За вихідні Україна втратила трьох своїх захисників. Наші позиції були обстріляні снайперами й важким озброєнням. Глава української делегації в Мінську Леонід Кравчук поспішно відрапортував про те, що “самотні провокації” не стануть приводом для зриву мирного процесу. Тоді як ім’я російського агресора було названо в офіційному релізі Офісу президента. І якщо ви думаєте, що Росія була названа відповідальною за загибель українців — то ні. Країну-агресора лише закликали “вплинути” на “незаконні збройні формування” для того, щоб припинити провокації.

Як би президент Зеленський не ховався за розмитим словом “провокація”, нам варто пам’ятати, що за цим терміном стоять реальні життя і реальні прізвища. Життя, які були відняті окупантами, поламані життя сімей. І прізвища відповідальних за донбаську бійню. Перш за все прізвище Путіна В.В.

Після свого виступу на День Незалежності, в якому Володимир Зеленський встиг похвалитися відсутністю втрат, президент України не поспішає з особистими коментарями або співчуттями. Як у випадку з раніше загиблим Ярославом Журавлем.

Замість того, щоб сказати кілька слів на згадку про загиблих, Зеленський вважає за краще відкривати мости й запускати в небо кандидатів в мери від власної партії. Зеленський — людина-свято, яка завжди концентрується на позитиві. Бо ніякі втрати на фронті ні в якому разі не повинні асоціюватися з ім’ям найбільш мирного військового президента України. Насправді за більш ніж місяць оспіваного Зеленським “перемир’я” ми зіткнулися з безпрецедентною досі ситуацією, за якої звіти моніторингової місії ОБСЄ фіксують більше фактів порушення перемир’я, ніж повідомляє український Генштаб. Здавалося б, обстріли, поранення і загибель воїнів бачать всі. І тільки Верховний головнокомандувач, що з головою пірнув у передвиборчу кампанію, готовий їх не помічати.

Багато хто назве те, що відбувається, національною ганьбою. Але питання про те, чому президент радо бере участь у цій національній ганьбі лишається відкритим.

У когнітивістиці — науці про людське мислення, існує цілий розділ присвячений когнітивним спотворенням — набору типових помилок мислення, обумовлених суб’єктивними факторами. Одним з найпоширеніших видів когнітивного спотворення є так звана помилка “упередженості підтвердження” – ситуація при якій для підтвердження власної точки зору індивід спирається тільки на “зручний” набір фактів, відкидаючи решту.

Віра Зеленського в мир, як і кожна віра, має у своїй основі занадто багато особистого. І як і кожна віра вважає за краще не враховувати решту різноманіття фактів. Занадто багато поставлено на карту для самого Володимира Зеленського, які зробили мир за всяку ціну головним наріжним каменем своєї політики й в якомусь роді політичною самоціллю.

Говорячи з точки зору політичного розрахунку, раціональне зерно в односторонньому припиненні вогню звичайно ж є. Не будемо удавати, що це перемир’я — перше. Ні, Україна завжди прагнула дотримуватися перемир’я і вже неодноразово припиняла вогонь в односторонньому порядку. Різниця з нинішньою ситуацією в тому, що ще ніколи наше політичне керівництво з таким зусиллям не відмазувало Росію від її злочинів. Навпаки, будь-які обстріли РФ, ще й надто ті, які вели до загибелі наших солдатів, завжди використовувалися для того, щоб нагадати світові про справжню причину агресії й про те, хто несе міжнародну відповідальність за втрати серед українців. Ще ніколи наша країна не займала настільки страусину позицію і не зображувала Росію як посередника, який має на когось там вплинути.

Не думаю, що сам Володимир Зеленський не в курсі, хто саме віддає накази про обстріл наших позицій. Якісь незалежні від Росії формування — це далекий міф 2014 року. За минулі шість років Україна знає все про схему прийняття рішень на окупованих територіях — рішень, які приймаються виключно по лінії ГРУ ГШ РФ і ФСБ.

У фантастичному оповіданні “Привид 5” Роберт Шеклі відправляє головних героїв на планету, на якій оживають їхні дитячі страхи. При чому, оживають ці страхи в їх фізичному прояві. Монстри зі снів переслідують головних героїв і єдиним способом боротьби з ними стають дитячі хитрощі. Монстри перемагаються чарівним словом, струменем з водяного пістолета. Однак остання тварюка — Буркун — незнищенна. Головні герої рятуються від цього дитячого страху єдиним доступним способом — накрившись з головою ковдрою.

Володимир Зеленський нагадує головного героя цієї розповіді. Накрившись з головою ковдрою і бурмочучи чарівне слово “мир”, він намагається відігнати від себе Путіна. Але життя не має нічого спільного з фантастикою. Реальні монстри з’їдять тебе разом з ковдрою. І єдиний спосіб уберегтися від них — давати запеклий опір.

І поки Володимир Зеленський не знайде в собі сили вимовити ім’я того, кого називати не можна, активізація війни залишатиметься найсильнішим інструментом російського впливу на президента і нашу країну. Чим довше Володимир Зеленський буде не помічати реальність, ховаючи в пісок свою голову. Чим більше буде звертатися до Росії як до посередника, а не як до агресора і першопричину війни, тим активніше відповідальність за загибель наших воїнів суспільство буде покладати не на Путіна, а на нього самого. Цей політичний результат — як раз те, що потрібно Кремлю. І мета дестабілізації влади Зеленського. І для того, щоб домогтися він нього ще більших поступок заради ефемерного “миру”.