Поезія в часи війни завжди була важлива й потужна. За словами сучасної поетки Катерини Бабкіної, “добре сформульовані думки, емоційно  дібрані слова, ритмізовані тексти мають змогу стимулювати людей, збурювати емоції відповідно до ситуації, додавати хоробрості чи рішучості, додавати особливих рис, які читачі можуть в собі знайти без підґрунтя.”

Слово, що  напряму  спрямоване до емоцій, минаючи первинні рівні, має здатність змушувати людей думати.

Починаючи від часів давньої Греції, в кожній армії був свій “полковий поет” – хлопак, який виходив перед боєм і читав вірші, котрі спонукали людей померти з гідністю, але виконати свій обов’язок. Мені здається, що поети в час війни певною мірою переймають на себе цю роль не тому, що мусять, а тому, що їх так само щось болить і вони пишуть про те, що думають.

Сучасна війна спричинила мистецький сплеск. Пишуть і діляться своїм словом в інтернеті всі – і письменники, і читачі. Пишуть навіть ті, хто зі зброєю в руках захищає Україну. Згадаймо, як нещодавно в аеропорту Донецька знайшли віршований щоденник бійця. Або ж нагадаємо вам про поета-воїна, заступника командира добровольчого батальйону “ОУН” – Бориса Гуменюка.

Вражає стійкість і оптимізм великого народу, незламного й талановитого.

На сьогодні є чимало імен в українській літературі,  які варто пригадати.

Перший фронтовий поет України Борис Гуменюк.  Він без перебільшення легендарний воїн. Він на війні від початку і не втрачає ані запалу, ані волі до боротьби ― досі не втомився. Феномен творчості Бориса Гуменюка ще й у тому, що він, навіть продаючи свої книги, дбає передовсім про нашу спільну перемогу. Так, у 2014 році на Форумі видавців йому вдалося продати “Вірші з війни”, накладом 25 000 примірників за 1 мільйон гривень. “Я був першим із письменницького цеху, хто опинився на цій війні. Тож це зіграло свою роль. Насправді собівартість книжки була 4 гривні. Продавали ― по 30 гривень. Але лише невелика кількість людей її так і купили. Інші платили ― 50, 100, 200, 500, 1000, 5 000 гривень і навіть 1000 доларів. А один чоловік привіз тепловізор за 6 500 доларів. Це не мені люди давали ці гроші, а на нашу перемогу. За ці зароблені гроші ми купили берці, каски, бронежилети, джипи для наших воїнів на схід, ― розповів письменник.

Сьогодні знову копаємо землю,
Цю ненависну донецьку землю,
Цю черству закам’янілу землю.
Тулимося до неї,
Ховаємось у ній
Ще живі.
Ми ховаємося за землю,
Сидимо в ній тихо,
Наче малі діти за маминою спиною.
Ми чуємо як б’ється її серце,
Як вона втомлено дихає.
Нам тепло й затишно.
Ще живі.

Письменник мріє, щоб закінчилась війна, щоб сісти за написання роману. А сюжети майбутньої книжки переживає щодня.

Віктор Баранов народився на Полтавщині. Випускник філологічного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Працює головним редактором журналу “Київ”. Автор поетичних збірок “Народження полум’я”, “У середу рано”, “Жоржини в маминім саду”, “Поворожи на вранішній зорі”, “Хата синьоока”; збірки літературних пародій та гуморесок “Вічний двигун”; книг повістей та оповідань “Переступаючи поріг”, “Смуга біла, смуга чорна”; сатиричного роману “Презент”, романів “Притула”, “Смерть по-білому”.

Українці мої! То вкраїнці ми з вами – чи як?

Чи в «моголах» і вмерти судила нам доля пихата?

Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк

Що розцвів нам у душах смиренністю «меншого брата»?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова…

Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?.. 

Цей вірш “До українців” названо бульдозером для очистки України від “хохлів”. Його поклав на музику Теодор Кукуруза.

