Розслідування масових розстрілів на Інститутській 20 лютого 2014 року можна назвати одним із найбільш успішних. Попри те, що більшість підозрюваних втекла з країни й намагалася знищити докази, слідчим вдалося відновити хронологію тих подій, знайти зброю, з якої стріляли в людей і затримати кількох екс-беркутівців, які можуть бути причетні до злочину. За відносно швидкий строк слідство завершили й 2015-го за розгляд цього провадження взявся Святошинський районний суд.
Поки тривали засідання, правоохоронцям вдалося затримати ще кількох колишніх силовиків. Оскільки їх підозрювали у тих самих злочинах, то справи об’єднали і 2016-го судові слухання почалися спочатку. І якщо порівнювати їх з іншими «судами Майдану», то темп роботи був доволі високий: засідання відбувалися щонайменше раз на тиждень. За три роки у залі судових засідань допитали майже 130 потерпілих, заслухали понад 50 свідків, передивилися години відео і гігабайти фотографій. Вже восени 2019-го учасники слухань обережно прогнозували дату, коли судді мають піти до нарадчої кімнати – літо 2020 року. Проте у грудні 2019-го українська влада майже розвалила цю справу. І породила низку проблем, через які говорити про вирок в найближчий рік не доводиться.
Відсутність підозрюваних
Наприкінці 2019 року відбувся великий обмін з окремими районами Донецької і Луганської областей (ОРДіЛО), під час якого звільнили 76 українців. Натомість Україна віддала «ДНР» та «ЛНР» понад сотню людей. І серед них були колишні бійці «Беркуту», яких звинувачували у розстрілах протестувальників на Інститутській.
Тут важливо наголосити, що за версією слідства більшість майданівців 20 лютого 2014-го вбили бійці «Чорної роти» спецпідрозділу міліції «Беркут» – загалом йшлося про 26 людей. З них 21 перебрався до Росії та окупованого Криму. Правоохоронцям від початку вдалося затримати двох рядових бійців (Павла Аброськіна та Сергія Зінченка) та їхнього командира (Дмитра Садовника). Останнього під домашній арешт восени 2014-го випустив Печерський районний суд, після чого колишній боєць «Беркуту» втік з України, а слідство втратило одного з ключових підозрюваних: проміжну ланку між керівництвом, яке могло віддавати накази, та рядовими бійцями, яким ці накази передавали. Пізніше затримали ще трьох екс-силовиків з тої ж групи (Олега Янішевського, Сергія Тамтуру та Олександра Маринченка). Загалом їх підозрювали у причетності до вбивства майже 50 і поранення 80 людей.
Власне, цих п’ятьох українська влада і віддала проросійським бойовикам у грудні 2014-го. Попри протести поранених майданівців, родичів героїв Небесної сотні, їхніх адвокатів та прокурорів, які впродовж років займалися цим розслідуванням. В результаті за півроку до того, як Святошинський райсуд мав піти до нарадчої кімнати, зі справи зникли обвинувачені. Що породило проблему. Адже за українським законодавством судовий розгляд має відбуватися за присутності людини, яку звинувачують у тому чи іншому злочині. Власне, це одна із складових права на захист.
З 2014-го в українському Кримінальному процесуальному кодексі з’явилося виключення, яке називається «спеціальне судове провадження», більш відоме як «заочний суд». Він передбачає, що засідання відбуваються без обвинуваченого, але в присутності його адвоката. Крім того, така процедура можлива лише щодо окремих злочинів та за певних умов, як от оголошення підозрюваних у скоєнні злочину в міжнародний розшук. Якщо ж після початку «заочки» в суді з’являються обвинувачені – судовий розгляд має починатися спочатку.
У випадку ж зі справою про масові розстріли на Інститутській питання в тому, чи повинен Святошинський районний суд починати розгляд справи «з нуля». Тобто із зачитування обвинувального акту. Адже за таких умов понад три роки роботи суду будуть змарновані й усе – допити 130 постраждалих, 100 свідків, перегляд фото і відео – доведеться робити наново. Виправити ситуацію могли б зміни до законодавства щодо «заочних судів». Тим паче, про недосконалість законодавства прокурори, які працюють зі справами Майдану, говорять не перший рік. Наприклад, просять конкретизувати поняття «міжнародний розшук», удосконалити процедуру судового процесу, зокрема дати можливість продовжувати судовий розгляд після появи обвинувачених тощо. Власне, розробка змін до законодавства почалася ще за часів минулої влади й генпрокурора Юрія Луценка. Продовжувалася за Руслана Рябошапки. Й нібито триває за Ірини Венедіктової.
