#Букви розповідають, як США зреагували на викриті факти, і нагадують, як з недоречною поведінкою щодо жінок (не)боряться в Україні.

“Захисник жінок” Ендрю Куомо викритий у сексуальних домаганнях

Губернатора штату Нью-Йорк Ендрю Куомо звинувачують у сексуальних домаганнях щодо багатьох жінок, які були його “підопічними”. Така поведінка стосувалася не лише його персоналу, а й інших, — військовослужбовиць, представниць громадськості. Деталі справи 3 серпня розповіли генеральна прокурорка Летиція Джеймс, яка взялася за розслідування, та слідчі – Джун Кім та Енн Кларк. Вони надали факти, що свідчать — Куомо вдавався до небажаних дотиків, рухів і коментарів із сексуальним підтекстом. Правоохоронці опитали 11 жінок, на розповідях яких базується звинувачення проти губернатора, а також провели розмову зі 170 людьми та вивчили 74 тисячі доказів.

В їх доповіді поетапно розписані злочини, в яких звинувачують губернатора. Зі звіту стали відомі такі випадки: губернатор   некоректну поводився зазащодо своєї помічниці. Це й занадто інтимні обійми, й нав’язливі поцілунки у щоки та губи, й мацання сідниць.

Опитані жінки розповіли, що Ендрю Куомо запитував працівниць, чи зрадили б вони своїм чоловікам, просив знайти йому дівчину, хапав своїх помічниць за груди, торкався тіла під одягом, ставив їм запитання, чи мали вони статеві стосунки з чоловіками, що були старше них, пропонував пограти в покер на роздягання, звертався до них як “кохана” або “дорогенька”, зізнавався у коханні. Декому з підлеглих пропонував зробити татуювання на сідницях. Одній з помічниць Куомо на той момент було 22 роки.

Не цурався губернатор і коментувати зовнішність підлеглих. Жінки-свідки розповіли, що відсутність макіяжу або недостатньо гарний одяг він розцінював як те, що підлеглі “не готові до роботи”, про що відверто казав.

Загалом протокол за фактами домагань з боку Куомо налічує 168 сторінок, а всі епізоди перегукуються між собою нахабною схожістю.

Примітно, що відмову у романтичних стосунках Куомо не приймав. В такому разі він докладав зусиль для дискредитації працівниць у робочому колі.

Тепер робоче коло не приймає самого Куомо. Демократ одразу після розголосу цих фактів потрапив під тиск з боку колег, спікерів палати, сенаторів та безпосередньо президента Джо Байдена, які закликали його піти у відставку.

Куомо: аб’юзер, що пройшов шлях від помічника прокурора до одного з найпопулярніших губернаторів штату

63-річний Куомо має репутацію захисника прав жінок та представників ЛГБТК+-спільноти, що йде врозріз із поведінкою, яку він згідно зі свідченнями опитаних жінок демонстрував.

Кар’єрний шлях Куомо починав з роботи радником власного батька, також губернатора штату Нью-Йорк. Потім був помічником генпрокурора штату, працював в юридичній фірмі.

З 1997 по 2001 роки був міністром житлового будівництва й міського розвитку США, з 2007 по 2010 — обіймав посаду генерального прокурора Нью-Йорка. Згодом став членом Демократичної партії.

Губернатором Куомо був вперше обраний у 2011 році, залишається на цій посаді й досі (хоча, ймовірно, ненадовго).

Як нью-йоркський губернатор Куомо відомий розв’язанням “питання бездомних” та лобіюванням легалізації комерційного сурогатного материнства для ЛГБТ-пар (йдеться про спрощення процесу всиновлення та купівлі сурогатних матерів).

Куомо називають національним лідером із захисту прав ЛГБТК+. У перший рік на посаді він очолив спробу зробити Нью-Йорк першим великим штатом, де діятиме закон про рівність шлюбу. Він підписав закон про дискримінацію щодо гендерного вираження, заборонивши конверсійну терапію (методику, спрямовану на зміну сексуальної орієнтації з гомосексуальної на гетеросексуальну).