Події в Україні 2013-2014 років змінили чимало українських життів та доль. Однією з тих,  хто зробив свій внесок у Революцію гідності є  Анастасія Дмитрук – молода поетка, яка у найважчі дні тієї зими, після розстрілів на Майдані, написала вірш “Ніколи ми не будемо братами…”,  який став особистим гімном для багатьох патріотів країни. Публікуючи свій вірш у простори інтернету, юна авторка навіть не підозрювала, що за одну ніч її життя  кардинально зміниться, а її вірші  надихатимуть та підтримуватимуть мільйони українців у боротьбі за незалежність. У своєму вірші, який спричинив великий резонанс серед російського населення, авторка розвіює стереотип про “братерство” між українцями та росіянами, та акцентує на відмінностях двох світоглядів та ментальностей людей, з яких “одні готові віддати своє життя в боротьбі за свободу, а інші за свого пана, царя”.

Після Майдану в житті Анастасії Дмитрук, яка була переважно російськомовна, почалася активна українізація. Це важливий крок у житті кожного українця, який хоче себе так ідентифікувати, вважає поетеса. Однак, за словами авторки, “твори рідко дають обирати, якою мовою їх написати”, –​ тож мовне питання –​ дуже важливе, але кожен до цього має дійти сам.

Перша збірка віршів “Поверніть нам наше небо”, яка охоплює теми подій Помаранчевої революції та Революції гідності, вже презентувалася авторкою як у Києві, так і за кордоном. У другій книзі, окрім віршів, присутня проза з ілюстраціями львівської художниці Софії Зайченко, а також листи з фронту від українських бійців. Подальші плани – розвиток у прозі та дитячі казки.

Увесь світ знає, як пропутінська ідеологічна пропаганда, сама не усвідомлюючи того, прославила на весь світ героя і патріота Степана Бандеру, і тим автоматично зробила патріотами всіх українців, “обізвавши” нас бандерівцями.

На думку Олекси Світлого, правда сьогодення в тому, що абсолютна більшість українців живе під гаслом “Слава Україні!”. Решта, мізерна частина, що підняла зброю на власний народ, живе в ілюзорному світі, обдурена і засліплена російським великодержавним шовінізмом. Але дійсну правду не сховати. Україна переможе, бо МИ того варті!

Бандерівець я, народився в Чорткові
Вся правда життя – свобода, чи смерть
Нуртує в цомогах* повстанської крові
Наснагу дає та любов, що без меж.

Бандерівець я, народився у Львові,
Життя за свободу і волю віддам,
Пройнявся я пам’яттю рідної крові,
Що від славних батьків передалася нам.

Бандерівець я, із Івано-Франківська,
Наснагу дає честь і гідність така,
Із радістю йду до вкраїнського війська,
Де праведний дух козаків та героїв УПА.

Бандерівець я, з поколінь я киянин,
Як матері голос, чую голос Землі.
Що знає своїх всіх полеглих героїв,
Від Київських русів до Небесної Сотні синів.

Бандеровец я, родился я в Одессе,
Скажу Вам друзья, в жизни все неспроста,
Не стоит трепаться и тайны выкладывать прессе,
Коль душа патриота, как море, чиста и проста.

Бандеровец я, коренной харьковчанин,
Мой выбор сознателен, я пред Отчизной в долгу,
Пусть сунет чечен, иль казак, иль станичник-дончанин,
Достойный отпор дать за неньку-Вкраїну смогу.

Бандеровец я, из Донбасса, не верите – даром,
Я был на Майдане, под Плине кача…братьев я провожал поутру,
Обида взмывает, и сердце пылает воинственным жаром,
Когда Украине свободной враги навязали ненужную эту войну.

Бандерівці МИ – знають хай зазомбовані всі росіяни,
З країни-ГУЛАГу, у котрій є лідер – пуйло,
Бандерівцем бути – це гідність і честь для достойних,
Країни свободної, що стала за правду й добро.

Бандерівці МИ – бо Вітчизні своїй всеосяжно належим душею,
І де б ми не жили – для нас сподівання і цілі одні,
Як треба, – Ми зможемо всі розписатися кров’ю своєю,
За неньку-Вкраїну і душу і тіло положим свої!

