#Букви надають дослівний переклад статті Миколи Белескова у виданні Euromaidan Press.
- Розвиток РВтА ЗСУ після 2014 року.
- Роль РВтА в загальновійськовому бою і операції.
- Використання РВтА в стратегічній оборонній операції сил безпеки і оборони України.
- Чому РВтА – пріорітет #1 в плані військово-технічної допомоги із боку західних країн.
Успіхам України, які дозволили відкинути російську армію, посприяли, насамперед і відчутніше, робота артилерії та загальновійськових підрозділів, аніж тактика вилазок із застосуванням переносних видів зброї, наданої Заходом. Сам так вважає військовий експерт Микола Белесков. І західні оцінки у цій ситуації не тільки вводять в оману, але й впливають на дискусії щодо того, яку зброю слід постачати Україні надалі.
Зрозуміло, що оцінки, озвучені у ЗМІ, не спроможні передати цілісну картину військового протистояння Росії та України. Однак, вони і не повинні перекручувати дійсність. І на жаль, саме це відбувається, коли західні медіа беруться аналізувати, чому українська стратегічна оборонна операція видається такою успішною.
Їхнє бачення можна загально описати так: українські війська невеличкими бойовими групами влаштовували короткі вилазки-атаки на російські військові колони на основних транспортних шляхах та атакували із застосуванням західних переносних протитанкових військових засобів.
Така картинка насправді передає лише частинку того, що насправді відбувалося. При цьому оминається увагою роль ствольної артилерії, ракетних систем залпового вогню та власне ракет, і цей момент може вже негативно відбитися на майбутніх поставках зброї з Заходу.
А зараз варто пояснити, чому так відбувається.
По-перше, війну, яку ведуть Україна та Росія, слід сприймати саме як повномасштабне високо інтенсивне бойове зіткнення армій, при якому обидві сторони мають багато важких озброєнь, артилерії, систем ППО, літаків і т.п.
Українські Збройні Сили стали для росіян найбільш небезпечним супротивником з часів закінчення Другої світової війни. Хоча б з огляду на те, що на відміну від Афганістану, Чечні, чи Сирії, Україна мала регулярну армію, яка готувалася до подібної війни останні 7 років.
Починаючи з 2014 року, українську артилерію було серйозно посилено.
Збільшення числа та покращення артилерійських військ було одним зі складових факторів підготовки до майбутньої війни
В 2014 році українська армія мала у своєму розпорядженні
– три бригади ствольної артилерії (системи Мста-С, Мста-Б)
– три артилерійських полки (системи Ураган, Смерч)
– одна бригада ракетних військ (Точка-У)
– а ще дев’ять бригад сухопутних військ теж мали свої артилерійські групи (РСЗО Град, самохідні артилерійські установки Гвоздика та Акація), які дозволяють здійснювати вогневу підтримку силам маневрування.
Досвід війни 2014-15 років у Донбасі показав, що Україні не має достатньо насиченої артилерійської потужності, аби здійснювати підтримку наступальних дій у належній пропорції до задіяних сил маневрування. Іншим уроком тої кампанії стало те, що російська артилерія завдала найбільшої шкоди тоді за допомогою саме далекобійних та безконтактних озброєнь, якщо порівнювати з класичним веденням війни з прямим боєзіткненням. – тоді саме 60 відсотків втрат було завдано саме артилерією.
І тому, аби протистояти ворожій артилерії, і потрібні підрозділи для контрбатарейної стрільби.
Зважаючи на донбаський досвід, українські Збройні Сили були посилені у 2015 році:
- 27 реактивний артилерійський полк, який мав системи Ураган, було реорганізовано у бригаду у і додано ще один батальйон
- додався 32 реактивний артилерійський полк, озброєний системами Ураган
- 107 реактивний артилерійський полк озброєний системами Смерч був реорганізований у бригаду
- 19 окрема ракетна бригада поповнилася двома батальйонами з ракетами Точка У – їх відтоді стало вже 5.
- Були утворені 40, 44, 406 артилерійські бригади, які отримали на озброєння системи Гіацинт-Б, Мста-Б, і гармати-гаубиці Д-20ю
- Також було сформовано 43 окрему артилерійську бригаду, яка мала важкі 203-мм артилерійські установки Піон 2C7
Усі нові загальновійськові бригади у сухопутних військах (7), на Морфлоті (2), а також десантно-штурмові бригади (6) отримали власні бригадні артилерійські групи. На додаток до цих підсилень, дві сформовані бригади -38 і 45 – озброєні системами Гіацинт-Б та Мста-Б, стали частиною стратегічного Резервного корпусу.
На загал, артилерія українських Збройних Сил за останні 7 років зросла як кількісно, так і якісно. Якісні покращення були досягнути завдяки посиленій програмі підготовки, яка щорічно включала понад 35 польових бригадних тактичних навчань і понад 200 польових батальйонних тактичних навчань. Під час таких навчань оператори артилерійських систем вчилися забезпечувати підтримку як наступальних, так і оборонних елементів маневру, а ще навчалися веденню контрбатарейного бою. Саме завдяки такій активній підготовці українські Збройні Сили підготувалися до повномасштабної війни з Росією.
