Від народження Сковороди минає три століття, від смерті – 228, а від часу створення ключових текстів – приблизно півтораста років.

Утім, чимало принципових моментів, повʼязаних із суттю його вчення та світогляду, залишаються дискусійними.

Ким Сковорода був направду? Філософом чи мислителем? Містиком чи просвітителем? Що сповідував: ідеї свободи чи постулат обоження? А якою мовою він усе це формулював? Відповіді на всі ці запитання допомагає віднайти інтерактивна виставка “Світ Сковороди”.

У центрі експозиції розміщена вціліла скульптура, яку привезли з розбомбленого росіянами музею Григорія Сковороди у Сковородинівці Харківської області.

Українське бароко

Епоха бароко в Україні була надзвичайно драматичною. Звитяжне завершення Хмельниччини заступає епоха Руїни; державне обʼєднання України під владою Мазепи закінчується трагедією Батурина та винищенням значної частини козацтва; гайдамацький рух та боротьба опришків супроводжуються лютими, нечуваними стратами й тортурами, а під кінець цієї доби Україна втрачає автономію та Запорозьку Січ. Під ту пору Україна заявляє про себе як про субʼєкт світової історії, а Київ постає “другим Єрусалимом”.

Бароко (XVII-XVIII ст.) прийшло в Україну з Заходу, прийшло як течія “модерна” й постало як стиль “опозиційний” Ренесансу. Але основні елементи Ренесансу були принесені в Україну в часи бароко та бароко самим.

Це був новий розквіт – після довгого підупаду – мистецтва та культури загалом. Українське бароко вирізняється на тлі європейської літературної традиції XVI-XVI ст. передовсім власною всеосяжною релігійністю. Чимало його здобутків повʼязано з іменами високих церковних достойників. Стиль українського бароко зберігає риси європейського бароко: ускладнену метафоричність і символіку, контрасти й антиномії, оксюморони, риторичні фігури, емблематику. Бароко підносить антитетичність до рівня боротьби двох світів – небесної сфери та пекла. Драматичну єдність полярних аспектів усього існуючого найвиразніше окреслив Григорій Сковорода.

Життя Григорія Сковороди

Михайло Ковалинський характеризує батьків Сковороди так: “Вони мали господарство міщанське, середнього достатку, але чесністю, правдивістю, гостинністю до прочан, побожністю, миролюбним сусідством відрізнялися у своєму колі”.

Але все ж він був козак, тобто особисто і з сімʼєю зовсім вільний чоловік, і не підпадав ніякому кріпацтву ні з боку поміщика, ані з боку монастиря. Г. С. Сковорода з малих літ, з дня свого народження почував себе у вільному стані. М. І. Ковалинський каже, що вже на сьомому році життя Григорій Савич став показувати прихильність “до богочтенія, талант до музики та охоту до наук”, мав добрий голос і співав у місцевій церкві.

Малому Сковороді було вже майже дванадцять. Улітку він закінчив чотирирічну дяківську школу і хотів навчатися далі. В серпні 1734 року Сковорода вже прощався з рідними Чорнухами. Попереду його чекала Києво-Могилянська академія.

Творчість

Вихований у Києво-Могилянській академії, Григорій Сковорода був знайомий із шкільною теорією байки.

Під час праці в Харківській колегії він сам написав на езопівський сюжет байку про Козеня та Вовка.

Згодом, можливо, для прикладу на власних лекціях, Сковорода написав дві віршовані “фабули” про необачного філософа Фалеса, який, споглядаючи зорі, впав у яму, та про міфологічного Тантала.

Ці твори засвідчують дотримування автором шкільної теорії, за якою байка розглядалася як різновид фіктивного риторичного прикладу.

До жанру філософсько-богословського трактату Григорій Сковорода звернувся, вимушений залишити викладацьку працю в Харківському колегіумі в 1766 р.

