Від редакції: раніше ми публікували критику законопроєкту № 8271 з боку військових, правозахисників та нардепів, а також розповідали про петицію до президента про ветування закону. Сьогодні ж хочемо поділитись думкою офіцера тактичної ланки десантно-штурмових військ ЗСУ – як людини, яка, з одного боку, наділена владою, з іншого – сама підпадає під дію нового закону, виконуючи бойові завдання на лінії фронту та часто – за нею. Далі пряма мова автора.

Доброго вечора, любий читачу, сьогодні ми поговоримо про скандальний в мережі проєкт Закону №8271 від 08.12.2022 “Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці”. Сьогодні не буде багато жартів у тексті чи військового сленгу, бо в автора фактично закінчилися і енергетики, і якийсь тонус життєвий. Так буває, каруселі настрою і все таке. Лишилися лише цигарки, кава і згущене молоко, що вже цілком й цілком пристойно. Тому на якийсь “роздум за темою” сил ще вистачить. Сподіваюсь, буде цікаво.

Одразу зауважу, автор статті – магістр історичних наук й чинний військовослужбовець, тому жодних юридичних тонкощів чи грамотного й адекватного пояснення проєкту закону з точки зору юриспруденції тут не буде і бути не може через відсутність фаху й мою лінь. Однак описати сприйняття цього проєкту через призму чинного офіцера Збройних сил України – можливо. Отож, спробуймо розібратися послідовно, а потім прикрасимо це все емоційною складовою, куди ж без неї, рідної. 

Отож. Проєкт Закону №8271 вносить зміни до ряду статей з Кримінального (КК України) та Адміністративного (КУпАП) кодексів України, а саме тих, що стосуються військовослужбовців, порядку несення військової служби та покарань за порушення військової дисципліни та вимог у воєнний час. Так, КК України значно збільшує вид та термін покарань за непокору, невиконання наказу, самовільне залишення військової частини й дезертирство. Своєю чергою, зміни до статей КУпАП збільшують міру покарання за вживання алкоголю та наркотичних речовин, порушення правил бойового чергування й ключове, за зловживання владою та перевищення повноважень. Поглянемо на ці гіпотетичні зміни в законодавстві з точки зору командира підрозділу – взводу чи роти. 

Почнімо з адміністративних проступків, які були ледь не буденністю у відносно мирний час періоду АТО й ООС, та і трапляються під час Великої війни нині: алкоголь та наркотики. Повірте мені на слово, що “температуру” в підрозділі здатні змінити навіть декілька людей, які можуть затягти на дно значну частину підрозділу. Спочатку пиво в компанії ввечері, потім горілка, різна сільська бормотуха чи наркота – підрозділ розкладається та гине фактично на очах. В тилу оформлення подібного “товариша” складається з декількох трагікомічних актів: задувка (експрес-тест на алкоголь – прим. ред.), оформлення протоколу як у частині, так і у ВСП. Це тонни паперів, витраченого часу й нервів. На передовій же “аватар” (сленгова назва військовослужбовців, котрі зловживають алкоголем – прим. ред.) є потенційно не безпечнішим за ворожий приліт “ГРАДів” чи мінометки. Кажу як є. Жодні стягнення чи штрафи не здатні змінити подібних людей – лише жорстка міра покарання і якомога швидша ізоляція від основного підрозділу. Те саме стосується й наркоманів, яких виявити й розкрити у замкненому й збитому підрозділі не складе великої проблеми.

Тепер перейдемо до змін КК України. Непокора та відмова від виконання наказу. Так сталося, що навіть у найбільш демократичних та ліберальних державах світу армія будується зовсім за іншим принципом – принципом субординації й неухильного виконання наказу. Інакше армія перестає бути армією й перетворюється в подобу “солдатських рад” після Лютневої революції 1917 року в Російській Імперії, де військові на колективних зборах приймали рішення: атакувати, оборонятися, відійти чи здатися в полон тощо. Пам’ятаєте, що було далі? Якщо ні, то нагадаю, що війська Німеччини та Австро-Угорщини за рекордно малі строки захопили величезні території та нав’язали новоствореному революційному уряду договір виключно на своїх умовах – Брест-Литовський мирний договір. Не думаю, що після цього прикладу ще треба хоч щось пояснювати. Або підлеглий особовий склад виконує накази свого командира, або знов таки підрозділ гине. Або розкладається і гине. Фініш буде однаковим в будь-якому випадку.

