10 травня німецький активіст Мартін Лежен поділився відео, на якому видно, як невідомі люди нападають на людей з українськими прапорами біля меморіалу воїнам радянської армії у Берліні. До #Букв звернувся учасник сутичок, який розповів, що подія була організована російською організацією “Demokrati-JA”. 

Три цілі, які російська організація заявляла про цю подію: 

– Переосмислення історичного значення цієї дати та цього місця в контексті актуальних подій (російсько-української війни);

– Інформування відвідувачів монумента про злочини радянського та російського режиму, із взаємозв’язку війни, яка триває в Україні; 

– Заклик до уряду ФРГ визнати історичну відповідальність Німеччини щодо України та надавати їй ще більше всебічної підтримки у її визвольній боротьбі проти російської агресії.

Детальніше щодо закликів росіян, які лунали під час події, українських зрадників, “неоднозначне” ставлення до війни у Німеччині, а також про особливості паралелі з Другою світовою війною – в матеріалі з Андрієм.

Андрію, насамперед поділіться перебігом подій, що передували сутичці, яку ми бачимо на відео? З якою метою було проведено захід, а також яким є закулісся його організації?

В Берліні є потужна українська організація “Vitsche”, яка взаємодіє з посольством України в Берліні. Так, було прийнято рішення, що Україна проводить акцію 8-го числа, як і весь цивілізований світ. День пам’яті, день вшанування загиблих у Другій Світовій війні. Тобто, наш посол разом з бургомістром Берліну вшановували пам’ять біля пам’ятника  жінки з дитиною – меморіалу всім загиблим цивільним (Neue Wache). Це було зранку 8-го числа. Ввечері була організована хода Берліном з великим українським прапором. До речі, була розмова заборонити російський та український стяги, а також червоні прапори. Спочатку поліція видала цю заборону, потім скасувала щодо обох прапорів. Але поліція оскаржила рішення щодо російської символіки і її заборонили. 

Хода відбувалась з двох точок, що пов’язані з нашими гастарбайтерами – людьми, яких з України примусово вивозили. Після ходи був невеликий мітинг. Про 9-те число в Берліні існує декілька точок, однією з них є Трептов-парк, де всі ці події відбувались. Це східний Берлін. Там розташовано так званий монумент “Альоша” – пам’ятник радянському воїну з дитиною. Там є два барельєфи, а на них 22 цитати Сталіна. Так, в центрі Берліна – цитати Йосифа Сталіна російською та німецькою мовами… Цей монумент є великою братською могилою, там поховано багато сотень солдатів Червоної армії, в тому числі і українців. Для так званих “братушек” це є священний меморіал. Туди також їхали власне ці “нічні вовки” [ред: російська організація мотоциклістів]. 

Було прийнято рішення, що українці не проводять там жодних акцій 9-го числа, щоб не було провокацій. Тому ця акція і люди з українськими прапорами, крім мене, яких видно на відео – це все є росіяни. Дехто з них вже розмовляє українською мовою досить непогано, я навіть перепитував чи вони точно з Росії. Більшість із них розуміє українську мову, якою я з ними принципово і спілкувався, хоча переважно є російськомовним українцем, адже моєю першою мовою була російська. 

Власне, хочеться детальніше акцентувати на тому моменті, де невідомий чоловік змушує Вас зняти український прапор. На якому етапі загострилася ця сутичка?

Те, що потрапило на відео, відбулося на сходах власне до пам’ятника “Альоші”. І це все на пагорбі, який також є могилою воїнів. Росіяни з цієї організації проводили акцію-перфоманс. Вони хотіли разом з квітами покласти ляльку з білої тканини, ніби закривавленої дитини. Пам’ятаєте історію, коли після російського обстрілу в Слов’янську загинув 2-річний хлопчик? Вони хотіли провести паралель з цією історією, показати, що цей “культ війни” вбиває дітей. Я пішов з ними, тому що у мене під піжамою супермена був достатній захист, бронежилет третього класу. Я досвідчений протестувальник, тож був готовим. І з’явився цей чоловік, якого видно на відео. Це, до речі, українець, з Макіївки, так званий “сєпар”.  Він воював в 2014-2015 роках проти Збройних сил України. Видно, що в нього ПТСР. Його тригернуло, що в мене був пов’язаний український прапор. Він просив зняти його. Я йому кажу: “окей, якщо ти мене просиш, мені не принципово. ти не просиш його викинути, спаплюжити, а просто зняти”. І почав знімати, але він у мене причіплений булавками і я не встиг, як підійшла поліція і відвела його. 