За спогадами самого письменника, він оселився за десять верст від Харкова, у володіннях Земборських – селі Гужвинське, живучи на пасіці посеред похмурого лісу. Першим його твором став трактат “Наркісс. Розглагол о том: узнай себе” (до 1767). Він був присвячений темі самопізнання.

Літературна творчість Григорія Сковороди посутньо тяжіє “до джерел”: греко-римської античності, Біблії, християнської апологетики й патристики. 

Сковорода сам не згадує своєї лектури. Він говорить про книги, що їх носив із собою в подорожах: “о библіотеко, ты моя избранна, / о немногими книги чтомы!”

Але що це були за книги, важко сказати… він перекладав (чи ліпше сказати, перероблював) Ціцерона та Плютарха. Ковалинський подає спис улюблених авторів Сковороди: Плютарх, Філон, Ціцерон, Горацій, Лукіян, Климент Олександрійський, Оріген, Ніл, Діонісій (Ареопагіта), Максим Сповідник.

Філософія

Сковорода розумів філософію передовсім як певний спосіб існування. У одному з листів до Михайла Ковалинського він, спитавши самого себе: “Що таке філософія?” – відповів: “Перебувати на самоті із собою, із собою вміти вести розмову”. Таке розуміння єства філософії обумовило й відповідний стиль філософствування.

Чи був він містиком? Чи був просвітителем? 

Життя та творчість Сковороди підлягають основній містичній настанові – виходу людини за межі її власного єства й наближення до Абсолюту.

Сковорода, поза всяким сумнівом, був містиком. Філософ мав досвід трьох форм містичного переживання: очищення, просвітлення и екстазу.

“Ключем до розуміння” філософії Сковороди цілком може бути “німецька містика”, тобто коло ідей Якоба Беме, Валентина Вайгеля, Ангела Силезія.

Раціоналізм та містицизм – поняття зовсім не протилежні одне одному. Сковорода є представником містичного раціоналізму, оскільки він стоїть на ґрунті античної філософії й особливо на ґрунті неоплатонізму.

Сковорода був далекий від просвітницької ідеології, ба більше – досить різко критикував ті (діалоги “Алфавіт миру”, “Кільце”).

Сковорода вкрай неприхильно ставився до поширеного під його добу “лібертинства” в питаннях релігії: “Сей есть источник безбожія и сердечному граду разоренія”, що переконливо спростовує гадку про Сковороду як про “типового представника Просвітництва”.

Окреслюючи природу емблематичних образів, Сковорода казав: “Стародавні філософи мали свою особливу мову, вони змальовували власні думки образами, неначе словами. Ті образи були фігурами небесного та земного творива, наприклад, сонце означало правду, кільце або звитий у кільце змій – вічність, якір – упевненість чи пораду… Образ, що приховував у собі таємницю, називався по-грецькому emblema…”

Основним джерелом цих образів Сковороди були надзвичайно популярні під добу бароко емблематичні збірники та енциклопедії.

Сковородинські емблеми та символи Чижевський поділяв на п’ять основних груп:

1) тварини й птахи (змія, бусел, мавпа, голуб, олень, верблюд);

2) фантастичні істоти (сфінкс, сирени, фенікс);

3) рослинний світ (Колос, яблуня, квасоля, зерня);

4) мертва природа (магніт, веселка, сонце, вода, джерело, потік, криниця, скеля);

5) продукти людської праці (трикутник, лабіринт, перстень, жорна, годинник, якір, колесо, коло, ціп, сітка).

Образ саду традиційний для регіонів римо-католицького впливу в українській культурі поширився завдяки Києво-Могилянській академії.

Засвідчуючи свій зв’язок з цим осередком української духовності, Сковорода дає своїй збірці назву, яка перегукується з назвами творів ії діячів: “Вертоград многоцветний” С. Полоцького, “Огородок Марії” А. Радивиловського, “Сад поетичний” М. Довгалевського. Літературні “сади” українських авторів трактувалися в трьох аспектах: “літеральному” буквальному, “накомовному” – алегоричному і “повчальному” – морально-дидактичному.

