Єдиним порятунком для менших друзів, які не мають фізичних можливостей впоратися зі стрімким потоком води, стали небайдужі волонтери, які, попри критичну ситуацію в регіоні, свідомо прийняли рішення про евакуацію тварин. З першого дня катастрофи команда благодійного фонду “Україна. Об’єднані в різноманітності” опікується порятунком тварин, які опинилися у водяній пастці і, боротьба за безпечне відновлення яких продовжилась поза межами потенційної загрози.

Про те, якими сьогодні є основні запити щодо тварин постраждалих регіонів, їх стан після порятунку та інші наслідки, що передбачають тривалу реабілітацію, а також важливість  пошуку для них нової родини – в інтерв’ю із засновницею та головою благодійного фонду – Анастасією Соколюк.

– Насамперед, чи можемо акцентувати на головних напрямках, на яких Ви працювали з командою? Надання якої допомоги було пріоритетним?

– Якщо казати саме про крайню поїздку до Херсона та роботу саме під час цієї катастрофи, то у нас було два напрямки в роботі: евакуація тварин та порятунок їх насамперед із води, а також закупівля питної води для лікарень. 

А якщо загалом, то ми їздимо до Херсона раз на місяць з великою гуманітарною допомогою у вигляді продуктових наборів, товарів гігієни, фруктових наборів та дитячого харчування, книжок, іграшок тощо. Це велика та комплексна допомога, і нашим пріоритетом під час крайніх поїздок були саме села, але також і  видача допомоги в самому місті. 

– На момент Вашого перебування в епіцентрі затоплення, якою була загальна ситуація на цьму напрямку з рівнем води? Насамперед, якщо говорити про небезпеку, яку він становить для життя тварин

– Це була дійсно критична ситуація. Коли наша команда у вівторок [ред: 6 червня – день підриву Каховської ГЕС] ввечері виїжджала до Херсона, я закупила їм гумові чоботи до колін. Але зранку, коли вони почали працювати та надіслали фото, що видно лише частину верхівок приватних будинків, я була у шоці і почала одразу шукати та купувати їм човни, двигуни. Для тварин було небезпечно навіть якщо б рівень води був 1 метр. Тому що не всі тварини вміють плавати і насправді дуже багато собак були привʼязані. Велика худоба – це інша історія… Масштаби вже побачимо, коли вода зійде повністю.

– З огляду на масштаби, що охоплюють кількість врятованих тварин і Ваші особисті спостереження, наскільки великою є чисельність тварин, які продовжують потребувати негайної евакуації? 

– У Херсоні, станом на сьогодні, запитів стало набагато менше саме на порятунок тварин. Більше стало на їх пошук. Але у Херсонській області така допомога все ще актуальна. Тваринки переховуються переважно на дахах домівок. Там їх було дуже багато, але іноді їх знаходили у воді, а особливо собак, бо вони не вміють так стрибати та лазити як, наприклад, коти. 

– Говорячи про організацію та перебіг евакуації тваринок, що стало головним викликом, який вплинув на її ефективність?  Загалом, яка ситуація насамперед з обстрілами, які не вщухають навіть зараз?

– В першу чергу, ми зіткнулися з проблемою саме пошуку буса для команди та евакуації тварин. Витратили на це багато часу, а якщо б вони були у нас, то це дійсно б прискорило нашу роботу та реакцію на цю подію. По-друге, коли волонтери почали працювати та зрозуміли, що без човна або хоча б двигуна, вони не дуже корисні в цій допомозі. Але, завдяки збору, який я відкрила ще зранку у вівторок, ми змогли швидко реагувати на їхні запити, і таким чином у волонтерів було все для роботи. 

Обстріли дійсно заважали здійснювати евакуацію та зупиняли роботу, ми втрачали час на очікування. А коли команда працювала у Херсонській області та збирала там тварин, над їхнім бусом збили ворожий дрон. Команда завжди працює в бронежилетах, тому, можливо, з повітря це виглядало як військовий загін і було визначено як ціль. Ніхто не постраждав, і це головне.

– Можете поділитися процесом перебігу евакуації, емоціями, які панують по той бік. Власне, як часто зустрічаються випадки, коли доводиться рятувати саме залишених тваринок? В загальному, наскільки люди охочі допомагати саме тваринам?

– Емоцій було мало, бо це заважає працювати у такій ситуації. Ми чітко визначили план роботи та ціль. Дуже багато безпритульних тварин було евакуйовано, зокрема поранених, з переохолодженням та відкритими ранами. Саме таких тварин ми вивозили насамперед до Києва, тому що тут ми працюємо з ними та лікуємо. Я була у приємному шоці, коли після мого оголошення і про допомогу, і про новий дім для врятованих тварин, так багато людей відгукнулось. Це дійсно приємно, що навіть під час такої трагедії люди не забувають про тварин та піклуються про них. 