Не секрет, що саме трагічні події, надихають людей на творчість. Не стали винятком і українці. Натомість в поезії сучасних українців немає відчаю й безодні. Є віра й сила, упевненість у своїй правді й перемозі, водночас вірші сповнені лірики й любові.

Доля та завдання поета – підтримувати народ і країну, але практично ніколи не підтримувати владу.

Світлана Холодна – стала відомою завдяки Українським передзвонам –  народному мистецько-історичному фестивалю поезії та пісні, заснованому  народним декламатором Олександром  Луценком. Він відбувся в будівлі Спілки письменників України, участь взяли представники всіх регіонів України. Світлана розповідає, що початок своєї поетичної діяльності пов’язує з конкретною датою — 4 квітня 2014 року, коли вперше написала серйозний вірш про Україну. Відтоді творчий доробок поетеси складається з 72 віршів, більшість яких присвячена Україні. “Я раніше писала лише принагідні віршовані привітання для знайомих. Але події на Майдані та початок окупації України мене настільки вразили, що 4 квітня несподівано народився вірш “Війна”. В мене вже тоді було відчуття, що розпочалася війна. З тої пори я почала писати вірші. Про формування збірки мені розповіла моя знайома, я надіслала кілька творів, два з яких видавництво обрало для друку”, – розповіла поетка.

А пам’ятаєш починалася війна?

Була весна така ж як і сьогодні.

Звичайний день, вже абрикоса зацвіла.

А хтось в цей час поринув до безодні.

А пам’ятаєш ці роки:

Сумні, веселі- якось промайнули.

Ти мружив очі, щоб подалі від війни

І поспіхом загиблих злистував в минуле.

А пам’ятаєш, як ти уникав новин?

Загинув. Втрати. Перемоги…

І ти не знаєш де і хто вони

У тебе свої радості/тривоги.

Ти пам`ятаєш? Ні, чомусь «забув»

Не бачиш і не чуєш диво дивне

Про сьогодення, про війну,

Що ниньки роздирає Україну…

Ти знаєш, в нас справжнісінька війна…

справжнісінька із кров’ю та смертями,

яку старанно оминав

цими забутими роками.

Поетка Тетяна Власова  – працює піарницею Одеського міжнародного кінофестивалю та Української Кіноакадемії, також креативною продюсеркою проєкту “Інші вірші”, пише вірші та музику, “кудись біжить  та не здає ціннісних позицій”. Також вона солістка гурту  VLASNA, має   збірку  поезій “Ефект близькості”. “Здається, в моїх віршах — те, що людям зрозуміло. Не надто багато алюзій на конкретні події. Так, є твори про війну, у книжці є розділ “Історії про країну”. Якась аудиторія читає про війну, інша — про любов. Можливо, я розширюю аудиторію тим, що пишу про важливе, а не зменшую”.  Наразі відбуваються квартирники у Тані  спільно з  літературною агенцією “OVO”.

Сьогодні Бог народжується там…

Сьогодні Бог народжується там,

Де захист – це життя, а не робота.

Де вмить стають героями цитат,

Тримаючи вогні аеропорту.

Де захищає каска і малюнок,

Що привезли від щирої дитини.

«Вертайся швидше!» – пише ця манюня.

Клади в кишеню, помолись – і ти не

Повинен плакати? Звичайно, не повинен,

Якщо у снах ти навіть бачиш сина.

Зроби, щоб потім він не знав про війни –

Ти ж обіцяв, що завжди будеш сильним.

Веди без слів із рідними розмову.

“Під мирним небом добре – там же ви”.

Щоранку Бог народжується знову,

Коли ти прокидаєшся живим.

Так довго не закінчується все це.

Втім, ти – я вірю – знаєш добре вже:

Сьогодні Бог живе в твоєму серці –

Тому обов’язково збереже.

Насправді сьогодення української поезії настільки  різнобарвне, цікаве й непросте, що кожен з вас безумовно знайде своїх авторів.

На жаль, на нашу думку, ми недостатньо промотуємо своє навіть у себе вдома.

• Раніше ми писали про Оксану Луцишин та Катерину Бабкіну.
• А також торкнулися персони Сергія Жадана.