Справу про розстріли на Інститутській можна назвати однією з ключових розслідувань Майдану. Адже йдеться про найбільший злочин часів Революції Гідності: вбивство 48 протестувальників і поранення ще 80-ти. Слідчі підозрюють у причетності до цих розстрілів представників так званої Чорної роти спецпідрозділу міліції “Беркут”. Загалом йдеться про понад 20 людей. Частина з них втекла до Росії майже одразу після Віктора Януковича. Їхній командир, Дмитро Садовник, перебрався до РФ дещо пізніше: 19 вересня 2014-го суддя Печерського райсуду Києва Світлана Волкова відпустила його із СІЗО під домашній арешт. Саме тоді Садовника востаннє бачили у залі суду. Волкову, до слова, Верховна Рада звільнила 2016-го, разом з іншими представниками Феміди, які ухвалювали неправосудні рішення щодо майданівців. Втім, вона змогла поновитися на посаді 2019-го. А наприкінці серпня цього року Шевченківський райсуд, який розглядав справу щодо незаконного звільнення Садовника, повністю її виправдав.

Врешті, у справі про розстріли на Інститутській на лаві підсудних опинилося п’ятеро колишніх спецпризначенців: Сергій Зінченко, Павло Аброськін, Олег Янішевський, Сергій Тамтура та Олександр Маринченко. Судові засідання тривали з 2016-го, а суд присяжних збирався щонайменше раз на тиждень. Так тривало до грудня минулого року, поки Офіс президента не вирішив віддати їх проросійським бойовикам з Донбасу.

Проблеми обміну

Варто нагадати, що 29 грудня минулого року відбувся масштабний обмін з так званими окремими районами Донецької і Луганської областей (ОРДіЛО): Україна змогла повернути собі 76 людей, натомість віддала понад 100. Серед них були й обвинувачені у справі про розстріли на Інститутській. Власне, існувало лише два можливих варіанти цього обміну: або Святошинський райсуд впродовж місяця винесе вирок, або колишнім силовикам змінять запобіжні заходи (з арештів на особисті зообов’язання). Тодішнє керівництво Генпрокуратури обрало другий варіант, попутно намагаючись тиснути на рядових прокурорів: свого часу лист із вимогами Руслана Рябошапки змінювати запобіжні заходи фігурантам обміну (йдеться, фактично, про втручання у роботу прокурорів, заборонену законом) потрапив у ЗМІ. Попри це, попри протести постраждалих, попри протести родин Небесної сотні, колишніх силовиків відпустили.

Детальніше про це читайте у матеріалі Розстріл Майдану: як за пів року до вироку справу розвалюють для обміну з Путіним 

ГПУ тоді виступало із заявами, в яких переконувала: судові засідання в одній з найбільш важливих справ Майдану триватимуть і надалі. Навіть називали два варіанти подальшого розвитку подій. Перший, оптимістичний: п’ятеро екс-беркутівців після обміну повертаються в Україну, і присяжні Святошинського райсуду Києва працюють у звичному режимі. Другий, реалістичний: п’ятеро обвинувачених не вертаються з окупованих територій Донбасу, і тоді суд переходить у заочні засідання, тобто розглядає справу без обвинувачених. Такі заяви викликали обурення суддів. Вони заявили, що Генпрокуратура не має права вказувати їм, як працювати. І взагалі, на думку представників Феміди, керівництву ГПУ варто більше уваги приділяти своїм підлеглим та їхній роботі.

Станом на 10 вересня до Києва повернулися лише двоє екс-силовиків: Маринченко і Тамтура. Ще троє перебувають на окупованому Донбасі й нібито хочуть, але не можуть повернутися в Україну, адже не мають паспортів. “Троє обвинувачених (Зінченко, Аброськін, Янишевський) досі перебувають на територіях ОРДіЛО. З січня нічого не помінялося: у них досі немає документів, контрольні пункти в’їзду-виїзду (КПВВ), через які вони могли б приїхати, досі закриті через COVID-19, як я розумію. Ситуація, насправді патова. Бо посольств і консульств України на тих територіях немає. А їхні документи (документи від самопроголошених і підтримуваних Росією “ДНР” і “ЛНР” – ред.) Україна не визнає”, –  у коментарі “Буквам” заявив один із адвокатів обвинувачених Стефан Решко.