Між тим, захисники колишніх бійців «Беркуту» переконують: їхні клієнти хочуть брати участь у судових засіданнях, але не можуть повернутися до України. З низки причин. Їх, зокрема, озвучили адвокати екс-силовиків у Святошинському суді 4 червня.
«Справді, до суду у нас з’явилося двоє обвинувачених (Олександр Маринченко та Сергій Тамтура – ред.). Готуючись до судового засідання я робив запит до командування Операції об’єднаних сил, яка нині контролює лінію розмежування на Донбасі. І буквально 3 червня отримав електронну відповідь про те, що всі контрольні пункти в’їзду-виїзду (КПВВ) зачинені й пропуск громадян через них не здійснюється. Наші підзахисні хочуть брати участь у судових засіданнях, але фізично не мають такої можливості. Адже є ситуація з коронавірусною хворобою», – заявив у коментарі журналісту «Букв» один з адвокатів екс-силовиків Стефан Решко.
Він також додав, що він із колегами має зв’язок із підозрюваними, яких обміняли в грудні минулого року, однак не уточнив, коли востаннє з ними спілкувався. «Справді, у січні у нас із ними не було зв’язку, зараз ситуація дещо змінилася. Також є певні проблеми з документами. Наші підзахисні потрапили на різні території і у них була різна ситуація з документами. Ті, хто зміг повернутися, мали паспорти громадян України. Інші троє документів не мають. Так вже сталося. Не знаю, з чим це пов’язано», – додав Решко.
Ефект карантину
Як вище зазначалося, до кінця 2019 року Святошинський райсуд у справі про розстріли на Інститутській працював доволі продуктивно, засідаючи щонайменше раз тиждень. Напередодні грудневого обміну з ОРДіЛО у соцмережах почали ширитися чутки, що групу екс-беркутівців, обвинувачених у масових розстрілах, мають віддати проросійським бойовикам. Існувало два варіанти, за яких це могло відбутися: або суд за місяць виносить вирок (що фізично було неможливо), або змінює запобіжний захід, тобто відпускає п’ятьох обвинувачених з-під арештів (у СІЗО і домашніх) під особисте зобов’язання. І зробити це мав нібито Святошинський суд. Головуючий суддя Сергій Дячук, аби уникнути підозр і домислів з цього приводу 19 грудня, під час чергового засідання, продовжив існуючі запобіжні заходи ще на два місяці й узяв паузу до 14 січня 2020-го. Тобто наступне засідання мало відбутися уже після обміну.
Проте запобіжні колишнім силовикам змінив апеляційний суд Києва. Як відомо, 28 грудня він відпустив п’ятьох екс-беркутівців під особисте зобов’язання. Не минулося без скандалу: генеральний прокурор Руслан Рябошапка посеред судового засідання вирішив замінити групу старих прокурорів на чолі з Олексієм Донським. Як з’ясувалося згодом – через їхню відмову виконувати його доручення про зміну запобіжних заходів. Документи із відповідними розпорядженнями керівництва Генпрокуратури потрапили у ЗМІ, а згодом їх продемонстрували й у суді.
Фактично, йдеться про тиск, який чинило керівництво ГПУ на своїх підлеглих. Нові прокурори не заперечували проти зміни запобіжних заходів, чим посприяли звільненню підозрюваних у масових розстрілах на Інститутській. Очікувано, що 14 січня під час чергового судового засідання потерпілі вимагали відводу цих представників прокуратури. Відповідне клопотання озвучила адвокатка родин Небесної сотні Євгенія Закревська. І Святошинський суд цей відвід задовольнив.
«Дії прокурорів, їх службова залежність, яку вони констатували в апеляційному суді, породжує у спостерігача сумніви в їхній незалежності. Враховуючи викладене, створюючи умови для відновлення довіри до державного обвинувачення, заяву Закревської задовольнити. Керівнику органу прокуратури призначити нову групу прокурорів. Надати два місяці на ознайомлення з матеріалами справи», – оголосив тоді Дячук.
Таке рішення можна вважати цілком виправданим, зважаючи на обсяг доказів, зібраний слідчими. Тож тогочасне керівництво Офісу генпрокурора вирішило повернути старих прокурорів. Наступного разу суд зібрався 17 березня, вже під час спалаху COVID-19. Засідання відбувалося у закритому режимі: на нього пустили лише учасників слухання, вільні слухачі могли стежити за процесом з онлайн-трансляції. Тоді ж на засідання з’явилися Маринченко і Тамтура. Водночас місцеперебування Зінченка, Аброськіна і Янішевського було невідомим. Така ситуація ускладнювала роботу суду і прийняття ним рішень. Зокрема щодо формату роботи в подальшому: КПК передбачає, що судові засідання можуть продовжуватися й без обвинувачених, тобто «заочно». Але проблеми можуть виникнути, колі ті захочуть приймати участь у засіданнях особисто. Проте, як ішлося вище, тут існують ризики втратити понад три роки роботи, адже за таких умов судовий розгляд мали б починати з самого початку.
