження – носіть “нічник” на шнурі чи на шоломі, якщо ж будуть штурмові дії – закріплюйте на зброю: швидше й зручніше знаходити цілі й орієнтуватися. Але це порада. Можливо комусь зручніше інакше. Заради Бога.
7. Засоби зв’язку. На жаль, але в наших реаліях радіостанція не є обов’язковим елементом спорядження кожного розвідника. Банально не вистачає. Але якщо є можливість – візьми додаткові акумулятори, запасну гарнітуру та антену більшого діапазону. Зайвим не буде. Або нагадай про це все вашому зв’язківцю. Якщо є бажання та кошти, то дуже раджу завести у групі один супутниковий телефон з підпискою. Одного разу він може врятувати.
8. Засоби навігації. Нормальна розвідувальна група обов’язково має прийти не на ту точку або заблукати при поверненні з завдання, інакше щось з цими розвідниками явно не так. Але щоб мінімізувати цю чудову традицію, тобі потрібні засоби навігації. Карта місцевості – питання суперечливе. Я не брав ніколи, а з нею значно легше, то факт. Але лише чисту! Жодних позначок! Упаси Боже взяти з собою карту з поміченими позиціями чи пунктами спостереження, евакуації, маршрутами тощо. Якщо дізнаюсь – розповім твоєму сержанту і він тебе вб’є. І правильно зробить. Гарною ідеєю буде мати планшет чи смартфон зі встановленою “Кропивою” від святих людей з ArmySOS та GPS навігатором типу “Garmin”. З цим девайсом заблукати – справа важка й відповідальна. Ще в цей список можна докинути компас, максимально простий і звичайний. Він зайвим ніколи не буде.
9. Індивідуальна аптечка. Або в нормальних країнах ця штука має більш конкретну назву: IFAK – Individual First Aid Kit. Існує просто тьма статей та відео на цю тему, але я був парамедиком 2017 по 2022 рік, й воно мені приїлось до автоматизму, тому я коротко. Отож, типовий IFAK: турнікет – як перший й найліпший нині засіб зупинки критичної кровотечі з кінцівок. Умовно новий, бо випускають з 2004 року. Далі це бандаж – еластичний бинт з подушкою для абсорбції крові й пошкоджених тканин, здатний закрити рану й не допускати невеликих крововтрат. Гемостатичний бинт – кровоспинний бинт, що просякнутий речовиною, здатною згортати кров й зупиняти кровотечу. Ідеальний для тампонади. Пара оклюзійних наліпок, що призначені для закриття пошкоджень в області грудної клітини й попередження пневмотораксу. І сюди ж декомпресійна голка. Що це таке – гугліть, інакше стаття вийде на декілька томів. Трубка NPA – назофаренгіальна трубка, призначена для контролю за дихальними шляхами, що можуть бути заблоковані кров’ю, слиною, вибитими зубами…та чим завгодно. Далі звичайний або компресійний бинт для тампонади глибоких й проникаючих ран. Ножиці атравматичні для розрізання одягу й взуття з пораненого й звичайний перманентний маркер – наносити інформацію про час накладання турнікета, час введення ліків й маркування пораненого для сортування на стабілізаційному пункті. Мова йде про ті речі, що врятують життя при пораненні, не фармацевтика. Але пам’ятай, бойова аптечка завжди з собою. Плюс додаткові турнікети – щонайменше чотири штуки по одязі й спорядженні мають бути розкидані. Приклад: в мене один турнікет у IFAK на броні, один на підсумку-напашнику, один збоку плитоноски в окремому підсумку, плюс один на РПС-ці та еластичний джгут типу “SWAT” у маленькій кишеньці на штанях. Ще дві штучки в рюкзаку, на всякий випадок. Ваги вони не мають особливою, але життя рятують. Бачив те, щонайменше 16 разів на сьогодні.

Другий ешелон. Спорядження, що вміщається у штурмовий рюкзак на 30 літрів, або трохи більший. Там буде усе, що має забезпечувати нашу автономність та ефективність, а саме:

