#Букви відвідали сортувальну станцію у Києві, що продовжує роботу навіть під час повномасштабної війни, це українська громадська ініціатива “Україна без сміття”, діяльність якої спрямовано на впровадження культури сортування побутових відходів. Інтервʼю з засновницею та головою проєкту — Євгенією Аратовською у матеріалі.

— Здебільшого, культуру сортування сміття в Україні не розвинено. Чому так, як думаєте?

— Головна причина — у нас не існує системних рішень для сортування. Якби всюди були баки для роздільного збору, якби у школах проводили спеціалізовані уроки про їхнє правильне користування, то проблема необізнаності б поступово вирішувалась. Україна зараз на етапі, коли сортування сміття є майже “преміум” перевагою для великих міст або маленьких ОТГ з соціально-відповідальною позицією. Це досі – не системне рішення у межах всієї країни, адже для того, щоб забезпечувати роздільний збір, його треба фінансувати – купити і поставити контейнери, придбати спеціальні автівки, які будуть ці баки розвантажувати, має бути підприємство, яке досортовує вміст цих баків, а потім вторсировину пресує, зберігає на складах та везе на переробні заводи. Саме через те, що збір вторсировини від населення внаслідок відсутності фінансування вище зазначених процесів не є прибутковою справою, то ця історія природним шляхом не розвивається. Тому для того, аби роздільний збір був вигідний фінансово підприємцям або органам місцевого самоврядування, має бути прийнято низку законів та інструментів. Цього й дотепер в Україні не зроблено.

— То джерела проблеми йдуть через відсутність організації з боку влади?

— Так. Чому питання роздільного сміття не є тим, що цікавить муніципалітети? Тому що роздільний збір за наявних умов – неокупний і всі інвестиції не повернуться і не принесуть прямих прибутків (від продажу вторсировини), можна лише зменшити негативний вплив на довкілля. А кого з чиновників це хвилює? Кількість баків, що встановлені у столиці, становить близько 2,6 – 4 тис. (тут) На тримільйонне місто – це критично мало, їх має бути мінімум 20 000. Сьогодні в Україні роздільний збір не поширений і не цікавий. Населення, підприємців та владу у розв’язання сміттєвого питання найбільш приваблює захоронення цього сміття на звалищах, бо це економічно вигідно. Зі сміттям нічого не роблять, окрім як транспортують його від домівок на звалища, де сміття депонується навічно. Така послуга для населення дешева, а комунальні підприємства і служби на цьому заробляють. Для того, аби це змінити, законотворці мають прийняти рішення, яке робило б сортування та перероблення вигіднішими, аніж поховання. Розвинені країни для цього встановили високий екологічний податок на це саме поховання. Наприклад, в Австрії поховання однієї тонни твердих побутових відходів становить 70 євро. А згадайте, скільки це коштуватиме під Києвом в Підгірцях (від. ред. — полігон ТПВ №5, розташований у селі Підгірці Обухівського району Київської області площею 63,7 га)?

— Складно сказати. Близько 1 євро?

— 5 гривень за тонну! Для однієї людини в Києві вивіз сміття на місяць коштує приблизно 35 гривень. Контейнери зі сміттям щодня спустошують — й чудово, здебільшого населенню байдуже, що далі з тими відходами відбувається. Допоки звалища не зроблять фінансово невигідним для всіх  — ми їх ніколи не закриємо.

— Що відбувається зі сміттям із класичних сміттєвих баків?

— Побутові відходи зі стандартних чорних контейнерів забирають приватні перевізники до себе на бази, де влаштовують  власні тимчасові звалища. Там із купи сміття вони намагаються витягнути якусь кількість вторинних матеріалів, як пластикова пляшка, метал, скло — робиться це не через якусь відповідальну позицію стосовно екології, а заради, знову ж таки, заробітку, щоб менше сплатити звалищу за захоронене сміття. Відбувається таке сортування майже голими руками, в абсолютно недопустимих санітарних умовах, де люди у звичайних рукавицях риються у масі сміття, в якій можуть бути й шприци й небезпечні відходи. Сортований пластик, метали або скло йдуть на продаж.

Що стосується кольорових контейнерів з роздільною вторсировиною: у Києві перевізники доставляють їх до компанії “Екосток”, яка має декілька баз, де змішані ресурсоцінні відходи досортовують на однорідні фракції. За яких умов (платно чи безоплатно) приватна компанія надає місту такі послуги, мені невідомо. Маю надію, що зміст кольорових баків все ж не відправляється на звалище чи на сміттєспалювальний завод “Енергія” разом з іншим відходами. Під час повномасштабної війни вираженої комунікації від КиївКомунСервіс, КМДА або Верховної Ради стосовно того, що відбувається з роздільним збором, немає. 

