Думки
«Території – це люди»: інтерв’ю з організацією «Helping to leave», яка допомагає виїхати з окупованих регіонів
Анастасія Несенюк Журналістка
Після початку повномасштабної російсько-української війни, задля досягнення "миру" у медіа та політичних колах лунали заяви про так звані "територіальні поступки", на які має йти Україна, щоб "задобрити" агресора. Проте, ані український народ, ані влада не готові торгувати з РФ своїми кордонами, адже перш за все території – це люди.
Середа, 28 грудня 2022, 14:26

#Букви поспілкувалися з представницею організації “Helping to leave”, що допомагає мешканцям окупованих регіонів виїхати на підконтрольну територію. 

Як відбувається евакуація громадян, та як вони комунікують з волонтерами попри погрози та перешкоджання росіян — в інтерв’ю.

Люди на окупованих територіях

Олег (ім’я змінене на прохання чоловіка) жив один, без рідних, залишився в окупації у Харківській області один. Усі сусіди – виїхали. В нього не було доступу ні до ліків, ні до продуктів. За його словами, він “навіть землю їсти пробував – смачна”. 

Волонтери отримали запит від його сусідки, яка врятувалася раніше, та пригадала, де він живе, відправивши заяву на його евакуацію.

“Ми вивезли його до Харкова, де він тепер живе у домі милосердя. Маючи конкретну адресу, ми змогли передати її нашим партнерам-волонтерам із Харкова”, – розповіли в “Helping to leave”.

Згодом Олега знайшли та доправили до потяга, яким він успішно дістався Харкова. 

“Helping to leave” також вдалося врятувати Віру, активістку, яка була у розстрільних списках окупантів, з села під Балаклією. Щоби уникнути розправи, вона втекла на автомобілі разом із своїм чоловіком під обстрілами. 

Жінка була на зв’язку з волонтерами до кінця окупації Харківщини, і допомагала вивозити усіх односельчан, пригадуючи, хто на якій вулиці живе. 

Завдяки їй вивезли і того самого Олега, який голодував на самоті. Водночас з села вивезли усіх дітей. 

У населеному пункті дуже довго не було зв’язку, і, поки “Helping to leave” не вийшли на Віру, фактично не було можливості нікого звідти забрати. Водії не бажали туди їхати, не маючи конкретних адрес. 

Як зазначили волонтери, зараз Віра – у безпеці, проте просила не розголошувати свого місця проживання. 

— Чи можете ви назвати кількість людей, яким вдалося виїхати з вашою допомогою? 

Наталія Долгушина, менеджерка проєктів “Helping to leave”: Наразі ми обробили понад 30 000 заяв на евакуацію з початку повномасштабного вторгнення. Часто заяви містять одразу 2-3 осіб, які потребують допомоги.

Наші оператори супроводили 43 000 осіб протягом усього процесу евакуації. За літо ми евакуювали 16 000 осіб через Печенізьку дамбу з окупованої території Харківської області, а згодом, після деокупації, 22 400 осіб із деокупованої Харківської області.

—  Як з вами зв‘язуються українці з ТОТ? Відомі випадки прямого перешкоджання контакту з боку російських окупантів?

Усі дані по заявках потрапляють у нашу базу, і наші оператори-волонтери оперативно їх опрацьовують.

Також ми маємо онлайн-форми для запитів, створені спеціально під окремі регіони, які фактично замінюють бот у ситуаціях, коли потрібно евакуювати велику кількість людей, що не користуються Telegram.

А ще з жовтня ми маємо повноцінний кол-центр, який на той час став необхідним через очевидні проблеми з інтернетом у Харківській області. В нього – єдиний номер для всієї країни, і ми поширюємо його локально: +380 931 776 458.

Окупанти перешкоджають зв’язку українців із допомогою постійно, насамперед закриваючи населені пункти на в’їзд і виїзд, а також за допомогою руйнування інфраструктури, прослуховування, залякування.

Проблеми зі зв’язком на окупованих і недавно деокупованих територіях – типова ситуація. Військові РФ також активно перешкоджають спробам окремих людей подзвонити рідним чи волонтерам – наприклад, вони регулярно обстрілювали гору Кременець в Ізюмі, куди люди підіймалися лише тому, що там хоч трохи “ловив” мобільний зв’язок.

Проте люди знаходять способи – через рідних, знайомих, друзів, сусідів. Часто заявки на евакуацію лишають родичі, які знають лише адресу. Іноді врятовані люди передають інформацію про кількість людей, які залишилися на місцях і хочуть виїхати. Часто нам доводиться, наприклад, просити водіїв привезти й показати відеозапис з рідними чи друзями людей, які пояснюють ситуацію і просять евакуюватися.

Люди, які погоджуються везти людей з окупованих територій, – справжні герої. Вони діють сміливо й обережно, і дуже часто попадають у безпосередню небезпеку для себе. Як мінімум, один водій із нашого фонду-партнера потрапив у підвал до окупантів на півтора місяця.