«Суд констатує, що до сьогоднішнього дня відсутня будь-яка офіційна інформація щодо подальшої долі відсутніх обвинувачених і здійснення контролю за виконанням обраного судом запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, порядку участі обвинувачених у обміні, що відбувся 29 грудня 2019 року – суду все відомо тільки із ЗМІ. Суд підкреслює, що відсутність цієї офіційної інформації надалі може стати перешкодою для прийняття судом присяжних інших процесуальних рішень. Ми звертаємо увагу на цю обставину сторону обвинувачення, яка єдина серед сторін уособлює державу», – заявив у березні Дячук.
Прокуратура, між тим, просила про арешт Маринченка і Тамтури, оскільки вони, за словами державного обвинувачення, порушили умови запобіжного заходу. Але суд це питання так і не розглянув. Натомість він оголосив велику перерву через спалах коронавірусної хвороби і впровадження карантину – наступне засідання мало відбутися 4 червня.
Проблема присяжних
Але це засідання не відбулося. Причина банальна – у присяжних, які входять до складу суду, завершився строк повноважень. Згідно КПК, у випадку розгляду злочинів, які передбачають довічне позбавлення волі, обвинувачений може вимагати для себе суду присяжних, який складається з двох професійних суддів і трьох присяжних. Присяжним, у свою чергу, може бути громадянин України, який відповідає низці вимог: проживає на території юрисдикції суду, досяг 30-річного віку, дав свою згоду бути присяжним тощо. Згідно Закону «Про судоустрій та статус суддів» формує і затверджує списки таких людей місцева рада (у нашому випадку – Київрада), після чого їх отримує Державна судова адміністрація. Повноваження присяжних діють впродовж двох років. Після цього місцева рада повинна затверджувати списки наново.
У випадку зі Святошинським районним судом такі проблеми були від самого початку. Ще весною 2015 року він не міг почати повноцінні судові засідання, оскільки Київрада не затверджувала списки присяжних – аж до літа того ж року. Тоді ж справа зрушила з мертвої точки, суд присяжних таки сформували й почали розгляд справи про масові розстріли. Згодом, 2017-го, повноваження присяжних продовжили – до квітня 2020-го. Це відбулося без жодних проблем чи пауз у роботі суду, тож минуло для сторонніх спостерігачів непомітно. Так би мало бути і зараз, проте Київрада під час карантину не засідала. Тож і списки присяжних затвердити не змогла.
«Склад суду не є повноважним, бо суду невідомо про прийняте рішення про продовження повноважень присяжних: трьох основних та двох запасних. З цього приводу ще з січня 2020 року територіальне управління Державної судової адміністрації підготувало всі документи, аби завчасно ініціювати у міській раді розгляд відповідного питання. Всі присяжні висловили бажання продовжувати участь у судовому розгляді. Всі необхідні документи були готові до 16 березня. 13 травня комісія Київради прийняла рішення, що кандидати і їхні документи відповідають вимогам. 28 травня був готовий проект рішення Київміськради. За наявною у суду інформацією це питання мали розглянути 3 червня, однак про жодні рішення щодо повноважень присяжних суду не відомо», – оголосив суддя Дячук 4 червня.
Адвокати екс-силовиків між тим уже почали говорити про те, що справу варто було б почати розглядати спочатку й відправити її на перерозподіл, аби визначити нових суддів. «На початку квітня повноваження присяжних спливли. За діючою процедурою, на час розгляду справи 4 червня їх повноваження не продовжені. Тому розгляд справи продовжити неможливо. Наша позиція зводиться до того, що оскільки присяжні втратили повноваження, справу треба направляти на перерозподіл для обрання нового складу суду. У такому випадку боюся, розгляд має початися спочатку», – заявив у коментарі «Буквам» адвокат Решко.
Втім, оскільки засідання не відбулося, єдине, що зміг зробити головуючий Дячук – оголосити чергову велику перерву: до 10 вересня. Таку дату він мотивував «завантаженістю» й зазначив, що лише цього дня судді, які входять до суду присяжних, зможуть повноцінно працювати разом впродовж кількох годин. Дячук також зауважив: суд сподівається, що до цього часу всі проблемні питання (можна припустити, що йдеться і про списки присяжних, і про зміни у законодавство щодо «заочки», яку співрозмовники «Букв» у судах називають «стратегічною проблемою») будуть вирішені. Й нарешті відбудеться повноцінне судове засідання, під час якого розглянуть усі клопотання, які за понад піврічну паузу надходили до суду.