— У липні 2022 року врешті ухвалили законопроєкт №2207-1-д, що запускає процес змін у законодавстві та впровадження на рівні держави механізмів, необхідних для дотримання вимог рамкової директиви 2008/98/ЄС про відходи. З початком цієї «сміттєвої» реформи Україна отримала можливість підкріпити прагнення набуття членства в ЄС конкретними діями та системними змінами у сфері охорони навколишнього природного середовища. Чи чинний в Україні на сьогодні “зелений” закон?

— Вже під час повномасштабної війни наші законотворці так швидко й зухвало прийняли цей закон, чим ми, представники громадянського суспільства, були дуже здивовані. Закон не могли прийняти роками, а тут  відбувається голосування за тиждень після зборів Екокомітету. Документ, за який проголосували депутати, містить у собі купу корупційних норм, це підтвердили НАЗК та Антимонопольний комітет, але майже нікого у залі ВРУ це не зупинило й не бентежить дотепер. Ми мали тиждень на медійну кампанію, щоб привернути увагу суспільства та стейкхолдерів до закону, аби довести, що закон у такому вигляді приймати не можна, він потребує змін, на яких наполягають організації громадянського суспільства. Але піднялась хвиля: “Ми маємо прийняти цей важливий “євроінтеграційний” закон негайно, аби отримати статус кандидата в ЄС”. Згодом виявилось, що статус кандидата нам надавали без вимог і приймати закон в саме такій редакції не мало ніякого сенсу. Тож, відбулася свідома маніпуляція. Виходить, що суспільство знає про цей закон, як про євроінтеграційний, але для того, аби він був таким, в ньому мали б  імплементувати 3 європейські директиви про управління відходами (21,31,98). По факту, на це все начхали. Одним з пунктів реформи мала бути заборона захоронення, а у документі чорним по білому зазначається, що захоронення дозволяється, разом з абсолютною неприпустимою монополією перевізників, на вибір яких суспільство не буде впливати, адже нашу вимогу використовувати платформу Прозоро депутати також скасували. Перед голосуванням ми випустили серію дописів з розʼясненням, що не так з редакцією закона, зробили наголос бодай на трьох основних моментах — прозорий вибір перевізника, розширена відповідальність виробників та висока температура спалювання сміття. Останнє, це єдина норма, за яку депутати врешті решт проголосували. Сподіваємось, що коли міжнародні експерти, представники ЄС побачать наш “євроінтеграційний” законопроєкт, то скажуть: “Що це ви нам підсунули?”.  І почнеться повторне доопрацювання закону до прийнятних норм. Ми будемо цьому максимально сприяти.

— Команда “УБС” та екоактивісти декілька років поспіль бойкотують під Міністерством природи та Київською міською радою. На Хрещатику  ви презентували розподіл сміття у столиці для чиновників з проханням відновити та внести правки у закон «Про управління відходами» 2207-1-д. Тож чому, на Вашу думку, українське суспільство має мітингувати, страйкувати, аби країна зупинила варварську практику поховання відходів? Чому наша влада не зацікавлена у “зеленому” майбутньому – це суто проблема корупції або необізнаності? Чим був результат мітингів?

— Дійсно, саме ці два пункти є ключовими. Що стосується корупції — історія з Юрченком (від. ред — Олександр Миколайович Юрченко — народний депутат України IX скл. від партії Слуга народу, член Комітету ВРУ з питань енергетики та житлово-комунальних послуг, голова підкомітету з питань поводження з побутовими відходами) свідчить про те, що будь-якого депутата можна “купити” або і корумпувати цілий Комітет. І ще – такого депутата гарантовано врятує корумпована генеральна прокуратура. З приводу необізнаності — наші чиновники, депутати, ті, хто працюють в “офісах реформ”, швидко погоджуються на прості рішення, бо йдуть шляхом найменшої протидії, саме через цю корупцію, що їх оточує. Влада і сьогодні востаннє, здається, думає про екологію та чисте майбутнє, так було і у довоєнний час. Ціль наших мітингів є у тому, щоб робити розголос і залучати людей в громадський рух – щоб разом потужною силою боротися із корупцією і невіглаством.

— Чи доречно, на Вашу думку, розглядати питання сортування сміття під час повномасштабної війни, коли, цитую, “є інші серйозні проблеми”? Чи доречно розпочинати або продовжувати сортувати?