Ендрю Куомо обіцяв нью-йоркським жінкам іти “завжди вперед”. Приписував собі досягнення жінок у боротьбі за їх  права.

Тут варто згадати і закон про репродуктивне здоров’я, і закон про рівну оплату праці, і новий захист від домагань на робочому місці, і продовження строків позовної давності за зґвалтування, і низку законів про зниження материнської смертності й расової нерівності.

“Нью-Йорк очолюватиме націю не лише в захисті, а й у просуванні прав жінок, поки ми не отримаємо справжньої гендерної рівності для всіх жінок штату”, — обіцяв нині звинувачений у непоодиноких випадках домагань губернатор.

Куомо не повідомляв, як саме ця програма втілюватиметься у життя. Напевно, через рабовласницькі закони про сурогатне материнство, коли жінка перетворюється на об’єкт купівлі-продажу, та те, що ми спостерігаємо тепер, коли Куомо на власному прикладі перевіряє, як правоохоронні органи реагують, дізнавшись про факт сексуальних домагань.

Усе “сімейне життя” Куомо вирує навколо прав людини, та це не завадило йому розпустити руки в бік своїх колег. Уся політика, що визначає Ендрю, є тінню його дружини або дочок. У губернатора Нью-Йорка відсутні будь-які факти біографії, що передували б такій занепокоєності правами ЛГБТ-людей чи правами жінок.

Батько Куомо — Маріо М. Куомо – тричі губернатор Нью-Йорка. Він керував штатом у неспокійні часи – з 1983 по 1994 роки. Він відомий як ліберальний політик, який зневажав політику як таку (називав її “потворною справою”). Куомо-старший закрив атомну електростанцію в штаті Лонг-Айленд, адже вважав її потенційною небезпекою для місцевих мешканців, побудував більше тюремних камер, ніж будь-який інший голова виконавчої влади Нью-Йорка. Водночас він виступав проти смертної кари, а у 1984 році кинув виклик своїй католицький церкві, підтримавши право жінки на аборт.

Молодший брат Ендрю, Кріс Куомо, є журналістом та ведучим Cuomo Prime Time — аналітичної програми новин, що виходить на телеканалі СNN. Був кореспондентом Fox News та Fox Broadcast Network’s Fox Files, де займався контроверсійними соціальними питаннями й виступав як політичний аналітик. На каналі ABC привертав увагу до героїнової залежності, дітей-безхатьків і булінгу.

Кріс консультував брата в усій цій епопеї про сексуальні домагання, радив, як йому поводитися. Як працівник CNN, Кріс не брав участі у висвітленні телеканалом звинувачень щодо губернатора Куомо. Він перепросив за те, що його розмови з братом на цю тему створили проблеми для CNN, та пообіцяв, що збалансує свою роботу. Це сталося за два дні після того, як історія із домаганнями набула розголосу.

Колишня дружина Ендрю Куомо – Керрі Кеннеді, родичка того самого 35-го президента Кеннеді, є правозахисницею та президенткою Центру з прав людини Роберта Ф. Кеннеді. Також вона очолює міжнародну раду лідерів Amnesty International. Керрі входить до ради директорів Інституту миру Сполучених Штатів, в Human Rights First та Inter Press Service.

Їх  шлюб було названо нещасливим у книжці “The Contender: Andrew Cuomo, a Biography (Twelve)”, що вийшла 31 березня 2015 року. Союз Кеннеді та Куомо вважали таким собі середньовічним шлюбом, коли династії поєднувалися задля укріплення своїх позицій у світі. Брат Керрі — Дуглас Кеннеді — розповідав, що не мав поблажливого ставлення до Ендрю, вважаючи, що милосердя є слабкістю.

Куомо не любив проводити вечори з родиною Кеннеді, однак під час спільних офіційних заходів намагався потрапити на перші шпальти газет. Показовою була ситуація, коли Ендрю та його брат давали інтерв’ю щодо загибелі Майкла Кеннеді, тоді як родина Кеннеді дуже важко переживала втрату та уникала публічних коментарів.

Майкл Шнаєрсон, журналіст і головний редактор Vanity Fair, був наближений до пари та їхніх друзів. Він розповідав про повсякденні зауваження Куомо до дружини щодо виховання їхніх трьох доньок.