Музика

Сковорода і музика – тема відома, проте вкрай широка. Адже він і створював музику, і грав на різних інструментах, і пречудово співав: власне з цього колись почався його професійний шлях.

У грудні 1741 року Сковорода вирушив до Санкт-Петербурга вже як альтист придворної капели імператриці Єлизавети. Найбільше уваги Сковорода приділяв тепер улюбленій музиці. Саме в цей час Сковорода склав наспів духовної пісні “же херувими”.

“Херувимська пісня” вражає гармонійною красою, сміливими, але мʼякими модуляціями, майстерною свободою голосоведіння. Тут переважає акордове гармонічне мислення, але кожен голос зберігає велику горизонтальну автономію, що свідчить про виняткову композиторську майстерність.

Вже за часів навчання у Київській академії Сковорода набув досвіду професійного музиканта, обізнаного не тільки з нотною грамотою, але й з принципами нового партесного стилю (тобто багатоголосої музики). Знав він силу-силенну співів, і коли до Києва приїхав з Петербурга Головня (петербурзький бас, уповноважений з набору до придворної капели), то саме Сковорода знайомив його з новою церковною музикою і, зокрема, з так званим київським розспівом.

Він вільно грав на багатьох інструментах – бандурі, гуслях, скрипці, органі, полюбляв виконувати музичні пʼєси на флейттраверсі (поперечній флейті) та простій сопілці.

Григорій Квітка-Основʼяненко писав так: “Сковорода склав веселий і урочистий наспів “Христос воскрес” і канон “Воскресеніє день”, що його використовують у церквах по всій Росії замість колишнього сумного ірмолойного наспіву й скрізь називають “Сковородиним””.

Мова Сковороди

У побуті Сковорода розмовляв українською. Він говорив так не лише з огляду на свою любов до рідної мови, але й тому, що цією мовою розмовляла тоді переважна більшість слобожан.

Проте свої твори Сковорода за старою традицією писав або латиною, або прикметною для українського літературного бароко барвистою мовною “сумішкою” (linqua mixta).

Натомість Юрій Шевельов уважав мову Сковороди створеним на українському ґрунті особливим різновидом російської мови. Не слід легковажити й тією обставиною, що сам Сковорода, який знав чимало мов і назагал дуже уважно ставився до слова, вважав мову своїх творів за українську.

Як і інші українські інтелектуалісти XVII-XVIII століть, Сковорода також бездоганно володів латиною. Можна сказати, що латинська мова, побіч української, була мовою його думання. Латинська мова в Сковороди є добірною та дуже вишуканою. Переважна більшість листів Сковороди написана латинською. Окрім того, Сковорода створив цілу низку латинських поезій і перекладів.

Тим часом грецька мова посідає у творчості Сковороди значно скромніше місце. У своїй творчості він вдавався до неї нечасто.

Як росіяни намагаються привласнити собі Сковороду

Словʼянофільство XIX ст. із неабиякою увагою ставилося до Сковороди, що засвідчують сковородинські матеріали на сторінках “Москвитянина” й “Московського наблюдателя”. Словʼянофільську версію розробив ще Александру Хашдеу в нарисі “Григорій Варсава Сковорода” (1835).

1912 р. в Москві зʼявилася книжка “Григорій Савич Сковорода. Життя і вчення” Володимира Ерна, “представника московського неославʼянофільства” і проповідника “східно-християнського логизма”. М. Ф. Сумцов р. 1918 сперечався з Ерном, що трактував, подібно Шпетові, Сковороду, як російського філософа.

Не можна не погодитися, що Ерн відірвав Сковороду від історичного ґрунту, взяв його “поза часом і місцем”. Так само робить і Шпет, трактуючи Сковороду як представника “зарождающейся в XVIII веке светской и внеправительственной интеллигенции”.