Власне, цього року Святошинський суд не може похвалитися високою результативністю: присяжні у справі про розстріли на Інститутській збиралися лише чотири рази. Вперше – у січні. Тоді суд констатував відсутність обвинувачених екс-беркутівців та відвів прокурорів, які допомагали у їх звільненні. Вдруге – вже у березні, під час карантину. Саме на це засідання з’явилися Маринченко і Тамтура. Проте тоді воно відбулося у закритому режимі й також тривало недовго. Втретє засідання мало відбутися у червні. Однак тоді Київрада не змогла вчасно продовжити повноваження для присяжних.

Детальніше про це читайте у матеріалі Справа обміняних беркутівців: присяжних нема, суддів хочуть змінити адвокати

Вчетверте суд намагався провести засідання 10 вересня. Але й цього разу не зміг зібратися: захворіло двоє суддів (основний та запасний), тож головуючий суддя Дячук взяв паузу до 20 жовтня.

“Ми не змогли відкрити засідання з об’єктивних причин. Судді на лікарняному. Даних про те, що це пов’язано з COVID-19, у нас немає. Сподіваємося, до наступної дати, 20 жовтня, ми всі будемо здорові. Хочу також наголосити, що минулого разу ми не могли розпочати засідання, оскільки не було повноважень у присяжних. У липні цього року Київська міська рада цю проблему вирішила”, – прокоментував ситуацію журналістам Дячук. Він також додав, що під час наступного засідання суд планує працювати повний робочий день, оскільки за 10 місяців зібралася велика кількість питань і клопотань від учасників процесу, які треба розглянути.

Невиконані обіцянки

Найважливіше запитання, яке постало перед судом після обміну: як продовжувати роботу? Оскільки засідання не можуть відбуватися без обвинувачених – це порушення їхнього права на захист. Українські законодавці намагалися вирішити подібну проблему ще 2014-го, коли у Кримінальний процесуальний кодекс (КПК) вписали низку змін, серед яких був і так званий заочний суд. Фактично йдеться про засудження обвинуваченого без його присутності. Втім, аби почати “заочку”, потрібно виконати цілу низку вимог. Як-от довести, що людина тривалий час переховується й перебуває у міжнародному розшуку. Крім того, в неї мав бути професійний адвокат. Також закон передбачає, що у разі “зникнення” частини обвинувачених суд може тривати й надалі. Просто частина людей отримає вироки заочно. Для цього прокуратура має попросити суд про спеціальне судове провадження. Втім, у справі про розстріли на Інститутській прокурори не поспішають із такими зверненнями.

“Так, Кримінальний процесуальний кодекс передбачає для нас таку можливість. Ми справді можемо просити суд, аби “заочка” була в основному провадженні. Але тут є певні нюанси. Наприклад, якщо обвинувачені у певний момент з’являться – то треба починати спочатку. Тобто на всій роботі у попередні чотири роки можна ставити хрест”, – коментує “Буквам” ситуацію прокурор Яніс Сімонов.

І це не єдина проблема “заочного суду”. Також існують проблеми із отриманням дозволу на таку процедуру: необхідно, аби обвинувачені були в міжнародному розшуку. Фактично йдеться про розшук за базами Інтерполу, чого, за словами співрозмовників “Букв” у прокуратурі, домогтися не так вже й просто. І лише після цього суд дає дозвіл на “заочку”. Частині ж суддів нібито було достатньо рішення слідчого про необхідність оголосити обвинуваченого/підозрюваного у такий розшук. Представники прокуратури, зокрема нині ліквідованого Департаменту спецрозслідувань (відповідав за справи Майдану), просили у народних депутатів ухвалити зміни до законодавства, в яких вимагали конкретизувати цей момент ще від 2017-го. Проте змін до закону досі немає.