— Це позиція чиновників, а не позиція громадянського суспільства. Вони вважають, що фактично налагодження системи роздільного збору зараз не є першочерговим завданням влади, а ми думаємо, що попри війну всі умови цивілізованого життя мають підтримуватись, як водо- та електропостачання, так само й сортування та перероблення сміття. Це на часі, тому що, ми, свідоме громадянське суспільство, хочемо, аби українці, що повернуться з-за кордону додому, побачили країну, де є не засмічені ліси, поля, де чисто, а не все це перетворился в величезне звалище. Комусь може здатись це ненормальним, десь над нами ракети літають, а ми сміття сортуємо. Але ми це любимо, це справа нашого життя, наше майбутнє і наших дітей. Так само, як наші бійці, які на фронті не віддають клаптика землі, так і ми не віддаємо й клаптика нашого впливу тим корупціонерам, що хочуть тримати країну в умовах звалищ або перейти до низькотехнологічного і отруйного спалювання сміття.

— Відомо, що до початку повномасштабної російської агресії УБС проводили ще й освітні лекції про сортування та перероблення вторсировини для компаній, студентів, школярів. Нині це все “на стопі”?

— Лекції під час повномасштабної війни майже не проводимо. Думаю, не дуже доречно. Людей, які приходять до нас на станцію, звичайно ми консультуємо і навчаємо сортувати. Проводимо на станції екскурсії. Але транслювати освітні курси про сортування назовні та забирати увагу суспільства на себе ми просто не маємо права. ЗСУ це сьогодні потрібніше.

— Тож, з чого та як почати сортування?

— Дуже просто! Якщо, наприклад, людина живе у Києві й збирається скористатись нашими послугами – достатньо просто у чистому вигляді, без залишків їжі, рідини та запахів збирати в торбину чи пакет всі паковання зі скла, пластику, паперу, металу та привозити це до нас на станцію сортування УБС або замовити нашу курʼєрську доставку додому. Навіть некияни можуть сортувати із нами – відправивши нам посилку через сервіс “Пластик Поштою”.

— Яка доля сміття, що надходить до центру?

— Спершу наша команда все ретельно оглядає та досортовує. Накопичує певний обʼєм вторсировини у себе на складі, пресує та продає переробнику, який приїжджає до нас на станцію. Вчора, наприклад, ми відвантажили для заводу у Харківській області понад 8 тонн пакування тетрапаку з-під соку та молока, що складається на 75% з паперу та на 25% з пластику та фольги. Так от,  із паперової частини  видавництво “Ранок” робить книжки навіть під час повномасштабної війни.

— Розкажіть про свою майстерню, у стінах якої стає зрозумілою справжня цінність вторсировини? Що виробляєте ви, з чого, та куди йде збут?

— Пластикові або з бутильованої води кришки, контейнери з шампунів ми подрібнюємо та запікаємо. Виходять красиві різнокольорові плити. Наші вироби у вигляді столів стоять в ресторанах країни. Слава Балбек — український архітектор, безпосередньо, звертався до нас за плитами для столів, щоб виконати дизайн закладу. Лише вчора я отримала з типографії наші блокноти: пластикова частина його зроблена з перероблених пластикових кришок, які нам принесли люди на станцію під час повномасштабної війни, а аркуші паперу – з опалого листя наших українських дерев. Це продукт воєнного часу, що можна подарувати друзям, які потребують підтримки й натхнення, партнерам-іноземцям, які не все знають про незламну українську націю, і цей блокнот допоможе їм все зрозуміти. Це може бути корпоративний подарунок або і собі. Це артефакт війни, заряджений на Перемогу. Для нас це можливість створити оборотні кошти на існування нашого центру.

— Звідки, власне, надходять кошти та за що живе центр? Видання “Хмарочос” повідомляє, що клієнти лише банку Monobank перераховують організації щомісяця до 350 тисяч гривень. Чи можемо ми озвучити загальну кількість надходжень до сортувального центру?

— Ми продаємо вторсировину, баки для сортування, мерч, шопери, надаємо послуги вивозу чи утилізації. Як вже раніше розповідала, у recycling майстерні виробляємо кастомні речі з пластику, нещодавно виготовили блокноти. Які згодом купують у нас наші шанувальники. “Хмарочос” правильно пише, у нас є співпраця з Monobank, у клієнтів банку є можливість спрямувати кешбеки на підтримку УБС. Під час війни сума кешбеків становить близько 100 тисяч гривень (це в 3-4 рази менше, ніж до війни), але ми так вдячні за це людям! Надходження йдуть і від продажу сировини, до 24 лютого ми отримували близько 200 тисяч на місяць, нині — лише 60-80. Але вони є, це добре, ринок заготівлі працює, економіка країни рухається, розвивається, і ми є частиною цього процесу!