Щодо дій та настроїв німецької поліції. Наскільки налагодженою була комунікація і чи існували певні настанови щодо тону поведінки на заході?

Берлінська поліція діяла дуже круто, я був приємно вражений, наскільки все професійно підготовлено. Вони відводили в сторону, заспокоювали. Дуже буйних просили покинути територію, тих, хто порушував закон окремо перевіряли. Наскільки я знаю, ще до мого приїзду туди приїжджали  “нічні вовки” і в них навіть була якась сутичка з поліцією. Пізніше, протягом дня, “вовкам” дозволили зайти, але завели під конвоєм поліції. Їх провели, вони поклали квіти і їх одразу вивели. Про діалог з росіянами, поліція казала: “хочете розмовляти, окей, ведіть діалог. але якщо починається щось на підвищених тонах, ми одразу втручаємося”. Або просили говорити німецькою.

Повертаючись до росіян, в контексті події, що відбулась, якою поведінкою вони вирізнялися? Які ідеї та звернення лунали, зокрема до уряду Німеччини?

Росіяни собі виділили місце: у них там висів великий український прапор та їхній прапор “білий-синій-білий”. Під вечір у них була демонстрація, де виступали спікери і було дуже дивно та приємно водночас, адже всі, хто виступали, казали: “дайте Україні зброю. дайте всю зброю, яку можливо. Німеччина повинна дати Україні зброю, тому що винна їй за Другу світову війну”.  Як вони наголошували: “ми росіяни і ми знаємо, що там немає з ким домовлятися. Україна повинна перемогти на полі бою”. І німці не могли заперечити. Тому що, коли про це кажуть українці, вони думають, що ми зараз ображені та емоційні, а коли росіяни – вони навіть не можуть нічого відповісти. 

Моя сестра вже рік на війні і вона деякий час працювала з ГУР. А ви знаєте, що є “Легіон свободи Росії” під патронатом ГУР, моя сестра особисто знайома з цими людьми, вона разом з ними тренувалась. Хоча вона медик, за освітою лікар-реаніматолог, але в неї є спецназівська підготовка. Я завжди жартую, що вона “лікар-спецназівець”. 

Дійсно є росіяни, які щось роблять. Я був у шоці, коли групи росіян скандували “слава Україні! героям слава!”. Далі виявилось, що у деяких росіян є організація, де вони постачають дрони в Збройні сили України. Вони шукають вживані мавіки, викуповують, самі збирають або пропонують купувати тим, хто хоче. Єдине, що вони як і всі волонтерські організації просять запит від частини. Ще в одного з росіян була футболка з написом “руський воєнний корабель…” і він казав, що це йому друзі з Києва передали. Виявляється, є і таке. Бо я знав лише про тих, хто каже “нет войне”, але я так само можу сказати “ні глобальному потеплінню” і нічого не робити. Переконання потрібно підкріплювати діями. Є ще випадок, як один росіянин намагався записатися в Збройні сили України, йому поки що відмовили. 

Самі росіяни під час заходу ходили фіксували усі порушення, ті, що пов’язані з використанням забороненої символіки, щоб потім писати заяви в поліцію щодо порушення закону.

Водночас якщо я правильно розумію, була і протилежна сторона, яка певною мірою підживлювала конфлікт. Чи намагалися Ви налагодити комунікацію з тими, хто висловлював ворожі думки?