Один із наших партнерів нещодавно “заглох” на лінії фронту і дивом врятувався за допомогою ЗСУ.

— Не так давно українські війська звільнили Херсон та частину області. Після цього, чи стали ви отримувати більше запитів та прохань про допомогу?

Ми дійсно почали отримувати значно більше запитів із Херсона, як раніше Харківської області, тому разом із нашими партнерами з Харкова, фондами “Івентрум”, “Червоним хрестом України” та “Шлях України”, створили Єдиний координаційний гуманітарний центр. Тепер ми разом, за активної допомоги місцевих і міжнародних фондів, ОВА й Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, даємо можливість людям переміститися у безпечні для проживання регіони.

Ми, як і Мінреінтеграції, рекомендуємо переміщення до Хмельницької та Кіровоградської областей. Як транспорт ми в першу чергу радимо щоденний потяг “Херсон-Хмельницький” із безоплатними евакуаційними вагонами.

— Наразі одні з найзапекліших боїв тривають у Бахмуті. На жаль, майже щоденно там повідомляють про загиблих. Вам надходили повідомлення звідти?

Ми постійно одержуємо повідомлення звідти. Проте ми не маємо власних волонтерів на місцях, тому ці заявки ми, на жаль, передаємо іншим фондам, які мають можливість працювати саме в Бахмуті та околицях.

— Які основні причини того, що люди, попри таку небезпеку, залишаються в окупації?

Кожна ситуація – індивідуальна, проте мотивація, як правило, доволі людська і зрозуміла.

По-перше, покинути окуповану територію не так просто. Навіть маючи технічну можливість виїхати, людину можуть розвернути назад на виїзді з окупованої території, тому що окупантам не подобаються її зовнішній вигляд, документи чи вік.

По-друге, людина дійсно може свідомо лишитися через страх втратити усіх надбання, які вона заробляла протягом життя. А ще бувають, наприклад, страх за близьких, яких не випустили на підконтрольні Україні території, або дезорієнтованість у ситуації, коли доступ до інформації за межами окупованого селища чи міста відсутній.

— Люди, яким ви допомогли виїхати, отримують надалі якусь волонтерську підтримку від вашої організації, чи ними наймаються інші волонтери?

Це дуже залежить від кейса, над яким ми працюємо. Більшість людей після виїзду одержують допомогу на місці, і вже не від нас. Проте є історії, за якими ми слідкуємо ще довго. Евакуація хворих і поранених дітей, жінка, що загубила чоловіка після того, як його вивезли на територію РФ, хвора бабуся, яку ми дивом змогли доставити до Польщі.

Наші волонтери – це в першу чергу люди, тому за такими історіями вони часом ще довго слідкують, і цікавляться, як у них справи, а ще шукають допомоги у партнерських фондів для них.

— Ви співпрацюєте з органами місцевої чи центральної влади? 

 Нашу організацію офіційно рекомендує як волонтерську ініціативу Ірина Верещук, і ми взагалі доволі тісно співпрацюємо з Міністерством реінтеграції. Від них ми одержуємо інформацію про рекомендації з переміщення людей, до них ми приходимо із системними проблемами, які потребують термінового вирішення.

І, звичайно, ми тісно співпрацюємо з обласними ОВА, без яких іноді неможливо розв’язувати соціальні питання: наприклад, регулярний транспорт, переміщення маломобільних або важко хворих людей, організація лікарень і хоспісів, забезпечення тимчасовим і постійним житлом. Ми спілкуємося з місцевою владою напряму, і, якщо чесно, до повномасштабного вторгнення більшості з нас ніколи в житті не доводилося так рутинно дзвонити чи писати у WhatsApp чиновникам різного рівня.

Цю справу можна зробити лише разом, і ми вдячні посадовцям на місцях, які не бояться роботи й відповідальності, які виникають, коли ми маємо дуже великий потік людей.

— “Helping to Leave” функціонує виключно завдяки волонтерам та пожертвам небайдужих, чи ви маєте або плануєте інші джерела фінансування?

Наразі приватні пожертви складають 80% бюджету організації: більш ніж 420 осіб жертвують нам щомісячно, що дозволяє планувати роботу проєктів із допомоги. Частину допомоги ми також одержуємо із фандрейзингових акцій і публічних подій: наприклад, ми збирали гроші на концертах гуртів “Даха Браха” і Luna, Івана Дорна, українських стенд-ап коміків.

Та ми б змогли діяти набагато масштабніше, маючи більший бюджет. Кількість вивезених людей напряму корелює із тим, скільки коштів ми зібрали в той чи інший місяць.

Будь-яка пожертва – це вже величезна допомога. Наприклад, €10 — це вартість бензину для евакуації, якого вистачить на 100 км. А всього €55 покриють вартість евакуації однієї особи із Херсона до Запоріжжя.

Теги: війна, Helping to leave, війна, волонтери, люди в окупація, окупація, окуповані території, підтримка України, російсько-українська війна, волонтеры

Межа у YouTube

Підписатись