Цього тижня в Києві проходить одна з найбільших сільськогосподарських виставок Східної Європи — АГРО 2020. Символічно, що саме аграрний захід попри COVID і загальну економічну кризу зміг зібрати майже 1000 учасників і заповнити експозицію площею 25 тис. кв метрів, в той час як сервісні та креативні галузі декларують припинення офлайн активностей щонайменше до вересня.
Побічно це підтверджує недорікувату метафору прем’єр-міністра Шмигаля, озвучену на відкритті Агро-2020 року, згідно з якою сільське господарство це “острів стабільності, на який спирається українська економіка”.
Однак островом стабільності АПК залишається лише на території Східної Європи та інших країн, що розвиваються — деякі з них, до речі, буквально є островами. В індустріальному суспільстві аграрії дійсно є представниками впливової, грошовитої та поважної професії, чия вагомість лише зросла на тлі карантинної стагнації економік.
Але в країнах, які заведено відносити до розвинених, зокрема Західної Європи, на які звикла рівнятись Україна, ситуація прямо протилежна. Тут АПК перебуває на порозі найшвидшого, глибокого і серйозного руйнування в історії.
На це є три глобальні причини.
Дефіцит, зокрема спричинений Covid, держфінансів для аграрних субсидій
Статус фермера катастрофічно пікірує від “годувальника” до “одержувача дотацій, який шкодить екології”. Особливо ця трансформація помітна в Великобританії, де проблеми з COVID наклалися на турбулентність, викликану Brexit, і загострили конкуренцію за бюджетні кошти. Необхідність жити користуючись з продажу своєї продукції, а не субсидій — зрозумілий, хоч і дещо іронічний стрес після десятиліть гарантованої стабільності.
Відмова або зниження здатності держав оплачувати сам факт наявності сільгоспземлі запустив тренд оптимізації земельних банків. Надлишки земель поступово виводяться з обігу. За даними екоактивіста Джорджа Монбіо, до 2030 року тільки в Європі 30 млн га землі буде вивільнено з сільгоспобігу.
Посилення екологічного лобі
Озвучений у 2009 році та рекордно розтиражований прогноз FAO припускав, що до 2050 року населення світу збільшиться на 34% до 9,1 мільярда людей, а виробництво харчових продуктів має зрости на 70%. Друга частина цього прогнозу більше не актуальна. У 2020 році на питання “Ґрунти мають бути продуктивними чи здоровими?” є лише одна пристойна (але не факт, що правильна) відповідь — здоровими.
Екологічні рухи роблять вагомий внесок в десакралізацію АПК. Актуальний в минулому столітті тренд «максимальна продуктивність землі” заміщує ревайлдінг — природоохоронна технологія, носії якої закликають повернути природі раніше забране: висадити вирубані під пасовища дерева, заселити територію мегафауною (тварини, вага тіла яких перевищує 45-50 кг) винищеними заради безпеки людини й дати територіям розвиватися, як їм завгодно. Приклад Чорнобиля, де природа відвоювала у цивілізації все і навіть більше за якихось 15 років показує, що ефект ревайлдінгу може бути приголомшливим — і це погана новина для фермерів, яким здивувати суспільство особливо нічим ось уже останні років 100.
На сьогодні реконструкція екосистем — це примха мільярдерів, які перебувають на стадії “спочатку над тобою сміються”. Один з ідеологів цієї течії данський мільярдер Андерс Хольк Поульсен, співвласник інтернет-магазину ASOS- весь світ почув про нього в контексті моторошного теракту на Шрі-Ланці, в якому він втратив трьох дітей. Поульсен другий за величиною приватний землевласник в Шотландії, чиї угіддя знаходяться в зразковому та абсолютно усвідомленому запустінні.
Звичайно, ідея поставити добробут екосистеми вище, ніж ефективне отримання дешевої їжі виглядає утопічною, безвідповідальною й аморальною, передусім з огляду на 700 млн людей, які за даними UNICEF голодували у світі у 2019 році. Ідеологи ревайлдінгу вважають, що скорочення виробництва в АПК буде відбуватися не коштом жителя Руанди, який не з’їсть нічого, а завдяки тому, що житель Нью-Йорка викине менше надлишків їжі — але навряд чи перші схильні поставити своє життя в залежність від усвідомленого споживання других.
Розвиток високих технологій – альтернативного АПК
Згідно з дещо апокаліптичним дослідженням аналітичної групи RethinkX, через десять років поголів’я корів у США зменшиться вдвічі, а ще через п’ять років виробництво м’яса в пробірці збанкрутить традиційну американську м’ясну промисловість, яка своєю чергою потягне за собою індустрію виробництва кормових культур. Врожаї сої, кукурудзи й люцерни впадуть більш ніж на 50%.
Промислове тваринництво досягло межі продуктивності, а високі технології нічим не обмежені. Вартість білків у порівнянні з поточною впаде в п’ять разів до 2030 року і в 10 разів — до 2035 року, поступово зрівнявшись з вартістю цукру.
Споживчі ціни на штучний і традиційний м’ясний фарш досягнуть паритету максимум до 2023 року. А вже до 2030 року обсяг ринку яловичого фаршу скоротиться на 70%. Відносну стабільність (падіння всього на 30%) обіцяє сегмент стейків і то тільки тому, що технологи не можуть відтворити волокнисту текстуру і щільність цільного шматка м’яса.
До 2035 року попит на продукцію ВРХ скоротиться на 80-90%. Інші ринки тваринництва, такі як курятина і свинина, підуть за аналогічною траєкторією. Це спровокує крах сервісних та суміжних галузей — перероблювання кормів, виробництво добрив, ветеринарію. У RethinkX вважають, що прогрес вб’є традиційні аграрні індустрії на 100 мільярдів доларів. Вартість сільгоспугідь при цьому впаде на 50-80% – Україні буде цікаво дізнатися про це напередодні відкриття ринку землі.
Навряд чи у традиційного сільського господарства знайдуться захисники — екологічне лобі не дарма всі ці роки їло свій хліб. До того ж, об’єктивно характеристики виробництва у технологів на порядок краще, ніж у традиціоналістів: сучасні альтернативи фермерам будуть в 100 разів більш ефективними з точки зору використання землі, у 20 разів більш економічними за часом, в 10 разів ефективнішими з точки зору водокористування, а викиди парникових газів завдяки йому до 2030 року скоротяться на 45%.
Країни, які виробляють велику кількість традиційних продуктів АПК, в першу чергу — тваринництва і ресурсів для тваринництва, такі як Бразилія й Аргентина, особливо уразливі, йдеться у звіті.
Україна поки неймовірно далека від цих трендів. Держдотаціями вітчизняні сільгоспвиробники ніколи не були розпещені, екотуризм непорівнянний щодо прибутковості з гектаром, по-старому засіяному кукурудзою, а м’ясо в пробірці це поки всього лише заголовки в англомовній пресі для обмеженої кількості людей, які цю пресу читають.
Проте, лише питання часу — і швидше за все короткого, коли ці антиаграрні тенденції стануть актуальними у нас. Так що показники в 17% ВВП, які генерує сільське господарство в Україні та 40% валютного виторгу, який воно приносить — це не лише предмет гордості, а й привід починати повноцінно панікувати.