Коли я прийшов в парк, чітко розумів, що тут є поліція і якщо я поб’ю якогось “ватника” це нічого не змінить. Я можливо отримаю термін, не зможу допомагати і це все навпаки змінить в гіршу сторону. Але я йому нічого не доведу ні словами, ні кулаками. А якщо він щось порушить, то відповість згідно з законом. 

Ось, наприклад, під кінець дня підійшов чоловік з георгіївською стрічкою, який почав розповідати, як переживає за Україну. Він українець. А потім почалось щось на кшталт того, що це  “жидомасони” та “рептилоїди” хочуть знищити Росію нашими руками. То була така дикість. Я намагався з ним говорити, але там у людини якісь такі речі в голову глибоко забиті, що переконати неможливо. Були моменти, що я йому ставлю питання: “то що нам робити, коли по нас стріляють? скласти зброю?”. А він не відповідає, бо якщо хоча б трішки подумає над цим питанням, вся його система рухне. 

Не можу не запитати про роль німців, адже існує багато думок, що вони дещо стереотипізовано ставляться до деяких українських образів. Загалом яким вони бачать досвід цієї війни? Чи проводять паралелі з Другою Світовою війною?

В Європі досі є неоднозначне ставлення до Бандери. Ще вони там кажуть, що “Азов” – нацисти. Починають говорити, що в них там цей символ вольфсангель, схожий на німецький символ, який в перекладі називається “вовчий гак”. В Німеччині взагалі дуже чуттєві до теми нацизму. Зі свастикою тут кримінальна відповідальність.

Я живу в Німеччині з 2016 року і дуже цікаво проводити паралелі з Другою Світовою війною. Пам’ятаємо як багато німців все це заперечували, включаючи Голокост, казали, що це вигадки союзників. Велика проблема в тому, що з Другою світовою війною всі кажуть “ніколи знову”, а хтось “можем повторить”, але дуже мало людей має правдиве уявлення про цю війну. Наприклад, в Берліні дуже багато музеїв, що пов’язані з війною. Є один, власники якого – люди, що встановили спалений російський танк під російським посольством. Це музей про прихід Гітлера до влади і становлення нацизму. Там є момент про те, що союзники знали про те, що відбувається Голокост, тому що вони перехоплювали радіограми тощо. Але вони вирішили, що в них є важливіші питання і про це не говорили. Хоча про Голокост було відомо ще до того, як почали звільняти перші концтабори. І я дуже не люблю цю фразу, яку часто повторюють на російському телебаченні, але дійсно в деяких питаннях “не все так однозначно”. Дуже багато моментів спрощено. А все тому, що ця війна не була, так би мовити “відрефлексована” в світі.

Я часто думаю на тим, як може закінчитися війна для нас. На полі бою, однозначно. Я не вірю, що Путін дасть задню. І Гітлер не дав задню. Тобто самознищилась верхівка нацистської партії, деякі її представники намагались ховатися, тікати і тоді певна частина військового керівництва пішла підписувати капітуляцію з союзниками. 

Тут хочу загадати одну показову історію. Була така група спротиву “Біла Троянда”, на чолі якої стояли студенти, а головними членами були брат і сестра Шоль. Софі Шоль навіть 22 роки не виповнилось, коли її розстріляли нацисти. З її словами я навіть зробив собі татуювання на руці. Українською за змістом це перекладається як: “хтось же повинен почати”. Це її слова, сказані під час суду, коли суддя запитав “чому ви виходили на протест? чому не підтримуєте нашу владу?”. Згодом вона була звинувачена в державній зраді.

Яким сьогодні є бачення України та окремо образу Росії і так званого російського солдата?

Розумієте, Україна почала ставати суб’єктною. Тобто, всі зрозуміли, що “ого, це Україна. ого, це українці”. Люди відкривають для себе Україну, але водночас у них досі існує образ щодо Росії та радянського союзу, якому вони вдячні у звільненні від нацистів. Ще вони відчувають провину, що радянський союз поніс найбільше втрат у цій війні. Тут важливим є акцент, що це не тільки Росія,  а й величезний вклад в перемогу і значні втрати зі сторони України. По факту, велика частина Росії навіть не відчула війни, а по Україні “пройшлись” сповна: спочатку нацистські війська, а потім червона армія. 