Керрі Кеннеді була вимушена терпіти нервові зриви чоловіка, як-от у 2002 році, коли Ендрю вибув з виборчих перегонів на посаду губернатора. Жінка тоді спала в зачиненій ванній кімнаті, адже боялася за свою безпеку через емоційний стан чоловіка. Вона ділилася з друзями, що “є правозахисницею насамперед для жінок, які страждають від аб’юзу з боку чоловіків, і ось тепер сама терпить це насильство”.

Молодша донька Кеннеді та Куомо, 23-річна Мікаела Кеннеді-Куомо, нещодавно зробила камінг-аут в Instagram. Вона визначила себе як демісексуалку (тобто людину, яка відчуває сексуальний потяг лише за наявності сильного емоційного зв’язку з людиною) та закликала підтримувати та захищати ЛГБТ-людей.

“Коли я навчалася у молодшій школі, то боялася, що я лесбійка. В середній школі я повідомила сім’ї, що я бісексуалка. В старшій школі я відкрила для себе поняття “пансексуал” (людина, що відчуває романтичний потяг до людей незалежно від їхньої гендерної ідентифікації — ред.) і подумала: “Це для мене”. Але нещодавно я дізналася про демісексуальність і вирішила, що це те, що мені найбільше підходить”, – зазначила вона під час стріму в Instagram з колишнім генеральним директором організації Tivity Health Донато Трамуто.

Мікаела навчається у Браунському університеті, а в Лізі плюща здобула освіту, зосередившись на розвитку людства та боротьбі за рівні права. Також дівчина була викладачкою та заснувала організацію CUSP, яка зосереджена на запобіганні сексуальному насильству в кампусах.

Кара Кеннеді-Куомо, яка народилася у 1995 році, закінчила Інститут штату Массачусетс, де здобула ступінь бакалавра в галузі держуправління, зосереджуючись на питанні міграції, етнічної належності та правах людини. Вона писала для Harvard Human Rights Review, а вже сьогодні є співробітницею Центру з прав людини Роберта Ф. Кеннеді, який очолює її мати.

Сестра-близнючка Кари – Мерая Кеннеді-Куомо – навчалася в Браунському університеті, як і Мікаела, проте закінчила факультет історії. На сьогодні вона є співробітницею консалтингової компанії Teneo.

Ендрю Куомо не давав дружини Керрі, яка потерпала від аб’юзу з його боку, розлучення впродовж пів року. Він усіляко залякував свою колишню дружину, спекулюючи їх  дітьми. Його представники ж переконували, що розлучення відбулося давно та породило чимало неправдивих чуток, а Ендрю – чудовий батько.

Чи може Ендрю Куомо, який знущався з дружини та після розлучення 14 років прожив із телезіркою-шефкухаркою та авторкою багатьох рецептів ноу-хау, розбиратися в делікатних питаннях щодо захисту прав жінок та ЛГБТК-людей?

Навряд. Але в ХХІ столітті ці болючі теми є небезпечною зброєю в руках популістів, які щиро спекулюють “золотим віком” для всіх пригнічених, виступаючи за все добре та проти всього поганого.

В епоху технологій люди стали прискіпливішими до фактів, а кількість нової інформації змушує скептично дивитися на світ. Сьогодення сприяє тому, щоб історії набували розголосу. Але чи буде він доречним, якщо в історії не вірять?

У 2017 році світ сколихнула новина про Гарві Вайнштейна, якого звинуватили у сексуальних домаганнях десятки акторок. У The New York Times вийшло інтерв’ю з акторкою Ешлі Джадд, з якої почалася кампанія припинення замовчування. Близько 80 жінок, які всі ці роки мовчали через страх втратити кар’єру, нарешті змогли розповісти, що їм довелося пережити.

Їх могли оббрехати та зацькувати, але все змінив один голос – голос Ешлі Джадд. Тема сексуальних домагань досі табуюється в суспільстві, яке, здавалося, набагато розкутіше, ніж іще чверть століття тому. Еротичний підтекст приховано майже в кожній рекламі, у фільмах не цензуруються еротичні сцени, у школах починають вводити сексуальне виховання, секс-іграшки можна купити на кожному кроці, а свої “сексуальні досягнення” люди вже можуть продемонструвати всьому світу.