1. Шанцевий інструмент. Враховуючи масштабність використання мінометів, ствольної та реактивної артилерії – мала піхотна лопатка є другом не лише піхотинців, але й усіх, зокрема розвідників. При певній затримці розвідувальної групи на одному місці, зробити щонайменше індивідуальні fox hole (“лисячі нори”, малі індивідуальні окопи – прим. ред.) – завжди гарна ідея. Піт заощаджує нашу кров, як колись казав пан Ервін Ромель. А він щось знав, будь певен. Сюди ж додаємо мультитул з десятком варіацій для застосування: від підстригти нігті чи поколупати зуб – до перепиляти корені дерев у шанцях чи вичистити гвинтівку. І сюди ж додаємо паракордовий шнур до 30 метрів, розбірну саперну “кішку”, ізострічку, відрізок армованого скотчу, ніж. Сюди ж віднесемо мононитку – тонка поліетиленова нитка, типу риболовної волосіні. Можливо самому й не доведеться ставити розтяжки, але сапер буде вдячний. І стяжки, обов’язково звичайні пластикові стяжки! Незамінна річ нарівні з мотузкою.
2. Додатковий боєкомплект. В рюкзак ми й будемо складати ті набої, що не помістилися у розвантажувальну систему та на плитоноску. Але щонайменше 8 магазинів забитих з собою, про це пам’ятаємо! Решта ж набоїв – можна розподілити в рюкзак. Сюди ж додаткові гранати і головне – міни. Чи брати певну протитанкову або протипіхотну міну, які засоби її підриву – спитай у командира чи фахового сапера з підрозділу, вони підкажуть. Ще раджу не забувати про батарейки типу “крона” та трохи польового кабелю. Не собі, так побратиму подякують.
3. Канцелярія. Навіть якщо ти не командир групи, відділення, секції, взводу чи роти – носи, блокнот. Звичайний вологостійкий блокнот з провощеними чи пластиковими листками та звичайний олівець. Навіть не уявляєш, як воно допоможе. Чудово поміщається у бокову кишеню на рукаві. Купи і носи. Завжди. Хоч на завдані, хоч десь у бані в тилу. Якщо ж ти офіцер, сержант чи просто гарна й вихована людина, заведи собі десь в рюкзаку лінери: чорний, синій, червоний та зелений. Командир буде дуже вдячний, якщо що, чесно. Сюди ж і протрактор, незамінна річ! Я, наприклад, ношу ті лінери й протрактор в напашнику на броні своїй, тому нанести обстановку на карту взагалі не є проблемою чи перешкодою будь-коли.
4. Харчування. Сюди ми віднесемо те, завдяки чому продовжуємо існувати ці цікаві й незабутні моменти нашого життя під назвою “вихід”. Це сухі пайки й вода, що набирається в залежності від строку виконання задачі і дальності маршу. Цим можна і обійтися насправді. Але окрема порада від мене: шоколадні батончики, суто шоколад, розчинна кава та маленький газовий балончик з чашкою не важать аж так багато. Але повірте мені, хоча б ковток кави у холодному й сирому лісі…він багато чого важить, як і шматочок умовного “снікерсу” розділеного на групу. Цигарки? Це індивідуально. По-нормальному, курити на виході – це ідіотія. Але усі ми люди, й на тилових пунктах базування й з дозволу сержанта. Ну ти мене зрозумів, еге ж. Головне не пали вночі, особливо коли чутно гуркіт “Орлану”. Тобі за то подякують звісно, але не свої.
5. Елементи живлення. Тут я маю на увазі, що якщо в тебе раптом є два павербанки – заряди і візьми їх! На одному з виходів, мій солдат, що відповідав за тепловізори забув його зарядити, дякувати Богу, що він заряджався від “банки”. Ще сюди ж звичайні батарейки: на ліхтарики, у навігатори, для прицілів. Завжди знайдеться їм місце, правда.
6. Засоби гігієни. Я не кажу про гель для душу чи пінку для бороди. Хоча було б круто завжди гарно виглядати й пахнути. Але не в той час. Там чим більш природні “аромати”, тим краще. Сурове військове життя… Тут пишу про запасні шкарпетки, вологі серветки, тальк чи присипку, трохи пластирів. Цього має бути достатньо.
7. Вологозахист. Тут коротко. Завжди бери з собою пончо-дощовик. Ще краще, якщо дозволяє місце й сили – вологозахисний чохол на рюкзак та гамаші для берців. На грязюку. А вона буде… Бо дощ, це друг розвідки. Але це круто казати у кабінеті, а не працювати під дощем годинами й днями. Тому захист від вологи.
8. Бівачне спорядження. Тут також коротко й зрозуміло. Це польове сидіння – він же “піджопник”, бо дупу треба берегти. Гарний складний каримат та спальний мішок. Останній залежно від задачі та часу її виконання.
9. Вільне місце. Цю річ я вивів окремо. Вона важлива. Попри цей немаленький й далеко не повний список необхідного – тримайте вільне місце у рюкзаку. Адже завжди можна й потрібно допомогти кулеметнику групи й взяти частину його стрічок собі. Можливо потрібно буде взяти квадрокоптер для групи чи якесь приладдя для зенітно-ракетного комплексу “Перун”, що раптом дадуть вам у допомогу. Що завгодно може бути. Тому комплектуйте рюкзак таким чином, щоб туди завжди можна було щось додати.

Третій ешелон. Тут мова йде про великі рейдові рюкзаки, що комплектуються для дальніх й багатоденних виходів. Й туди йдуть ті самі речі з другого ешелону, проте в більшій кількості. Більше набоїв, більше мін, більше білизни, води та їжі. Сюди можна засунути великий “тент-баша” від дощу й знову-таки – додатковий б/к як сигнальні міни, димові гранати тощо. Це вам визначить ваш сержант чи офіцер. Або колись я напишу чергову статтю.

Висновки. Так, так, так. Знову ці кляті висновки. Але короткі. Якщо ти потрапив у розвідку – вітаю, твоїй спині “хана”. Але зроби так, щоб ти міг існувати, орієнтуватися на місцевості, вести якісний бій й підтримувати зв’язок зі своїм. Розвідка то про автономність. Тут часто немає підвозу боєкомплекту, гарячої їжі, води в пляшках чи листів з дому на позиції. Інша специфіка й обов’язки. Тому будь автономний й не забувай про вільне місце в рюкзаку – воно знадобиться, чесно. Бережи себе. І заряди павербанки!