Роль артилерії в умовах сучасної війни
А тепер щодо військової теорії, яка дасть нам краще розуміння ролі артилерії у сучасній війні. І зробимо це до того, як повернемося до досвіду реальних подій.
Ще з часів Першої світової сучасна війна слідувала загальновійськовому підходу до її ведення, згідно з яким різні армійські підрозділи залучалися заради загального результату на полі бою та у дотичних військових операціях.
І артилерія, укупі з піхотними військами, залишається основою ведення загальновійськових бойових дій ще починаючи з початку минулого століття – це потрібно для підтримки наступальних та оборонних елементів маневру і для контрбатарейного бою. Попри усі зміни у характері війн, артилерія забезпечує ураження 60-70% ворожих цілей, і при цьому є універсальним та недорогим видом зброї.
Масований артилерійський вогонь є важливим фактором при проведенні стратегічних оборонних операцій.
Артилерія та ракетний вогонь дозволяють уразити цілі у тилу ворога ще до того, як той переграє тебе у маневруванні і концентрації військ та техніки, та буде готовий сам завдавати удару по твоїх захисних позиціях, здобувши кількісну перевагу.
Таке ураження цілей здійснюється в тактичній глибині ворожих позицій (15-20 км) як за допомогою бригадних артилерійських груп, так і окремих артилерійських бригад. Такі системи, як Смерч чи Точка-У спроможні уражати пріоритетні ворожі цілі на відстані у 40 км вглибину. Артилерія також дозволяє вражати ворожі цілі в напрямку, де існує ризик прориву лінії оборони.
У дію вступає Смерч
Іншими словами масований артилерійський вогонь є одним з факторів, який робить оборону більш ефективною за допомогою випереджуючого підходу. Простіше кажучи, одна справа знешкоджувати ворожу техніку одна за одною в близькому бою з усіма супутніми моментами ризику для власних сил, і інша справа, коли ти масово розбиваєш ворожі цілі з 10-кілометрової відстані з незначним ризиком для особового складу своїх сил.
Тепер повернімося до власне російсько-української війни. Без перебільшення можна казати, що якби не артилерія, то з одними легкими протитанковими керованими ракетами українські війська лише змогли б відтягнути час поразки, і українська стратегічна оборона операція не була б такою успішною.
Водночас, залучення загальновійськових видів зброї, як то легка мобільна піхота з протитанковими керованими ракетними комплексами, і артилерія, і пілотована авіація, і бойові безпілотники, все це разом дозволило зірвати початковий російський план наступу і допомогло знищити — повністю чи частково — приблизно 40 відсотків від 50 батальйонних груп, задіяних у початковому наступі. І в такому комплексному враженні ворога стволова артилерія, ракетні системи залпового вогню і ракетні системи зіграли ключову роль.
Ось лише декілька прикладів:
– українська ракетна система Точка-У завдала удару і потопила великий десантний корабель у порту Бердянська, а ще й викликала пожежу на сусідніх російських кораблях
– система Ураган була багаторазово задіяна в успішному, ураженні ворожих військ та техніки в районі Чорнобаївки, в Херсонській області
Артилерія зіграла визначальну роль у знешкодженні російських військ саме біля Чорнобаївки
– угрупування українських Збройних Сил, що здійснювали захист лівого берега Дніпра в обороні Києва, складалося з 11 батальйонів трьох загальновійськових бригад – 1 танкової, 58 моторизованої, і 72 механізованої, які мали власні бригадні артилерійські групи, підсилені двома батальйонами 27 артилерійської бригади з системами Ураган і одним батальйоном 43 артилерійської бригади з системами 203-мм Піон 2С7.
У дію вступають Піони
Інші батальйони 27 артилерійської бригади були задіяні в обороні Харкова. Можна знайти багато прикладів, коли артилерія була задіяна в обороні Києва на правому березі Дніпра, в боях біля Тростянця та Охтирки, на Сумщині, в Миколаївській області, на Донбасі. Результати роботу артилерії були відчутими для ворога – він втратив велику кількість техніки, яка була рознесена та спалена.
Саме через усе вищезгадане, розповіді в іноземній пресі про західні протитанкові ракетні установки і тактику вилазок та атак малими групами є лише частинкою від реальної картини того, що допомагало Україні ефективно захищатися від російської агресії. Зрештою, це історія ведення війн різними військовими засобами – де знову таки виняткову роль зіграла саме артилерія разом із ракетними системами, які забезпечили підтримку елементами маневрування, веденням контрбатарейного бою та враженням пріоритетних цілей в глибині тилу ворога.
І саме через це можна зробити важливий висновок – у разі наданні подальшої допомоги у забезпеченні безпеки України пріоритет має надаватися стволовій артилерії (М777, М109), пусковим системам залпового вогню (М142, М270) та ракетними комплексами 300-км радіуса дії (АТАСМS).
За наявності достатнього числа таких видів зброї та боєприпасів до них, Україна зможе швидко та рішуче змінити хід війни, а разом з тим, вберегти чималу кількість людських життів.