Сексуальні домагання — проблема значно ширша за “схиляння до статевих зносин”. Кожен небажаний контакт у тілесному або вербальному прояві, що має сексуальний підтекст або певний натяк зі шлейфом романтики чи еротики, одразу ж зводить нанівець особистий простір.

Жінки зазнають сексуальних домагань частіше. Теза “сама винна” супроводжує повсякденний світ. Сексуальні злочини, жарти, новини, ставлення до своєї та чужої сексуальності породжує ряд табу, через які складно навіть усвідомити факт сексуальних домагань.

Страх, що ніхто не повірить, що “поважна людина” здатна на ниці вчинки, нерідко стає причиною замовчувати те, що сталося. Додає страху і те, що не завжди жертва може надати беззаперечні факти. Навіть якщо вони є — справи щодо згвалтувань нерідко не доходять до суду через складнощі із доказуванням провини винного у сексуальному злочині.

Західні країни стають на захист жінок, гарантуючи їхню безпеку та надаючи розголосу діянням кривдників. Навіть президенти беруть участь та сприяють відстороненню злочинців. Тим часом в Україні покарання не настає навіть після низки фактів дискримінації та проявів сексизму.

(Не)вбивний сексизм в Україні

Проблема, що стосується кожної

Досвід українок демонструє, що жодна жінка, незалежно від статусу, професії, сфери діяльності тощо, не убезпечена від сексуальних домагань.

Проте саме статус або професія жінки можуть стати вирішальними в питанні, чи варто порушувати мовчання та ділитися  з кимось пережитим.

Численні опитування демонструють поширеність проблеми. Представники “Поваги” – кампанії проти сексизму в медіа та політиці – опитали жінок, які зазнали домагань в громадському транспорті. Основним механізмом виявився страх, якому піддаються жінки під час сексуальних домагань. Нездатність щось зробити при стресі в психології називається кататонічним ступором – людина не може контролювати свої дії через м’язову гіпертонію. Майже всі колись відчували такий страх, що сковує тіло. Саме це переживає більшість жінок, які стикаються з агресивною сексуальною поведінкою.

Крім громадського транспорту, жінки можуть зустріти небажану сексуальну поведінку й у вузьконаправлених сферах. “Невидимий батальйон” – правозахисний громадський проєкт про українських жінок на війні. Правозахисний ветеранський жіночий рух, створений у 2015 році під час війни з Росією, приділив велику увагу проявам сексуальної агресії щодо військовослужбовець.

“Є теми незручні, про які переважно мовчать. Одна з таких – сексуальні домагання в армії. Тим паче під час війни. Бо під час війни грати проти своїх – це грати за ворога. Критикувати свою армію – це допомагати чужій”, — пишуть вони у Facebook.

Велику роль відіграє залежність від громадської думки, оскільки всі ми співіснуємо в соціумі, і проблеми соціуму так чи інак нас стосуються. А насамперед вони нас стосуються тоді, коли народні обранці публічно починають робити вибрики в бік безпеки жінок.

Українські політики проти українських жінок

Деякі народні депутати настільки скинули з себе “пуританські кайдани”, що не цураються у Верховній Раді “замовляти” собі жінок у проституції.

Деякі жінки знаходять у собі сили заявляти про непрості теми та надавати розголосу діям, в яких їх самих можуть звинуватити, і всі їхні спроби та досягнення нівелюються такими вчинками.

Андрій Богдан, на той час голова Офісу президента, дозволяв собі недоречні обійми журналістки під час інтерв’ю.

Такі ексцеси нерідко стаються, коли інтерв’ю бере жінка. За даними ІМІ, 53% жінок, що працюють в медіа, стикалися із сексуальними домаганнями, більшість ситуацій сталася під час інтерв’ю – 30%, 25% під час роботи в редакції, а 22% під час редакційного завдання. Жарти сексуального характеру, небажані дотики та пропозиції сексуального характеру отримали майже однаковий відсотковий проміжок – 28%, 27% і 25%. Дослідження проводилося протягом 14-25 червня 2021 року.