Сковорода – олександрієць і платоник і має якнайменше спільного з інтелігентським безтрадиційним “опрощенством” і філософським вульгаризмом “толстовства”. Сковорода – людина іншої історичної епохи.

Сковорода в очах світу

У свідомості сьогочасних європейських інтелектуалістів саме Сковорода постає втіленням “українськості” в філософії. Окрім того, він є одним з найглибших християнських містиків новочасної Європи, чия філософія була альтернативою просвітницькій ідеології.

Сковородинівська теорія природовідповідного виховання сформувалася ще до появи “Еміля” Руссо (1762), адже Сковорода використовував її на практиці в 1750-х роках.

Сковорода є оригінальним типом письменника-мандрівця, що, подібно до сучасника Жана-Жака Руссо, усім своїм життям проповідував зречення від гідностей і почестей світу, від ученої чи урядової карʼєри і поворот до найпростішого, природного життя.

Сковороду вряди-годи звуть “українським Сократом”. Засновник Харківського університету Василь Каразін називав його то українським Діогеном, Піфагором, Орігеном, Ляйбніцем, то порівнював з росіянином Ломоносовим. Останнє зіставлення Сковороді не було до душі ще за життя.

Цікаві факти

У певних колах Григорія Сковороду називають першим гіпі у світі. Дійсно, його світогляд, філософія щастя та сердечна філософія були споріднені із поглядами перших гіпі 60-х років у США. Менш відомим є факт, що Сковорода був дороговказом для львівської гіпі-тусовки 1970-1980-х рр. (перший осередок гіпі в Львові – “Республіка Святого Саду” – виник у жовтні 1968 р., ставши найпершим в тогочасній Україні та всьому колишньому СРСР і одним із перших у світі). Численні активісти й культурні діячі тогочасної гіпі-формації надихалися постаттю й ідеями Сковороди.

У мандрах Сковорода провів понад 20 років: зупинявся у своїх знайомих та учнів, багато писав, хоч за життя не видав жодної своєї книжки: “Шукаємо щастя по сторонах, по віках, по станах. А воно скрізь з нами, як риба у воді, так ми в ньому. Воно преподібне до сонячного сіяння: відкрий тільки вхід йому в душу свою”.

Характер Г. С. Сковороди і лад життя ми бачимо і в його вегетаріянстві: не за сектярським, або аскетично-чернецьким, правилом він не споживав риби та мʼяса, а з внутрішньої своєї неприхильності до них; згадується його сон у Ковраї, де він чув огиду до смороду жареного м’яса, що доходив до вівтаря, і нарешті його палка фантазія припасувала до картини мʼясоїдства й картину людоїдства.

Ще більше про життя Сковороди можна побачити на виставці, де присутні історичні артефакти та цифрові копії оригінальних документів або завдяки VR-технологіям перенестися до музею у Сковородинівці. Також там є можливість створити власний комікс з героями творів Сковороди:

Ще після відвідування виставки можна пройти тест на знання біографії Григорія Сковороди та визначати хто він для вас:

Крім цього, у спеціальній кімнаті можна почути спецппроєкти від Радіо Культура – радіодраму “Григорій Сковорода. Листи до Михайла Ковалинського”, яку виконує народний артист України Олексій Богданович та радіодокументальний серіал “Що є свобода? Діалог з Григорієм Сковородою”, де головні ролі виконують Ада Роговцева та Сергій Жадан.

На випадок відключення світла заплановані темні екскурсії лише з ліхтариками. Також відбуватимуться панелі діалогів з істориками та мистецтвознавцями, живі виступи, барокова музика та багато іншого.

Над кураторською концепцією подій та наповненням експозиційного простору в Українському Домі працює літературознавець і літературний критик Євгеній Станісевич:

Коли: з 4 по 11 грудня; будні 12:00 – 20:00, вихідні 10:00 – 20:00.

Де: Національний центр Український Дім; вул. Хрещатик, 2.

Вхід безкоштовний.