Ще одна проблема, пов’язана із “заочкою”, про яку згадував прокурор Сімонов – це обнулення судових справ. У ст. 323 Кримінального процесуального кодексу йдеться про те, що у разі зникнення підстав для “заочки” (тобто появи обвинуваченого – ред.) судовий розгляд відбувається спочатку. Водночас частина суддів переконана, що розгляд має стартувати з того моменту, в який зник підозрюваний.

“Навіть якщо ми перейдемо до заочного суду, ми зберегли ті роки роботи, які були. І якщо обвинувачені раптово з’являться – то ми почнемо з ними засідання з того моменту, в який вони зникли. Ми за ці роки сильно просунулися у роботі. Якщо порівнювати із забігом на 100 км – то нам лишилося пройти ще 100 м. Але вони найскладніші”, – коментує Дячук.

“Навіть якщо ми перейдемо до “заочки” й частина обвинувачених отримає вироки – немає гарантій, що в Апеляційному чи Верховному суді рішення лишиться у силі. Ми не сумніваємося, що Святошинський суд фахово аргументує й обґрунтує своє рішення. Але його можуть скасувати суто з формальних підстав. Бо ст. 323 КПК говорить, що у випадку повернення обвинувачених справу треба починати спочатку”, – зауважує Сімонов.

Власне, обіцянки усунути ці недоліки нібито давали й представники Офісу президента, і Офісу генпрокурора чи не одразу після грудневого обміну минулого року. Проте відтоді минуло 9 місяців, однак обіцянки досі лишилися обіцянками. Більше того, робота над вдосконаленням процедури заочного суду велася ще за часів Юрія Луценка. Але законопроєкту, який міг би вирішити найбільші проблеми, немає. “Робота над змінами до “заочки” велася. Були робочі групи. Депутати в Раді нібито зараз теж працюють над змінами до КПК. Але тут ідеться про масштабну роботу, яка триватиме довго. Якщо ж говорити про справи Майдану – то тут зміни до “заочки” були потрібні на “вчора”, – зауважує співрозмовник “Букв” у прокуратурі.

Наразі виникають сумніви, що суд у справі про розстріли на Інститутській таки перейде до “заочки”. Адже колишні беркутівці, яких обвинувачують у злочині, не оголошені у міжнародний розшук. “Для спеціального судового провадження (заочний суд – ред.) потрібно виконати кілька умов. Одна з них – перебування особи в міжнародному розшуку. Учасники процесу можуть одне одного переконувати в тому, що особа переховується, що вона належно повідомлена про засідання й ухиляється від явки до суду. Але є об’єктивна обставина: міжнародний розшук. І відсутність цієї формальної підстави робить усі подальші обговорення про заочний суд нікчемними. В рамках нашого провадження рішення про міжнародний розшук частини обвинувачених не приймалося. І в такому розшуку вони не перебувають”, – коментує “Буквам” ситуацію Сергій Дячук.

Він додає: суд не має офіційної інформації про місцеперебування трьох екс-беркутівців. “Ми заявили публічно, ще на початку року, що 29 грудня 2019-го завдано нищівного удару по нашому робочому процесу. Ми не будемо обговорювати причини: сталося, як сталося, і є особи, які приймали відповідні рішення. Але відсутність обвинувачених – це проблема для кримінального процесу. Ми не можемо їх затримати й привести до суду. Двоє обвинувачених, ви самі могли пересвідчитися, у суді присутні (Маринченко і Тамтура – ред.). Щодо інших трьох у нас немає офіційної інформації. Ми не знаємо, де вони”, – зауважив Дячук.

Наразі ж лишається чекати 20 жовтня. Можна сподіватися, що саме тоді захист екс-беркутівців озвучить бодай якусь інформацію про місцеперебування своїх підзахисних. Також можна припустити, що прокуратура спробує просити суд почати заочне провадження щодо трьох колишніх силовиків, аби зрушити роботу з мертвої точки. Щоправда, без міжнародного розшуку навряд це буде можливим. Суд, зі свого боку, переконує: у нього є кілька варіантів розблокувати свою роботу. І лише “заочкою” вони не обмежуються.