До речі, німці не дуже говорять про злочини червоної армії, я їм пояснював, що так, вони звільняли, але було багато насилля, принижень та згвалтувань. І знаєте, ось ці пам’ятники узагальненому російському солдату? Та немає узагальненого образу, були нормальні солдати, а були почвари та нелюди. В мене в родині воювали прадіди. З війни повернувся лише один, всі воювали в червоній армії. Мій прадід повернувся, тому що він належав до “СМЕРШ” [ред: підрозділ контррозвідки Народного комісаріату оборони. сформований для оборони тилу Червоної Армії, боротьби з дезертирством, шпигунами і диверсантами]. Як розповідав дід, він ніколи не говорив про війну, ніколи не носив кітель та не ходив на паради. Як ми пізніше дізналися, він займався тим, що готував новобранців і за навченими правилами йшов з ними в перший бій. Якщо він виживає після першого бою, то передає їх командиру, а сам іде тренувати наступних. І як я думаю, він не хотів про війну згадувати, бо через нього пройшло дуже багато людей, і, ймовірно, дуже мало з них вижило. 

Андріє, дуже багато коментарів до відео присвячено Вашому образу “супермена”. Врешті, це щось символічне чи випадкове співпадіння?

“Супермен” з’явився за часів Революції гідності. На момент її розгортання, я був у Нью-Йорку, власне там і купив цю піжаму. Далі мені згадується спроба зачистки Майдану, коли хотіли прибрати усі палатки. Я тоді лежав вдома з температурою, читаю, що починається зачистка і собі подумки кажу: “окей, у мене вибору немає, треба їхати”. Потім я подумав, що якщо мене виганяють з мого ліжка, то поїду прям так. І виїхав в піжамі. Там був епізод, як я просто став перед трактором і блокую йому дорогу. Мені там щось погрожували, що покличуть Беркута, а я просто стояв в цій піжамі, не чинив ніякого спротиву, але водночас блокував шлях. Потім довелось вигадувати, що я просто так вийшов на прогулянку.

Жарти жартами, але потім я зрозумів, що якби мене валили дубінками, могли покалічити нормально. Я тоді купив собі мотоциклетний захист і далі так ходив на Майдан. На Грушевського в мене якось стріляли резиновою кулею, я лише почув звук відбиття у шлем. Ще пам’ятаю, як біля ноги вибухнула граната. В мене були берці зі стальним носком, які прорвало. Якби їх не було, пальці на нозі міг втратити. 

Потім вже стало не до жартів. Пам’ятаю як в ніч з 21 на 22 січня я познайомився з хлопчиною, який підійшов, попросив цигарку, ми обмінялися словами. Потім ми повертались з другом додому, щоб пообідати, я відкриваю соціальні мережі і бачу, що хлопець, з яким ми ось-ось говорили, загинув. Це був Сергій Нігоян. 18 лютого я вже бачив багато страшних картин. І мені запам’ятався хлопець, який стояв поряд зі мною, в нього була блакитна каска. Це був Устим Голоднюк. Вже вранці 20-го лютого в холі готелю “Україна” я бачив багато тіл, накритих простирадлами, які були закривавлені, і біля одного з них я помітив скривавлену блакитну каску. Знаєте, я дуже люблю жартувати, але тоді справді було не до жартів…    

Андрію, насамкінець, зважаючи на ті суспільні настрої, які Ви можете спостерігати, яким буде Ваше звернення до українців?

Потрібно одне до одного більш толерантно ставитися, бо вороги в нас там. Як мені сестра каже: “от у нас на фронті пролітають ракети, люди гинуть, когось рятуємо, когось не вдається, але мені тут набагато простіше, ніж було в цивільному житті”. Тому що є чітка позиція, що тут свої, а там вороги. А люди в містах зараз вже розслабились і знайшли ресурс на конфлікти, який навпаки потрібно направити на допомогу армії, щоб нищити справжнього ворога.