– Власне, кожен із нас сьогодні переживає складні емоційні стани, пов’язані з цією трагедією, тож люди можуть зрозуміти одне одного. По інший бік – тварини, про емоції яких говорити складніше. Чи є історії або приклади, які яскраво демонструють те, як вони проживають ці реалії?

– Усі тварини – морально скалічені. Дуже багато з них не їли ще добу, очі в сльозах. Собаки дуже часто вили, а при порятунку, навіть домашні, дуже складно йшли на контакт до волонтерів. Бо у кожного з них – своя історія та причина, чому їх не взяли із собою чи не врятували власники, якщо вони у них є. Це важко, але якщо про це думати та зупиняти на цьому свою увагу саме у той момент, буде важко працювати. Наразі, тварини ще в стресовому стані, але коли я сьогодні навідувалась до них, вони прийняли мене дуже добре. Не всі, звичайно, але більшість. Тварини завжди відчувають настрій та наміри людини, яка до них приходить.

– Яким є подальший план дій після евакуації тваринок? Якої допомоги вони потребують, та як до цього може долучитися кожен із нас? Якою зараз є найгостріша потреба для  тваринок, які адаптуються до нових умов?

– Усіх тварин, яких ми вивезли, ми віддаємо не в притулки, а шукаємо одразу сім’ї. В Одесі, Дніпрі та Кривому розі – всі тварини вже в нових родинах. А тих, кого ми вивозили у Київ – це тварини у більш складному стані, яким потрібна медична допомога та реабілітація. З тим, як я почала про це писати та відображати в соціальних мережах нашу роботу, мене почали знаходити дуже класні люди. Наприклад, в Києві це все ми робимо разом з Оленою Лазуткіною. Вона працює також із тваринами, і ми з нею разом займаємось лікуванням, пошуком сімей та усім іншим. 

Я не дуже хотіла вивозити їх до притулків, бо який у цьому сенс? Це не допомога тваринам. Тому ми підійшли до цього питання більш масштабно та надаємо їм комплексну допомогу і в лікуванні, а потім будемо робити паспорт, ставити чип і тільки тоді їх зможе взяти нова сімʼя. Для мене – це допомога дієва та ефективна. Зараз важлива реабілітація  та лікування, бо дуже багато тварин приїхало в дуже поганому стані, а також вони потребують турботи, дуже багато смаколиків та уваги.

– Для волонтерів, які діють безпосередньо в епіцентрі затоплення та найскладніших рятувальних операцій, що надає сили йти в небезпеку заради порятунку інших? В  соціальних мережах сьогодні їх дуже щиро називають героями, тож якими Ви їх змалюєте?

– Я завжди називаю свою команду “Герої”. Наш спільний чат з ними навіть так і називається. І це правда. Я пишаюсь цими людьми, їхньою відданістю цій справі, а також готовністю у будь-який момент. Волонтери, ризикуючи своїм життям, діставали тваринок із води, дерев, дахів, парканів і навіть з будинків, де інколи вони були заперті разом із людьми. Наші волонтери пробили човен, але це жодним чином не відобразилось на бажанні довести справу до кінця. 

Мобільність і швидкість реакції – ключові фактори в нашій роботі. Натомість кожна пожертва допоможе нам наблизитися до нашої мети – допомогти, врятувати, зберегти та дати продовження якомога більшій кількості життів чотирилапих. На щастя, для Херсонв сьогодні допомоги порівняно достатньо, але важливо не забувати і про села, де також багато запитів, але люди не мають такого масштабу та соціальних мереж, щоб про це написати.

– Анастасіє, чи є показова історія порятунку, яка може стати прикладом істинної боротьби за життя? На прикладі історій порятунку тварин або  про волонтерів, які власне стали для них символом цієї боротьби.

– Найголовніше у цьому є те, що люди взагалі це роблять і допомагають іншим через значний проміжок часу від початку повномасштабної війни в Україні.  Показовою історією є саме те, що люди продовжують працювати заради того, щоб щось змінити, щоб покращити життя інших. Не кожен на це здатен, а тим паче протягом такого тривалого часу. А займатися тваринами та взагалі думати про те, що їм потрібна допомога – це дійсно показник людяності, для мене. У нас є щемливе відео з порятунком котика, яке стало вірусним в мережі. Загалом, усі ці історії і є унікальною розповіддю про роботу людей, які готові на все заради інших, а насамперед – наших менших друзів.