Вчора до Києва приїжджав новий генеральний секретар НАТО Марк Рютте та відвідав військовий госпіталь. Проте ми сьогодні поговоримо не про Рютте, а про військову медицину. Яким би не було зараз НАТО, у всьому Альянсі зберігається чіткий принцип цінності людського життя. І окрім реалізації цього принципу під час навчання бійців, планування та реалізації військових операцій тощо (до чого нам ще надзвичайно далеко) окрема увага приділяється порятунку поранених, лікуванню хворих і реабілітації. За тією картинкою, яку показали вчора генсеку, приховується сумна правда про стан нашої військової медицини, її відсталість і корупцію. Уся ця спотворена, переважно байдужа до життя українських громадян система, в яку перетворилося Командування медичних сил ЗСУ у підпорядкуванні Сирського, залишається поза контролем. Давайте розглянемо, як ми опинилися в такій ситуації.

Частина 1.

Пам’ятаєте скандали з генералкою Остащенко? Китайські турнікети, ігнорування тактичної медицини тощо? Тетяна Остащенко була представницею давньої й майже відмерлої фракції генерала Андронатія, ще з тих часів, коли Тетяна, фармацевт за освітою, ексокртувала керівника медичного департаменту Міністерства оборони на міжнародні заходи, до чого її роль і зводилась. Коли Янукович втратив владу й Андронатія зі скандалом звільнили, Остащенко знайшла собі притулок в управлінні міжнародного співробітництва та паралельно закінчила ряд курсів, отримала стратегічний рівень освіти. Владу у військовій медицині взяла інша фракція, спочатку генерала Верби, відомого хірурга, але затятого “совка” за світоглядом, який не переносив НАТО і мав побутовий антиамериканізм. Після нього прийшов генерал Хоменко, який, хоч і був учителем Верби, мав менші антинатівські упередження і почав трохи просувати організацію медичного забезпечення. Однак Хоменко належав до фракції Хомчака, і коли у того виник настільки серйозний конфлікт із міністром оборони Тараном, що дійшло до судів, Хоменка також усунули, підготувавши справу про корупцію на закупівлі масок, яка потім розвалилася в суді (проте маємо також пам’ятати, що медичний напрямок ніколи не був “чистим”, і переконана, за кожного покоління генералів корупція зберігалася стабільно). На його місце поставили Тетяну Остащенко. До інтриг активно долучилися два цікаві персонажі: заступник Єрмака Роман Машовець, який загалом ласий до інтриг, і Тарас Тополя, співак, який довго позиціонував себе як медичний волонтер, дружив з Машовцем і цим активно користувався. Правда, Тетяна потім виявилась не такою “ручною”, а Хоменко взагалі пішов із ЗСУ. В такому стані ми зустріли повномасштабне вторгнення.

Коли Росія атакувала в лютому 2022 року, військова медицина таки показала доволі велику стійкість і пропускну здатність, а Тетяна налагодила тісну взаємодію з цивільним сектором, спираючись на міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка та Олександра Данилюка, хірурга з бойовим досвідом, який на той час працював у МОЗ. Однак усі критичні, давні проблеми тактичної медицини та інших аспектів польової медицини лише поглибилися. Скандали наростали, і попри те, що в Остащенко були гарні стосунки із Залужним, який захищав її до останнього, її таки усунули. На місце Остащенко призначили ще гіршого – генерала Казмірчука, абсолютно “паркетного” генерала, який, керуючи найбільшим військовим госпіталем у Києві, з початку війни 2014 року жодного разу (!) не був на фронті і не мав уявлення про тактичну медицину, догоспітальну допомогу. Лобіювали Казмірчука переважно три особи: Машовець, Сирський, який все більше співпрацював з ОП, і Тарас Тополя. На той час Тополя вже успішно реалізував замовлений державою сингл “Фортеця Бахмут”, що тільки зміцнило його позиції. Сирський рекомендував Казмірчука за старими принципами, на кшталт, “допомагав мені влаштовувати лікарняні, ВЛК і лікував по дзвінку, слухняний”. Тетяна ж успішно списалася по ВЛК, що вже стало традицією серед генералів. На кінець 2023 року ми мали б повернутися в темні часи її колишнього шефа Андронатія.

Проблеми б лише загострювалися, але в Казмірчука з’явився несподівано сильний контроль і реформатор зверху, в Міністерстві оборони. Це заступниця Умєрова Наталія Калмикова, з якою ми почали активно працювати над подальшими змінами. Можна відзначити такі результати:

• Спрощення системи отримання офіцерського звання для медиків і психологів.
• Запуск додаткового навчання для лікарів і медичних сестер.
• Впровадження адаптивного одягу для поранених у ЗСУ.
• Спрощення отримання дозволу на використання анестетиків та анальгетиків для військових частин у зоні бойових дій;
• Скасування протоколів застосування лікарських засобів без доведеної ефективності.
• Збільшення тривалості лікування, зокрема за кордоном, зі збереженням грошового забезпечення.
• Розгортання медичної інформаційної системи у військових госпіталях.
• Запуск системи декларування медичної практики для військових підрозділів.
• Підписання договорів на сотні тисяч аптечок, турнікетів, оклюзійних наліпок та 8 мобільних госпіталів за кошти уряду Німеччини.
• Ремонт військових госпіталів.
• Відновлення роботи Координаційного центру з питань організації медичних служб сил оборони та закладів охорони здоров’я.
• Початок системної розбудови догоспітальної медицини: розподілили повноваження з МОЗ, затвердили накази щодо надання домедичної та догоспітальної допомоги для всього сектору безпеки й оборони, а також затвердили стандарти аптечок і наплічників.Однак ці досягнення здебільшого стосуються того, що можна реалізувати через міністерські інструменти, зокрема в ході опрацювання керівницею напрямку в Міноборони Оксаною Сухоруковою та Олександром Данилюком, який перейшов до неї в міністерство, тоді як у військовій ланці все блокувалося, і пробити цей “щит” генеральського опору було надзвичайно складно.

Коли Калмикову “підвищили” в Мінветеранів завдяки черговій генеральській інтризі, все, що рухалося, уповільнилося аж до зупинки. Тепер у військовій медицині не відбувається нічого, а ми загортаємося в кокон “совка” та “показухи”. Зрозуміло, що коли Сирський з його особистим помічником і за сумісництвом начальником Генерального штабу ЗСУ Баргилевичем апріорі не бачать цінності людського життя, коли переміщують цілі бригади, щоб зняти неугодного комбрига, або відправляють батальйон на смерть, щоб у документах поставити галочку про спробу “відновлення положення”, то де у їхньому світогляді місце для ефективної евакуації поранених? ТЦК та СП ще намобілізують.

Всього за місяць після “підвищення” Калмикової ситуація вже настільки критична, що я не маю морального права мовчати. У наступній публікації опишу ключові дії генерала Казмірчука та те, що він разом із Сирським робить із військовою медициною. Також з наступного тижня відновлюю свою робочу групу з медичного напрямку.

Тарасу Тополі з “культурного десанту”, чи де він там служить, чи іде в політику, раджу не долучатися до інтриг, які й так вже призвели до плачевних наслідків, стагнації. Якби він дійсно боровся у фортеці Бахмут, то, можливо, не робив би таких речей…

А що міністр? Самоусунувся.