Думки
«Це мої люди, а я староста» – історія пані Галини, яка врятувала село Феневичі від російських військ
МЕЖА Редакція
Феневичі – село у Вишгородському районі Київської області. #Букви продовжують свій цикл історій про війни. Цього разу – про місцеву старосту пані Галину, яка не побоялася сама стати перед російською колоною та змусити росіян пообіцяти не зачіпати її жителів.
Понеділок, 30 травня 2022, 09:07

Історію старости опублікувала радниця міністра захисту довкілля та природних ресурсів України у Facebook.

24 лютого 2022 року.

50 км від Зони Відчуження.

Пані Галина, староста села, отримує смс від односельця — невоєнне повідомлення, що в якійсь хаті сталося лихо, потрібна допомога.

Староста сідає на свій ровер, швиденько прямує з’ясувати, що там де, і на околиці села впирається в колону ворожих танків.

Просто очі-в-очі.

– ЗДАРОВ, РЕБЯТА, – каже пані Галина — щось підказати?

“Ребята” офігевають і запитують у відповідь — А ВИ ВЗАГАЛІ ХТО?

Я — староста села. А хто у вас головний? – відповідає українською, ноги тремтять.

Ооооооо, так ми вас і шукали!, – каже головний, на ім’я Шаміль, — значить так…

Нє нє нє, командую тут я, — каже Галина, наче її несе бісове крило, моїх людей не чіпати, в село не заходити!

Шаміль (спльовуючи) – Три війни пройшов, таких жінок ще не бачив… Добре, тіко без глупостєй, якщо буде від вас погане — відповідати будеш ти.

Фото: Anton Yuhimenko

 

Всю окупацію КОЖНОГО ранку староста об’їжджала село.

Когось годувала, когось заспокоювала, комусь привозила ліки.

На роверику.

Кожного разу з мокрою спиною, бо під пильним наглядом та прицілом.

Шаміль слово витримав.

Двічі повертав вкрадені у місцевих автівки, а коли “солдати” пішли селом шукати “дєвочєк”, вона поїхала в Шамілевий бліндаж та кинулася на нього — ВИ Ж МЕНІ ОБІЦЯЛИ!!!

Хто його зна, чи то раптова повага, чи то обіцянка, чи той факт, що у Шаміля було декілька маленьких онучок, але солдатам своїм дав люлєй, і нікого в селі більше не чіпали.

Фото: Anton Yuhimenko

Як виживали?

Просіювали кукурудзу та кормовий овес. Пекли коржики. Ділилися. Сиділи в підвалах. Готували на вогні та в старих печах літніх кухонь. У дитинча в селі було день народження — рочок. Один рочок.  Бабуся спекла ті самі коржики, перемазала варенням і знайшла зі старих запасів свічку, яку запалювали на її власний день народження, “сто років тому”, на ювілей, 40 років. Так бабуся ножем вирізала з тієї свічки цифру 1. Такий був тортик, але він був.

Такі коржики випікали під час окупації, Фото: Anton Yuhimenko

Було страшно?, – запитую пані Галину (тупе питання, насправді)

Авжеж, відповідає. Але ж це МОЇ люди, а я староста.

Фото: Anton Yuhimenko

Якщо висловити моє загальне враження від спілкування з численними людьми, які  зробили свій маленький буденний подвиг на своєму звичайному місці, воно б було дослівно таке – “якщо Бог вирішив мене забрати, я хоча б помру не гімном”

Теги: Вишгородський район, війна, історії війни, Київська область, російсько-українська війна, Феневичі

Межа у YouTube

Підписатись