Самовільне залишення військової частини – це, напевно, основна біда й невиліковна хвороба військового організму. Військовий самостійно покидає місце служби і йде займатися своїми особистими справами та питаннями в робочий час. А я нагадаю так, трошечки…в нас вже 11-й місяць триває Велика війна, тому робочий час військового складає 24 години на добу та 7 днів на тиждень. Іноді непогано поїсти чи поспати, але тут як пощастить. Війна. Що ж поробиш? Ті, хто уходять в СЗЧ (самовільне залишення частини, абревіатура – прим. авт.) вирішують проблему нервової чи фізичної перевтоми максимально просто – вони йдуть. Вгадайте, що це веде за собою? Першим ділом це ті самі тонни паперів для службового розслідування, потім подання до суду й розгляд справи органами ДБР. Тобто від одного “скислого” військового страждає декілька пачок паперів й ревуть та стогнуть принтери та сканери. І заради чого то все? Подібні справи рідко коли закінчуються значним штрафом чи позбавленням волі – ні, максимум це умовний штраф та “не роби так більше” від судді. Ну і “дружня п#здюліна” від командира та головного сержанта підрозділу.

Безумовно людям важко, військові багато часу не бачили власних сімей, батьків чи банально нормально не милися. Усі ми люди. Але повірте мені, кожен нормальний командир, а мене оточують виключно подібні – можуть, вміють та практикують прийом “загубити бійця” на добу, три дні чи навіть тиждень. Безумовно це буде стосуватися лише адекватних та нормальних військових, що не мають “задувок” чи “зальотів” по службі. Факт в тому, що усі ці питання можна вирішити і їх вирішують. Вводять легальні 10-денні відпустки, звільнення на вихідні тощо…і все це у воєнний час, під час Великої війни за саме існування України та українців! Якщо подібні фактори не зупиняють людину від втечі – їй немає чого робити в армії, їй немає чого робити загалом в Україні.

Дезертирство є ідентичним за СЗЧ злочином, але виконаним безпосередньо на полі бою й тут страждає не чортовий папір для довідок-доповідей та актів розслідування…тоді гинуть люди, які меншою кількість змушені тримати оборону чи вести штурмові дії. Й покарання за подібні дії мають бути, відповідно, сильнішими за покарання СЗЧ. Тут коротко. 

Проєкт Закону №8271 нині часто порівнюють з “юридичним загородзагоном”, що використовується в армії РФ. Тільки, як пишуть наші блогери й журналісти, у росіян роль “стоп-крана” виконують реальні кулемети й розстрільні команди, показові страти в рядах ПВК. Я щиро бажаю цим людям отримати посаду командира роти, хоча б і взводу. Хоча б на тиждень. І коли підрозділ почне гинути не від контактів з ворогом, а від перестрілок алкоголіків чи оголених ділянок фронту, де мали б чергувати СЗЧ-шники, от тоді б я уважно прочитав їх статті ще раз.

Цей проєкт закону не є важелем впливу конкретно на солдата. Він охоплює усіх військовослужбовців: сержантів, штаб-сержантів, лейтенантів чи підполковників, неважливо. І дуже прикро, що багато хто цього банально не розуміє. “Начальство” не збиралось і не збирається воювати виключно солдатами, знаходячись на віддалені 15-20 км від лінії фронту. З 24 лютого 2022 року я брав участь й у бойових виходах груп як командир розвідувального взводу, й поруч зі мною йшли командири розвідувальних рот, заступники командирів батальйонів, комбати чи головні сержанти бригад. У бою військове звання не врятує від ворожого уламку чи кулі, а в бій ми ходимо усі, хто б що не казав. 

Тому з точки зору офіцерів та сержантів нашого підрозділу, 90% з яких брали та беруть пряму участь у бойових діях, я не почув жодної думки “проти”. Ми вбачаємо в цьому інструмент для справедливого покарання тих, хто заважає виконувати завдання й піддає ризику не лише себе, але й своїх побратимів, окремі ділянки фронту чи успішність штурмових дій. Крапка.