Пандемія коронавірусу та примусова ізоляція значно підвищили рівень домашнього насильства, в переважній більшості випадків – це насильство чоловіків над жінками.

Ще в лютому поліція провінції Хубей, що стала епіцентром захворювання і поширення коронавірусу, замкнула людей вдома на карантин. Це призвело до збільшення випадків домашнього насильства утричі – з 47 до 162, порівняно з лютим минулого року.

Пізніше Антоніу Гутерреш, Генеральний секретар ООН, заявив про ріст домашнього насильства у країнах з жорстким карантином удвічі. Ця ситуація ускладнюється і тим, що медики та поліція перевантажені роботою, а тому не можуть оперативно допомогти жертвам.

ООН запропонувала збільшити фінансування некомерційних організацій, які займаються підтримкою жертв насильства.

Франція, в якій спалахи домашнього насильства збільшилися на 36%, ввела новий спосіб повідомити про домашнє насильство: попросити в аптеці “маску 19”.

Україна підтверджує сумну статистику. Так, за інформацією Міжнародного фонду з боротьби із домашнім насильством “Ла Страда”, за перший місяць на карантині рівень домашнього насильства зріс майже вдвічі, порівняно з докарантинним періодом – з 1200 звернень до 2000. 86% постраждалих – жінки. Вони заявляють про фізичне, сексуальне, психологічне та економічне насильство.

І якщо не на ізоляції на запитання Регіни Тодоренко “Що ти зробила, щоб він тебе не бив?” можна відповісти “пішла з дому”, “поїхала до мами”, “перечекала у подруги”, “махнула на курорт”, то на карантині жертва фактично опиняється у замкненому просторі з агресором. Агресія ж концентрується в одному приміщенні і на вузькому колі близьких, коли раніше могла розсіюватися протягом дня. А отже, насильства стає більше, а ось способів уникнути його у жертви – все менше.

Юлія Савчук, психотерапевтка

Зараз всі ми перебуваємо у стресових умовах – під замком, боячись за своє здоров’я і близьких. Це підвищує рівень емоційності і знижує розумові здібності. Всі ці почуття нам потрібно кудись “зливати”, і це безпосередньо впливає на відносини з близькими. До карантину агресія розподілялася на перехожих, у транспорті, на роботі, в магазині. А тепер всі ці почуття припадають на партнера, дітей, батьків. Під замком відбуваються великі емоційні вибухи.

Для жертви ситуація ускладнюється ще й тим, що вона весь час перебуває поруч з агресором, а тому спроба дзвонити в поліцію може викликати новий спалах гніву. Якщо в інших країнах є способи заявити про насильство закодовано (та ж “маска 19”), то українкам доводиться винаходити все нові способи врятувати свої життя, від безсилля багатьом доводиться просто змиритися.

Друга причина, через яку далеко не всі жінки заявляють про насильство, – поширена думка про вину потерпілої. Її, власне, і транслювала в скандальному інтерв’ю Регіна Тодоренко.

Це типовий випадок віктімблеймінгу – звинувачення жертви. Це відбувається через “віру в справедливий світ”, когнітивне спотворення, внаслідок якого більшість людей вважають, що якщо жити за певними правилами – нічого поганого з ними не трапиться. Відповідно, якщо людина зазнала несправедливості – вона це заслужила “неправильною поведінкою”.

І третя причина – це вивчена безпорадність. Коли жертва кілька разів стикається з осудом, глузуванням, коли їй не допомогли правоохоронні органи, вона упокорюється і більше не намагається нічого змінити.

Анна Топіліна, соціальний працівник

Майже ніхто з жінок, які пережили системне насильство, не звинувачує в ньому самого агресора. Більшість з них перекладають провину на себе. Так вони повертають собі контроль над ситуацією – якщо я винна, і я можу щось змінити.

До того ж, насильство – це завжди знищення самооцінки і переконання людини в тому, що вона заслужила погане ставлення. Тобто в підсумку більшість жінок, з якими погано поводилися, звинувачують самі себе і соромляться того, що стали жертвою або “довели” агресора.

Те, що сталося після інтерв’ю з Регіною Тодоренко, – показник позитивних змін у суспільстві, початку нетерпимості до віктімблеймінгу. Звичайно, багато людей підтримали телеведучу, але великий бізнес відмовився від співпраці з нею. З огляду на те, що маркетинг в своїх прогнозах завжди на крок вперед, можна сміливо заявляти, що звинувачення агресора вкорениться спочатку як тренд, а згодом стане абсолютно нормальним для обивателя.

Якщо ви зіткнулися із домашнім насильством, допомогу і підтримку можна отримати тут:

1547 – гаряча лінія від Кабінету Міністрів.

0-800-500-335 та 116-123 – мобільна бригада психологічної допомоги від “Ла Страда”.

0-800-213-103 – безкоштовна правова допомога від Міністерства юстиції.

102 – телефон поліції. Відповідно до Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, насильницькі дії повинні регулюватися правоохоронними органами. Крім того, в деяких регіонах діє спеціальна служба протидії насильству “Поліна”.