Неприязнь до буржуїнів

Блог Оріюса написаний у найкращих традиціях радянської агітки, що викриває напівзігнилий Захід. Одразу штучно створюється розрив між багатими відвідувачами магазину, нечесними на руку бандитами й зірками з по-клоунськи рожевими волоссям і чесними трударями, бабусями з пенсією в 70 євро, які купують на останні копійки картоплю, таксистами-роботягами, які навіть не знають про такі місця неприхованої  розкоші.

Це відверта неприкрита маніпуляція очевидна кожному, кому притаманні мінімальні навички критичного мислення. А отже потрапить в точку лише там, де критичне мислення відключено разом з опозиційними телеканалами й новинними ресурсами — в середовищі споживачів контенту Росії 24, НТВ та інших пропагандистських російських телеканалів. Не дарма DELFI – суто російськомовне видання саме для тих, хто давно проживає в Європі, але не бажає вчити місцеву мову і в усьому орієнтується на щасливе радянське минуле.

Те, що стаття не спричинила здивування у  читачів  ресурсу, поки туди не прийшли українці, лише  підтверджує цю тезу. Далі більше.

Вигадана розкіш

Речі, які Оріюс описує як розкішні, навряд чи дивують середньостатистичного киянина. Басейни з устрицями давно є у звичайних магазинах на зразок МЕТРО, та й самі устриці в мережі закладів «Чорноморка» або «Білий налив» можна купити від 17 гривень за штуку. Справді, щоб залишатися свіжими, устриці містяться в спеціальному басейні. Що в цьому такого особливого, гідного лише обраних бандитів з зірками?!

Так, у Литві устриці значно дорожче, але Оріюс відвідував у Києві заклади Діми Борисова, а отже в курсі, що устриці у нас може дозволити собі й пенсіонерка на тлі жебрацької пенсії, якою автор і розкручує шок-контент про ціни та продукти Goodwine.

В сомельє у полиць з вином в спеціалізованих винних магазинах теж немає нічого незвичайного. Як і в овочах, які прикрашають  вологою — продукт з пульверизатора обприскують навіть у ролетних кіосках. Немає нічого розкішного в тому, щоб не продавати людям гнилі овочі. В умовах ринкової економіки покупець просто піде по ліпший продукт до сусідньої ятки. Але автор наполегливо залишається думками в Радянському Союзі, де всі їдять, що дають, а якість — це синонім розкоші.

Цікаво, що навіть відповідність туалетного паперу, вже на що дешевого продукту, кольорам плитки в убиральні, Оріюс вважає буржуйством. Хоча з 2020 році забарвлення, далекі від перероблених тричі неякісних шкільних зошитів легко знайти навіть у бюджетному АТБ.

Підміна понять

Оріюс навмисне говорить лише про найдорожчі продукти, на зразок кав’яру чи мармурової яловичини, яка для збереження смакових якостей потребує масажу. Клієнтів він бачить лише на дорогих спортивних автівках, суми в чеку з гостротою орлиного ока вираховує неодмінно вище пенсійного мінімуму.

На ділі ж, як і в багатьох мережевих магазинах, на кшталт Сільпо, АШАН, МЕТРО, в Goodwine є як дуже дорогі, так і досить дешеві продукти. Наприклад, пляшку італійського вина тут можна купити від 70 гривень, крім дорогих хліба й сиру є і цілком бюджетні позиції, те ж стосується овочів і фруктів. Так, звичайний батон тут не купиш, але який сенс йти по батоно до винної крамниці? Блогера ж дивує, що добрі неспеціалізовані для магазину продукти коштують удвоє дорожче ніж звичайні й низькопробні в дешевих магазинах. Легко порівнювати ціни на Російський сир і Грюйєр і хапатися за голову від різниці.

Напівзігнила  мораль

Впадає в очі, що Оріюс нечасто спілкується з жінками, їх мотивацію він бачить через призму низькопробних чоловічих журналів (захоплення ними позначається й на стилі блогера). Для нього всі жінки — мисливиці, які мріють підчепити кавалера якнайбагатше. Наприклад, у статті він описав киянок як бідних родичок, що заходять до Goodwine по багатого нареченого, що назбирав на буханець хліба по 3 євро, й повільно озираються на всі боки, обираючи своє просте жіноче щастя.

У Києві, як і в Литві, є чимало спеціалізованих клубів з безкоштовним входом для дівчат і високою платою для чоловіків, де значно швидше й дешевше ніж буханці хліба в Goodwine можна познайомитися із заможним чоловіком.

Але, схоже, такі мисливиці за багатіями — болючий мозоль Оріюса і ввижаються вони йому всюди. Наприклад, скандалом обернувся і його блог про Санкт-Петербург, в якому він написав про дівчат, які п’ють у барі коктейль задля знайомства. Якщо підрахувати вартість випитих у середньому коктейлів і, бувши впевненим, що кожна жінка у подяку за коктейлі неодмінно поїде до нового знайомого додому, він безапеляційно оцінив ніч з пітерськими тусовщицями у 21 євро, за що отримав справедливу порцію гніву.

Goodwine ні при чому?

Багато користувачів соцмереж та медіаперсон назвали блог вдалою нативною рекламою — адже за добу його переглянули тисячі людей.

Однак, багато чого не сходиться.

По-перше, Goodwine завжди прагнув до відкритості: це великі прозорі вітрини, яскраві вивіски, відкритий простір, як у ЦУМі. Нативна реклама, що називає таке місце закритим клубом,  не на руку магазину.

До того ж, Goodwine були одними з перших, хто взявся вести класи про вино, аби зробити культуру вина не елітарною, а демократичною. Людина може не просто обрати недороге й смачне вино  завдяки широкому асортименту й професійній консультації, а й сама почне на ньому знатися. Хіба хотіла б мережа з таким підходом позиціюватися як місце лише для обраних багатіїв?

Світлини зроблено без дозволу магазину, на камеру нишком. Якби реклама була нативною, блогеру явно підсунули б товстосума з пакетом червоного кав’яру або паркінг,  забитий  дорогими автівками. Але фото йдуть всупереч   тексту: крім холодильника з кав’яром, нічого такого дорогого на них зовсім немає.

До того ж , сам Goodwine у коментарі  журналісту  видання  MC Today  спростував  причетність  до цієї статті. З огляду на те, що прямі рекламні матеріали набирають значно більше переглядів і репостів, гра в такий сумнівний маркетинговий «вірус» – абсолютно фантастичний і невиправданий хід.

Висновки

Те, що стаття відверто маніпулятивна й написана в дусі людини, що застрягла в радянських часах — очевидно. Але це не наївність автора, який романтизує часи дефіциту й ковбаси по 3 копійки. Зовсім ні. Автор пише в подібному стилі й підміняє поняття абсолютно свідомо. Його цільова аудиторія — люди, що зневажають смак, самоповагу, інакшість — рожеве волосся, гарне вино, свіжі фрукти. Їх у  цьому блозі зовсім нічого не здивує. Єдиний висновок, який вони зроблять: «Українці змінили курс від Росії до Європи, щоб перетворюватися на   бандитів заради кольорового туалетного паперу». І той, хто створює таку картинку в  читачів — далеко не дурник.