Межа нахабності все частіше розмивається. І робиться це через безкарність та відсутність розуміння елементарних етичних норм. Один з найвідоміших за своєю зухвалістю скандалів чітко продемонстрував, як народні депутати ставляться не просто до абстрактних жінок, а насамперед до своїх колег. Двоє лідерів “Слуг народу” — Олександр Корнієнко та Давид Арахамія — безсоромно супроводжували неприємними коментарями свою колегу – Ірину Аллахвердієву. “Корабельна сосна” та “робоча баба” – ці слова запам’яталися надовго й стали еталоном знущань з жінок в українській політиці.

Проте ніхто не побачив оперативної реакції влади, а передусім президента, яку продемонстрували в США після оприлюднення фактів про Ендрю Куомо. Різниця хіба що у тім, що Куомо на відміну від “слуг” перейшов до фізичних дій.

Гидливістю до жінок у політиці не нехтують також і старіші кадри.

“Мене дивує, як і кожного в цьому залі, що дівчинка, якій 32 роки, закликає нас проголосувати за один із дуже важливих документів”, – саме такою фразою народний депутат від групи “Партія “За майбутнє” Сергій Рудик супроводив дії Мар’яни Безуглої – представниці “Слуги народу”. Колеги у всій цій історії не підтримали вибачень перед депутаткою через сексистські висловлювання.

Міністр культури Олександр Ткаченко також має неоднозначний факт своєї біографії. “Ви в дзеркало себе бачили? Аудиторія нашого каналу не те, щоб… Я не готовий ризикувати рейтингами…”, — саме так він відповів Кароліні Ашіон, коли та прийшла на кастинг задля участі в медіапроєктах каналу “1+1”.

Такі факти спливають лише згодом, і таких фактів в українській політиці безліч. Та ми й досі не маємо механізму, який би був направлений на коригування поведінки, що вже застарілим кістяком приросла до черепної коробки.

Що можна сказати про мораль або виховання, коли навіть серед українських університетів майже відсутні такі, чия назва не пролунала б у сексуальному скандалі?

Сексизм і домагання в українських вишах

Українська історія пам’ятає Києво-Могилянську академію із викладачем факультету правничих наук Олексієм Курінним, який “успішно витримує випробування мініспідницями”, Інститут біології і медицини (філія Київського національного університету імені Тараса Шевченка), де шестеро студенток звинуватили викладача ботаніки Петра Романенка в домаганнях під час літньої практики, Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського, в якому за традицією вибору “міс факультет” неповнолітнім першокурсницям та студенткам фізико-математичного факультету провели еротичну фотосесію в БДСМ-стилі.

Якщо іще глибше зануритися в історії наших вишів, про такі випадки можна дізнатися набагато більше, але не всі вони виходять за межі “своїх” кіл з абсолютно зрозумілих причин.

Упередженість щодо жінок, сексуальні домагання, сором та відчуття власної провини кружляють майже навколо кожної сфери зайнятості українок. Оскільки сама ідея того, що хтось не може порушувати твій особистий простір, тому що опиниться поза законом, є новою для наших реалій. Все нове, як завше, стикається з агресією, недовірою та скептицизмом. Відбувається реновація в гуморі, ставленні, поведінці, а лупання скелі є дуже довгим та копітким.

У механізмі захисту жінок відсутня наразі найголовніша частина – звіт самим собі: як можна, а як не можна вчиняти. Безкарність таких дій породжує толерантність до злочинів на сексуальному ґрунті, і ці злочини іноді важко ідентифікувати через відсутність будь-яких практичних доказів.

Дуже важливо прислухатися до жінок та їх  почуттів, не забувати про повагу та моральну оцінку певних дій і суджень. Для викорінення сексизму важливо надавати ситуації розголосу та давати зрозуміти, що кожна людина має відповісти за свої вчинки.

Не потрібно аж надто заглиблюватися в історію, щоб знайти ті чи інші докази: коли про це починають говорити, то роблять це не з порожнього місця.